Жив-Був цар. Він був майстер на всякі вигадки. Раз прийшло йому на розум розважити. Ось він і велів оголосити: "Хто вирішиться залізти вночі у ставок і просидіти у воді до ранку, той одержить у нагороду полцарства". Час був зимове, ночі стояли холодні. Багато чули про обіцянку пануючи, але ніхто не наважувався зробити те, що він вимагав. Найшовся нарешті один бідний брахман. Нестаток його зовсім здолала - впору руки на себе накласти. Ось він і здумав спробувати щастя. Усю ніч брахман просидів по шию у студеній воді, а ранком, живий і здоровіший, прийшов за нагородою. Цар дуже здивувався й запитує:
- Розкажи, що ти бачив, коли сидів у ставку. Брахман йому відповідає:
- З усіх боків мене оточувала кромішня тьма, тільки у храмі мерехтів вогник. Я від нього око не могло відвести.
- Ось воно що! - говорить цар. - Цей вогник грів тебе - тому тобі й удалося витерпіти холод. Не будь у храмі світабоника, тобі не всидіти б у воді. За що ж тебе нагороджувати?
Почув це брахман і зажурився. Став він волати до справедливості, так ніхто не захотів за нього заступитися й суперечити цареві. Пішов брахман просити захисти до сусідніх царів, але й від них допомоги не дочекався. Тільки одна молода царівна почула його благанням і погодилася постояти за справедливість. Побрала вона й запросила царя до себе у гості. Цар приїхав. Стала царівна його пригощати, різні страви йому підносить, а воду у сторонці поставила. Просить у неї цар води випити. Царівна й говорить:
- Геть вода - поруч. Ти адже на неї дивишся. Невже ще не напився? Здивувався цар:
- чи Бачена справа, щоб можна було напитися, коли на воду тільки дивишся?
- Але ж говорять, начебто бідний брахман, що сидів холодної вночі у ставку, зумів обігрітися, дивлячись на вогник, що мерехтів удалечині, - відповідає царівна. - Так невже ж цар не може втамувати спрагу, дивлячись на воду? Зрозумів цар глузування й дуже розгнівався. Став їй загрожувати:
__ Дивися! Бути тобі не дівицею й не мужней дружиною!
Відповідає царівна:
- Якщо так, тебе поколобродить твій власний син. Довше цар залишатися не побажав і з тим повернувся додому.
Пройшло скільки-те днів, і надсилає цар сватів до батька царівни. Довго судили так виряджали, нарешті вмовили батька віддати дочку заміж. Вибрали щасливий день, призначили весілля. Приїхав наречений, за ним гості. Нареченого й наречену стали вінчати. Ось повели їх навколо вогню. Пройшли три з половиною кола; залишалося обійти ще стільки ж, а отут наречений раптом зупинився, вихопив шаблю, розрубив вузол, що зв'язував його весільний шарф із покривалом нареченої, підхопився на коня й виїхав. За нареченим виїхали гості. Весілля розладналося.
Отут царівна зрозуміла, що цар виконав свою погрозу. "Тепер і мені треба виконувати свою обіцянку", - » думає. Зібрала царівна співаків і музикантів і пустилася мандрувати з ними по білу світу - співати так танцювати перед народом. Незабаром про неї скрізь пішла слава. чи Довго, чи коротко, приїжджає
Царівна у столицю до того самого царя. Самі знатні люди зібралися на неї подивитися. Цар теж прийшов, тільки царівни він не довідався. Зачарувала його царівна своєю небаченою красою. Як минулася вистава, цар покликав її, став з нею розмовляти. Отут у них і любов завелася. Через" кілька днів царівна виїхала. А у покладений строк у неї народився хлопчик. Царівна його виховала як випливає й стала готовити до того, щоб він виконав її обіцянку.
Коли він підріс, вона всі йому розповіла. Син покірно її вислухав і розв'язав негайно виконати материнський завіт. Ось він і пішов прямісінько у царство до батька. Прийшов туди й прийнявся витворяти різні штуки. Заходить він до царя у сад. Дивиться - баба садівниця квіти поливає. Тільки вона зачерпнула води з бадді, він підійшов до неї, і говорить: Виливай скоріше воду! Дер-Сайл прийшов. Він тебе забере. Злякалася баба, запитує, як їй цієї напасті уникнути. Син царівни говорить:
- Я тебе прив'яжу до дерева, а сам зачерпну води й стану квіти поливати. Ось усі й обійдеться.
Баба йому повірила. Син царівни прив'язав її до дерева, а після утопив баддю у колодязі так як закричить:
- Рам! Рам! Я - Дер-Сайл! Іду!
Він-Те пішов, а баба кричала й плакала, Доки її] не відв'язала
Палацова варта.
