У одному лісі жила ледача зозуля. Та трапилося так, що її побачив шуліка.
- Ти прекрасно співай! - похвалив шуліка зозулю. - Я готовий слухати твій спів з ранку до вечора..
- Спасибі вам за добрі слова, - сказала! задоволена зозуля й початку куковать.
- Ку-ку, ку-ку, ку-ку!
- Чудовий спів! Чудовий спів! - викликнув шуліка. - Ах, якби ти погодилася жити у моєму гнізді й хоча б зрідка тішити мій слух твоїм божественним голосом!
- Не слухай його, зозуля! - закричав папуга, що сидів на пальмі. - Нема чого тобі робити у його гнізді!
- Дурний папуга! - розсердився шуліка. - Йому завидно, що я запрошую жити у своєму гнізді тебе, а не його!
- Не слухай його, не слухай! - закричав знову папуга.- Він заманить тебе у своє гніздо й з'їсть!
- Чому ти так говориш? - обурилася зозуля. - Багато днів підряд слухав ти мій спів і ніколи не сказав мені доброго слова. А шуліка почув тільки раз і відразу ж зрозумів, який у мене чудовий голос!
- Ніколи я не зустрічав такого приємного голосу! - почав знову шуліка. - Переселяйся у моє гніздо, і тобі будуть заздрити усе птаха.
- Не знаю, чи зможу я долетіти до вашого гнізда, - засмутилася зозуля. - Ви, здається, дуже далеко живете.
- Невже ти полетиш до шуліки?! - закричав у розпачі папуга. - Хіба ти забула, що вогонь і вода не живуть разом?
- Не слухай папуги! - прошипел шуліка. - Не слухай його! Ти поселишся
У мене, і тобі не прийде трудитися над власним гніздом. Тобі навіть не треба буде опікуватися про їжу: я стану приносити тобі черв'ячків, мошок, рибок, жучків...
" Але ж і насправді, - подумала зозуля, - це дуже приємно нічого не робити: не вити гнізда, не ганятися за мошками, не шукати черв'яків... " А шуліка продовжував:
- Коли ти будеш жити у моєму гнізді, ніхто не посміє тебе скривдити. Я заклюю всякого, хто захоче заподіяти тобі зло!
"Дуже добре! - подумала знову зозуля. - Мене будуть боятися усе птаха, вони стануть підлещуватися переді мною, заздрити моїй дружбі із шулікою".
Та, подумавши так, вона радісно сказала:
- Я згодна! Летимо!
- Нещасна! - закричав папуга. - Одумайся! У гнізді шуліки тобі ніхто вже не допоможе!
Але зозуля навіть не обернулася на ці слова й полетіла слідом за шулікою.
Незабаром вона побачила на вершині скелі велике гніздо свого нового друга. Вона опустилася у гніздо й сказала задоволена:
- Мені у вас дуже подобається. Добре, що я не послухалася заздрого папуги!
- Звичайно, добре! - підтвердив шуліка. - Чекай мене тут, а я полечу на полювання. Мені давно хочеться їсти! Довго чекала зозуля шуліки. Сонце вже зникло за горами, а його усе не було. Нарешті шуліка прилетів, розправив крила й сказав сердито:
- Нічого не піймав! Це ти винувата, що я нічого не піймав!
- Я? Що ви, що ви! Чим же я винувата? - здивувалася зозуля. Шуліка злобливо змахнув крабоми й закричав:
- Як ти смієш задавати мені питання? Раз я говорю, що ти винувата, - виходить, винувата! А хто сумнівається у моїх словах, той гідний смерті!
- Ох, пан шуліка! - злякано проговорила зозуля. - Я зовсім не прагла вас скривдити. Може бути, я дійсно винувата.
- Звичайно, винувата! Тепер я бачу, що ти просто нахабний птах. Розвалилася у моєму гнізді, як у себе будинку. Сама сіла у тіні, а я повинен страждати на пригріві!
У страху зозуля промурмотала.
- Пан мій! Адже зараз вечір, і сонце давно вже зникло за горами.
- Ах ти, невдячна! Виходить, я по-твоєму брехун? Такої образи я нікому не вибачав, не вибачу й тобі! Та, ударивши крилом зозулю, він убив її й з'їв.
Довідавшись про смерть зозулі, папуга повертів сумно головою й промовив:
- Лінивця, який любить лестощі, чекає лихо за кожним кущем і на кожному дереві.