Жили у лісі лиса й шакал. Нори їх були поруч, і вони стали такими більшими друзями, що ділилися один з одним і горем, і радістю. Одного разу лисиця говорить шакалові:
- Набридло мені щодня є м'ясо. Добре б розвести город і поласувати овочами, так що зробиш поодинці! Ось якби з ким-небудь
Удвох обробити поле, тоді й справа пішла б на лад. Шакал з увагою вислухав лисицю й сказав:
- Так, це так. Мені теж огиднуло щодня є м'ясо, для різноманітності можна було б і овочами поласувати.
Лисиця обрадувалася.
- Братик, - сказала вона, - давай-но знайдемо вільне поле. Ти його зореш, а я засіяю, потім ти будеш тягати воду, а я - опікувати врожай, а коли він дозріє, ти його збереш, а я розділю.
Шакал, не довго думаючи, погодився.
- Добре, - сказав він, - а то я цілими днями тиняюся без справи. Ось і у мене буде робота!
- Але коли працюють двоє, бувають суперечки, - продовжувала хитра лисиця, - щоб уникнути їх, давай поділимо врожай заздалегідь. Те, що у землі, буде однієї половиною, а то, що на землі, - іншої.
Та знову шакал не подумав як випливає.
- Добре. Усе, що буде рости у землі, бери ти, а то, що на землі, - я, - сказав він.
Лисиці ці слова довелися по душі. Стали лисиця із шакалом шукати неподалік від своїх нір підходяще поле із прудом поблизу, щоб урожаю не загрожувала посуха. Шакал очистив землю від каменів і сміття, а потім старанно зорав її. Лисиця ж потягла із селянського будинку у сусідньому селі картопля й посадила його.
Кілька місяців шакал тягав воду, поливав поле, і ось нарешті картопля поспіла. Лисиця притягла звідкись мотику, і шакал зібрав урожай. Коли картопля була зібрана у купу, лиса, згідно з угодою, побрала собі вирослі у землі бульби, а шакалові віддала бадилля.
Шакал, працювавший усе літо у поті чола, розсердився, але стримав себе й спокійно сказав:
- Ти надходиш із мною не по справедливості.
- А ти сам сказав тоді: "Я поберу собі ту половину, що росте на землі". Чим ти тепер незадоволений? - викликнула лисиця, прикинувшись, що нічого не розуміє.- Іншим разом ти побереш те, що виростає у землі, а я - те, що на землі.
Шакал змовчав. А час меж тем ішов. Почалися готування до нового посіву. Шакал знову ретельно орав поле. Одного разу прийшла лиса й говорить:
- Який зміст сіяти щораз те саме? Давай цього разу посадимо що-небудь інше.
- Не дуже-те я розбираюся у цих справах, - промовив шакал, тримаючись за плуг.- Я вмію тільки працювати. Як ти скажеш, так і буде.
Довго сиділа лиса, роблячи вид, що занурена у глибокий роздум.
- Потрібно цього разу посадити капусту. Вона куди смачніше картоплі, - запропонувала вона нарешті.
Не розгадав шакал лисої хитрості й кивнув головою на знак згоди. На інший день лиса потягла з поля селянина капустяну розсаду й віддала шакалові.
Та знову кілька місяців шакал тягав воду, а лисиця, немов сільський староста, тільки приходила на поле, віддавала розпорядження й віддалялася. Нарешті у зелених листах капусти зав'язалися качани. Коли ж прийшов час ділити врожай, лиса села у сторонці на борозну, а шакал зібрав капусту із грядок і склав її у купу. Почала лисиця ділити. Качани побрала собі, а качана віддав шакалові.
- Що ж це таке!- обурився шакал.- Ти віддаєш мені одні тільки качана, але ж я так ретельно працював! Собі ж ти береш качани. Це несправедливо.
- Щораз ти затіваєш суперечку! - із гнівом закричала лиса.- Сам адже погодився, що цього разу побереш те, що у землі. Навіщо ж тепер говориш, що трудився даром?
Шакал з жадібністю дивився на купу капусти й у душі хотілося йому кинутися на лисицю й поколобродити її, але тому що він був боягузом, те цього не зробив. Розсерджений, він пішов ладь, кидаючи на руду косі погляди. А та ще й лаяла його навздогін.
" Наступного разу, - розв'язав шакал, - буду сіяти й знімати врожай сам