Пішла баба зі скаргою до царя:
- Якийсь бешкетник - він себе називає Дер-Сайл - у нас колобродить.
На інший день надвечір приходить цей Дер-Сайл на ріку й закидає мережу прямо у вир. А до мережі у нього були прив'язані золоті монети. Побачили рибалки золоті й запитують:
- Невже ти ловиш золото мережею? Дер-Сайл відповідає:
- Я завжди кидаю мережу у найглибше місце. Ось мені часом і попадаються золоті. Спробуйте самі - напевно й вам золото попадеться. Сказав це Дер-Сайл і пішов.
Рибалки повірили й сталі кидати свої мережі туди, куди їм Дер-Сайл
Показав. А він тим часом пішов у село, де вони жили. Іде з будинку у будинок і скрізь говорить:
- Нині вночі до вас у будинок заявиться дух Брр-Брр, Ви його бережіться. Рибачки лякаються, запитують, як же їм уберегтися від цього духу. Дер-Сайл і говорить:
- Тільки Брр-Брр до дверей підійде, вистачайте палаючу головешку й суньте йому прямо у ніс. Ось і вбережетеся. Так велить вам Дер-Сайл.
Він обійшов усі будинку й сказав те ж саме кожної рибачке. Пізно вночі відвертали додому рибалки. Золота вони не піймали, зате риби попалося їм багато більше звичайного. Усі вони так змерзнули, що стукали зубами й бурмотали: " Брр-Брр". Дружини у темряві не довідалися чоловіків - їм здалося, що це парфуми прийшли. Ось і зустріли їхніми головешками, як велів Дер-Сайл. Незабаром усе з'ясувалося, а ранком рибалки подали цареві прохання, щоб він позбавив їх від витівок Дер-Сайла.
Цар став думати, як би похитрее його изловить. Він велів розсипати по вулицях золоті монети, покликав стражників і говорить ім.:
- Нехай ніхто не сміє піднімати ці монети. Якщо хто за ними нагнеться - виходить, це Дер-Сайл. Вистачайте його без зволікання.
Але Дер-Сайл сам був не простий: зробив собі туфлі з підошвою з воску й у них вийшов на вулицю. Ступить він на монету - вона й прилипне до підошви. Так він підібрав усі золоті й відніс їх із собою. Нікому невтямки, як це трапилося, і Дер-Сайла не піймали.
Цар довго дивував, потім розв'язав сам узятися за діло. Увечері він сіл на коня й поїхав шукати Дер-Сайла. А Дер-Сайл переодягся бабою й сіл у порога молоти зерно. Проїжджає повз цар і запитує:
- Ніхто отут не проходив?
- Ходить один назад так уперед. А що тобі від нього треба?
- Це Дер-Сайл. Я прагну його изловить.
- Так надягай моє плаття й сідай тут. Він піде повз - ти його й схопиш. А не подобається мою раду - іди, ганяйся за ним.
Паную рада довелася по душі. Зняв він своє царське плаття, одягся бабою й сіл на місце Дер-Сайла. А Дер-Сайл надяг плаття пануючи, підхопився на коня й поскакав у палац. Стража подумала, що це сам цар, і пропустила його з пошаною. Дер-Сайл увійшов у палац, покликав стражників і говорить:
- Скоро прийде Дер-Сайл, одягнений бабою, і стане говорити, що він цар. Ви відлупцюйте його гарненько, а у палац не пускайте. Стражники пішли, а Дер-Сайл спокійно влігся спати.
Довго сидів цар на вулиці, але ніхто не з'являвся. Стало світати. Царя гризли сумніви. Він почав догадуватися, що сам попався у мережі Дер-Сайла - бабою - те, видне, це він прикинувся. Затурбувався цар, як би люди його не побачили й не підняли на сміх, і поспішив у палац. Підходить уводити, увести до ладу воротам, а стражники думають, що це Дер-Сайл. Зупинили його й запитують:
- Ти хто такий?
Цар у старушечьем плаття відповідає:
- Я ваш цар!
Отут стражники впевнилися, що це й насправді Дер-Сайл. Вони прийнялися його бити, а у палац не пускали. Тієї часом розвидніло. Стражники довідалися царя, затремтіли від страху й стали просити, щоб він їх помилував. А отут і Дер-Сайл прокинувся, виходить до воріт. Цар у гніві зажадав у нього пояснень. Дер-Сайл йому говорить:
- Я твій син. Я породжений від тебе тою самою царівною, яку ти залишив не дівицею й не мужней дружиною. Сьогодні здійснилося те, що вона тобі напророкувала.
Тоді цар покаявся. Він призвав царівну до себе у столицю, а Дер-Сайла зробив своїм спадкоємцем. Бідний брахман одержав обіцяні полцарства. З тих пір життя пануючи текла спокійно й щасливо, а сусіди стали почитати його більше колишнього.