Сидів кролик у кущах, ягодами ласував. Раптом бачить: біжить койот. Кролик скоріше-скоріше ладь. Койот за ним. Кролик у нору. Койотові у нору не влізти. Сунув він у нору лапу й давай рити землю. А нора неглибока: ось-ось до кролика койот добереться.
Сидить кролик у норі, дивиться на койотову лапу, думає, як бути. Інакше як на хитрість сподіватися немає на що.
- Усе до мене! - закричав кролик. - Койот до нас у будинок лапу сунув. Отут-Те ми його й піймаємо!
Кролик, звичайно, сидів у норі один. Але він праг, щоб койот подумав, начебто там багато звірів.
- Ну що, вистачати! - голосно запитав кролик.
-Вистачай! - відповів він сам собі й міцно схопив койота за лапу. - Тримай! - крикнув кролик. - Ріж йому лапу!
Дуже злякався койот, висмикнув лапу й кинувся навтьоки. Довго біг він і оглядався: боявся, що за ним усі звірі женуться.