За давніх часів був у одному селі у однієї людини зять. Раз, говорять, прийшов він у гості до тестя й тещі. Теща рис і приправу готовить і із зятем бесіду веде. Так і вечір настав.
Ну, а приправу баба готовила зі свіжих втеч бамбука. Сготовила, води принесла - зятеві руки помити перед їжею - і стілець йому поставила близько дверей. Вимив він руки, назад у будинок увійшов і сіл на стілець, а теща подала йому рис із приправою. Їсть зять і думає - приправа м'ясна; дивує тільки, що шматків м'яса не попадається. Ось він і запитує у тещі:
- Послухай, матінка, із чого це ти приправу сготовила? Мені щось не розібрати.
Ну, а за спиною у нього були двері з бамбука. Теща й говорить:
- Оглянься-но, синок, побачиш, із чого я тобі приправу сготовила. Повернувся він назад, бачить бамбукові двері. Глянув на неї й нічого не сказав. Баба теж нічого не додала.
А зять думає: " Приправа-Те ніжна, краще й не буває. Почекаю-но я, поки усе заснуть, та й віднесу двері із собою". Ось що він надумав.
Та справді, поїли, і спати вляглися. Він почекав, коли всі заснули, тихенько встав, відв'язав двері - вона на мотузкових петлях була - і, не чекаючи ранку, звалив її на спину й покрокував ладь. Та усе це так, що ніхто й не помітив.
Зранку з півнями прокинулися домашні тестя, дивляться: двері-те не мабуть. Стали кликати зятя, він не озивається.
- Гляньте, де зять, - говорять. - Що він не відгукується? Подивилися скрізь - зятя немає. Отут баба як зарегоче. Дочки запитують:
- Що це, матінка, ти так смієшся? Баба їм говорить:
- Але ж верней усього, дочки, це чоловік вашої сестри втік з нашими дверима. Учора я дала йому рис із підливою з бамбукових паростків. Він мене запитує: "Слухай, матінка, із чого це ти приправу сготовила? Мені щось не розібрати". А я побери й скажи: " Оглянься-но,
Синок. Побачиш, із чого я тобі приправу сготовила". Тому - Те, напевно, він двері й потягнув.
Почули вони це, самі довго сміялися й говорили:
- Наш зять-те страх якої дурний.
Та справді, цей дурень, як прийшов додому із дверима, відразу її розламав, порубав ціпка у дрібні друзки й говорить дружині:
- Зроби мені із цього сьогодні приправу.
- Яку приправу сготовишь із цього? - здивувалася дружина. - Невже сухий бамбук можна є? чи Мислима справа? Ну й дурний же ти.
- Зовсім ні, він дуже смачний, цей бамбук. Учора я ходив до твоєї
Рідні. Твоя матінка з нього приправу сготовила й мене почастувала. Прагнеш вір, прагнеш ні, тільки я говорю, мені здалося, начебто це м'ясна підлива. Ось чому я непомітно відніс ці двері; самі вони мені її не дали б.
- Хто буде їсти ці сухі друзки, якщо ти змусиш мене готовити з них приправу? - запитує дружина.
- Добре, - говорить він. - Якщо інші не захочуть, приготуй для мене одного.
Раз він ніяк не праг її слухати, вона й справді зробила із цих друзок приправу й подала йому до вареного рису. Ось він налив на рис небагато відвару, пальцями перемішав гарненько й набив повний рота, а дружина коштує, дивиться. Рис із цією водою йому не дуже довівся по смакові, так він вивудив шматок бамбука й прийнявся його гризти. Бачить дружина, як він намагається - деревинку кусає, не стрималася й ну реготати. Отут він і сам розсміявся.
- Ну й підливу ти виготовила, - говорить. - Не вмієш ти її готовити, несмачно у тебе виходить. Як тебе угараздило ціпка-те недоварити? Матінка твоя у своїй підливі, чому мене пригощала, їхнім так розварила, що я й шматочка знайти не міг. А ти мені даєш одні нерозварені деревинки. Як я їх нарубав, такі вони й залишилися. Ти їх анітрошки не розварила.
- Не знаю я, як таку підливу готовити, - відповідає дружина. - Краще сам собі приготуй,
Він і справді сам став варити, тільки розварити не зумів. Зате вуж усе посміялися над ним. З тієї пори прозвали його дурачком і чимало цим дражнили. Ось і казці кінець. Уся вона отут.