Давним-давно був у царів такий звичай. Ночами ходили вони по місту у простому платті й дивилися, яке живеться народу. Розповідають, вийшов раз цар Ра-Ван, владика Ланка, подивитися, що роблять його піддані. Ніч була темна. Небо заволокли хмари. Від холоду люди поховалися по будинках. Було тихе. Тільки змерзлі пси часом ухвалювалися жалібно вити так десь у лісі перегукувалися шакали.
У цю холодну, темну ніч Раван один ходив по вулицях безмовного міста. Раптом у провулку йому почувся стогін. Раван застиг на місці.
"Невже у мене у царстві люди бідують і проводять ночі у сльозах?" - подумав він. Йому захотілося довідатися, що трапилося. Він зупинився у будинку, звідки йшов стогін, і став прислухатися. Раптом йому здалося, начебто близько дверей промайнула тінь жінки. Двері не відкривалися, але тінь зникла. Видалося, жінка зникла у будинку. Раван здивувався й запідозрив негарне. Він мимоволі згадав про свою шаблю, і рука його сама собою потягнулася до піхов. Тим часом з будинку як і раніше доносилися тільки стогони й подихи. Дві години простояв Раван у дверей. Нарешті жінка вийшла з будинку. Цар перепинив їй дорогу й запитав:
- Хто ти?
Жінка засміялася й пішла ладь. Цар Раван розгнівався:
- Стій! Тобі відомо, хто я? Жінка знову засміялася:
- Хто на світі не знає царя Равана!
Раван здивувався - чому вона його не боїться? Він знову сердито запитав:
- Так чому ж ти не зупиняєшся й не відповідаєш?
- Махарадж! Тобі не пристало зупиняти на вулиці жінок. До того ж відомо, що сонце й місяць, вогонь і вітер покірні богам. А я нікому не покоряюся.
Отут Раван вийшов із себе.
- Негідна! - закричав він. - Говори, хто ти! Якщо не скажеш, голову тобі відрубаю.
Жінка розреготалася:
- Махарадж! Якщо прагнеш із мною познайомитися, слухай. Я - Доля. Дівчинці, що народилася зараз у цьому будинку, я принесла її частки.
- Хто ти така, щоб розпоряджатися часток людей?!- заперечив Раван. - У себе у царстві я сам дарую людям щастя й сам його віднімаю.
- Махарадж! Ти помиляєшся. Прагнеш, я це тобі доведу?
Слова жінки зачепили Равана за живе, і він погодився перевірити на ділі, хто правий. Тоді Доля сказала йому:
- Ця дівчинка вийде заміж за сина такого-те купця з такого-те міста. Раван умовився з Долею, як їм зустрітися знову, і відпустив її. Доля пішла.
На інший день Раван зібрав свій двір і повелів:
- У такому-те провулку живе купець, у якого сьогодні вночі народилася дочка. Приведіть його до мене.
Слуги кинулися за купцем. Бідний купець перелякався - навіщо його несподівано покликали до царя. Він прийшов у палац бледньш від страху. Раван обласкав його й сказав:
- Нехай дівчинка, що народилася у тебе нинішньою ніччю, буде мені замість дочки. Я прагну, щоб її ростили у холе й млості. Гроші на її виховання ти будеш одержувати з моєї скарбниці. А коли прийде настав час видавати її заміж, повідом мене. Я сам улаштую їй весілля.
Купець дуже зрадів й щасливий повернувся додому. Ішли дні за днями. Прийшов час віддавати дівчину заміж. Купець послав сватів шукати для дочки нареченого, і ті просватали її за того самого юнака, про який говорила Доля. Коли до весілля залишалося лише кілька днів, купець сповістив царя. Раван довідався, хто наречений, і дів дався. Але й на такий випадок у нього був свій план. Він велів купцеві привести дочка у палац. Та ось Раван наказав виготовити велика скриня. У нього наклали їжі й питва, потім посадили туди дівчину й віднесли скриня на морський берег. Там Раван викликав покірного йому ракшаса - а ракшас цей ходив у вигляді крокодила - і наказав:
- Ця скриня я віддаю тобі на зберігання. Тримай його у себе на дні моря. Я прийду за ним через місяць.
- Слухаю й корюся, - відповів ракшас і відніс скриню на дно морське. Раван повернувся у палац і покликав до себе одного бідняка.
- Я прагну видати твою дочку заміж. Що ти про це думаєш? Що міг думати бідняк? Звичайно, він погодився, і Раван почав готування до весілля.
Час ішов. До весілля залишилася одна ніч. Дочку бідняка нарум'янили, насурьмили, волосся їй умастили
Маслом - словом, зробили усе, що покладене. А наречений з гістьми,
Виряджені так виряджені, уже були у шляху. Тільки дорога їх пролягала через
Море. Довелося сідати на корабель.
Ну а по морю плисти - неабияке справа. У море й скелі, і вири, і величезні риби. Шлях це небезпечний. Ось і скоїлося ихо. Серед моря на корабель налетіла величезна риба й розбила його у шматки. Люди стали кричати, кликати на допомогу. Хто сам потонув, кого крокодили зжерли. Тільки нареченому й жерцеві, який повинен був поєднувати його шлюбом, удалося вчепитися за якусь дошку. Ось і захиталися вони на хвилях. Повільно несли їхні хвилі й до сходу сонця винесли на берег Ланка. Вони возблагодарили богів, потім жрець посадив юнака на березі, а сам пішов оглядітися.
Тим часом ракшасу у вигляді крокодила набридло сидіти на дні моря - адже він уже багато днів не відходив від скрині. Заманулося йому прогулятися - він і виліз на берег. "Місце пустельне, ніхто сюди не заходить, - думав він. - Поставлю-но я тут скриня, а сам піду поброджу". Залишив скриню на березі й пішов.
А жрець ішов уздовж берега й побачив скриню. Дуже йому захотілося довідатися, що у скрині. Цікавість так його здолала, що він зламав замок і відкинув кришку. Бачить - у скрині дівчина. Дівчина злякалася й заплакала. Жрець її заспокоїв, став розпитувати, хто вона й звідки, і раптом довідався, що це та сама дівчина, нареченого якої він привіз. Жрець дуже зрадів, допоміг дівчині вийти зі скрині, потім закрив його, а дівчину повів із собою й відразу на березі обвінчав її з юнаків. А ракшас нагулявся, прийшов і нічого не помітив. Він побрала порожня скриня й віднесла його до себе на дно морське. Тим часом Раван усе чекав нареченого й весільних гостей. Йому не терпілося обвінчати нареченого дочки купця з дочкою бідняка, а потім запитати Долю: "Що ж твоє приречення?" Але гостям не призначено було приїхати, і вони не приїхали. Коли пройшла призначена година, Раван розв'язав послати слуг на пошуки. Але отут з'явилася Доля.
- Не турбуйся, махарадж! - сказала вона. - Справа зроблена - вони одружилися.
Раван не праг вірити - адже він сам замкнув дочку купця у скриню. Тоді Доля проспівала на сміх над ним:
Куди тобі, Раван, змагатися з Долею, Чужу наречену відправ-но додому. Вона показала Равану молодих і розповіла йому, як була справа. Раван, присоромлений, повернувся до себе у палац і дав дочці купця у придане багато добра.