Жив-Був цар, і був у нього син. Прийшла цареві настав час умирати. Лежить він на смертному одрі, а навколо зібралися придворні. Підкликав отут до себе цар сина, побрав його руку, вклав її у руку свого старого радника й говорить:
- Синок! Роби всі, як він скаже.
Потім цар велів радникові пообіцяти, що той буде оберігати його сина, і незабаром тихо відійшов. Усе царство по ньому горювало й плакало. Ішли дні. Сина пануючи звели на престол, і старий радник, виконуючи свою обіцянку, віддано служив йому. Молодий цар високо шанував радника й усе робив так, як той скаже. Бачать інші придворні, у якій пошані радник, і втратилися спокою - заздрість їх замучила. Вони тільки й думали, як би його очорнити. Раз у раз траплялося цареві чути про радника недобрі мовлення. Усе навперебій повторювали йому, що треба замінити старого ким-небудь помолодше. Але цар до таких мовлень не прислухався, а старий радник щосили намагався, щоб справи у державі йшли добре й підданим немає на що було скаржитися.
Недарма говориться, однак, що крапля камінь точить. Паную набридло щодня слухати те саме, і він надумав випробувати своїх наближених. Він призвав до себе старого радника, поговорив з ним віч-на-віч, а потім оголосив всенародно, що радник іде на спочинок і буде одержувати від скарбниці зміст, а на його місце призначений інший - з молодих.
Пройшло кілька місяців. Ніхто не скаржився. Справи йшли своєю чергою. Спочатку придворні тримали вухо востро, а тепер побачили, що цар задоволений новим радником, і заспокоїлися, навіть сваволити сталі. Видалося, цар ні про що про це не відає, а насправді він усе примічав. Його таємні спостерігачі доносили йому про усе, що говорилося у народі, і він добре знав, у якому небреженье справи державна і як сваволять новий радник і інші придворні.
Одного разу цар відправився пополювати. З ним були ловчие й собаки. Увечері по дорозі назад він зупинився на відпочинок у своєму заміському саду. Покликав він садівника, показав на одну із собак і говорить:
- Я залишу її у тебе. Дивися за нею гарненько. Коли вона мені знадобиться, я дам тобі знати.
Садівник з уклоном прийняв собаку, а цар поїхав до себе у палац. Через скільки-те днів зібрав цар свій двір. Серед інших справ згадав він і про собаку.
- Коли я був на полюванні, я залишив у садівника свій собаку, - сказав він новому радникові. - Поїдь, подивися, як вона там.
Радник сіл на коня й поїхав у сад. Приїжджає туди й запитує садівника:
- Ну, як отут живе царський собака?
- Добре, пан. Щенят принесла. Повернувся радник у палац і доклав цареві усе, що довідався про собаку. Цар зрадів й запитує:
- А скільки щенят?
- Цього він мені не сказав, махарадж! Тоді цар милостиво говорить:
- Утруднися вуж ще - поїдь знову й запитай. Радник помчався назад. Під'їхав до саду, кличе садівника, запитує:
- Скільки щенят приніс собака?
- П'ять, - відповідає садівник.
Прискакав радник у палац і доповідає. А цар запитує:
- Скільки кобельков, скільки сучек?
- Цього він не сказав, махарадж. Цар ще милостивей говорить:
- Дуже я тебе утрудняю сьогодні, а Усе-таки послужи мені ще: з'їздь і запитай, скільки вона принесла кобельков і скільки сучек.
Бідний радник знову відправився до садівника.
- Трьох кобельков і двох сучек, - говорить йому садівник.
Приїхав радник до двору, доклав про цей цареві. Цар зрадів, запитує:
- А не чи скажеш ти, скільки щенят обіцяє стати гарними мисливськими собаками?
- Я цього не знаю, махарадж, - відповідає радник. Цар знову милостиво попросив його з'їздити й довідатися.
Що було робити радникові? Поїхав він знову до садівника й задав йому питання пануючи.
- Пан, два кобелька й одна сучка будуть дуже гарні для полювання, відповідає садівник. - Це собаки відмінний. А інші - ті гірше. Радник повернувся у палац, доклав і про це. Цар дуже зрадів:
- Виходить, додалося у мене три собаки! Тільки чи добре їх годують? Ти не знаєш, що їм дають?
Радник сказав, що не знає. Тоді цар ще ласковей просить:
- Поїдь-но знову - запитай, чому їх годують. А то як би не виросли слабкими від недокорму.
Нещасний радник знову потягся до садівника. Той його заспокоїв - сказав, що годують щенят як покладено. Радник повернувся й доклав про цей
Паную.
- Видне, садівник - людей розуміючий. Він їх годує як треба, - говорить цар. - Ти б мене дуже обрадував, якби сказав мені ще дещо: немає чи серед гарних щенят хоч одного бурої масті. Я дуже люблю цю масть. Довелося радникові їхати назад. Він вуж утомився скакати назад так уперед, а робити нема чого. Ось довідався він у садівника, що немає жодного щеняти бурої масті, приїхав і доклав про це паную.
Цар засмутився й запитує:
- А який же вони масті? Радник знову не зміг відповісти. Тоді цар сказав:
- Я прагну знати, якої масті кожне щеня й найдеться чи серед них хоч один, щоб мені довівся по смакові.
Радник зібрав останні сили, з'їздив у сад ще раз і доклав цареві, якої масті щенята. Цар подякував радникові й навіть вибачення у нього попросив за занепокоєння.
Пройшло ще скільки-те часу. Цар згадав про старого радника й велів призвати його до двору. Той відразу з'явився. Цар його привітно прийняв і початків розпитувати. За розмовою цар раптом мовив:
- Раз вуж ви прийшли, зробіть для мене одна справа.
- Пошту за щастя вам прислужитися.
- Справа дріб'язкова. У заміському саду у мене залишився собака. Добре б вам туди з'їздити й дізнатися про неї.
Радник відразу відправився у сад. Приїхав і просить садівника показати йому собаку. Садівник з повагою відвів його туди, де перебував собака. Старий радник оглянув собаку й щенят, заглянув у миску з кормом і усе, що побачив, для пам'яті собі записав. Потім поїхав назад до двору. Приїхав він - цар у нього запитує:
- Ну, як там собака?
- Усі добре, махарадж. Вона щенят принесла.
- Ви не скажете, скільки щенят?
- П'ять, махарадж.
- А скільки кобельков і скільки сучек?
- Три кобелька, махарадж, і дві сучки.
Цар запитав, як годують щенят, який вони масті й мисливської статі. Та на кожне питання радник відповідав, не замислюючись. Дізнався цар усе, що праг, про собаку, початків запитувати про сад і садівника. Старий радник розповів і про це. Тоді цар повернувся до придворних і говорить:
- Ви мене вмовляли відіслати на спочинок старого радника, а на його місце побрати молодого. Тепер самі дивитеся, від кого з них більше пуття. Придворні тільки голови вилучили.
Цар відразу повелів, щоб старий радник повернувся на свою посаду. З тієї пори старий радник як і раніше правил справами.