Трапилося так, що маленький піну поле бобами засіяв... Як засіяв, запитуєте? Так так само, як і усе. Тоді скликав він своїх друзів... Навіщо скликав, запитаєте ви? Усе зараз розповім, слухайте: Спочатку піну до бика приполз.
- Скажи-но мені, братик бик, - говорить, - чому тебе люди годують? Травою так соломою? Я тебе бобовими стручками досита нагодую, тільки зори моє поле. Погодився бик і зорав поле, тільки-но тільки улучив годинка-іншої. Від бика піну направився до сільського пастуха (цей пастух відразу, неподалік жив). Став він просити пастуха:
- Зроби милість, дядечко, принеси мені на поле небагато води, полів мої боби, коли зійдуть...
Погодився й пастух. Тоді піну скликав усіх своїх родичей, усіх сестер і братів, синів і онуків, племінників і племінниць - сім'я у нього була більша! - і кожному наказав принести на поле по одному зернятку. Почалася отут робота: бик поле оре, піну боби саджають, пастух воду носить. Через три місяці поспіли боби. Та як добре вродилися! Став піну думати, як би скоріше зняти врожай, не те ледве запізнишся - склюють усе птахи або хробаки з'їдять. Сімейство піну й так вуж день і ніч плазувало по полю, урожай стерегло.
Неподалік проходила більша дорога. Одного разу їхав по цій дорозі цар у паланкіні, а за ним ішли воїни й слуги. Побачив цар - зеленіє неподалік бобове поле.
- Чиє це поле? - запитує. - Я Та на своїх полях такого врожаю не бачив.
А пастух (він по дорозі череду гнав) відповідає:
- Це поле, великий цар, піну засіяв. Він і врожай виростив.
Зареготав цар:
- Що?! Який такий піну? Як це так - поле засіяв? Так його чи ця справа? Таку комашку не те що на поле пускати, а піймати гребінкою так нігтем прищелкнуть - і всі отут!
Почув піну ці слова й дуже розсердився.
- Дурний ти, - говорить, - цар, дурний! Так хіба ти знаєш, що таке робота? чи Багато ти у своєму житті трудився? Такого царя не у паланкіні носити, а викинути у канаву так ногами розтоптати - і всі отут!
Отут уже цар зовсім розгнівався:
- Це що ж таке? Мене, пануючи, маленький піну ображати сміє? Агов, воїни, агов, слуги мої вірні, витопчіть зараз же всі його поле! Побігли воїни й слуги, витоптали поле. Виїхав цар. Підібрали брати
Піну бобові стручки, вилущили їх, лушпайку викинули, зерна у купу склали. А наш піну став у дорогу збиратися; розв'язав царя як слід провчити. Побрав із собою кілька бобових зерняток і поповз по дорозі. Зустрів йому скорпіон:
- Куди повзеш, молодший брат?
- Поповземо разом, я тобі біб дам, - відповідає піну. Дав піну скорпіонові бобове зернятко, і поповзли вони
Удвох. Проповзли небагато, бачать - змія на сонці гріється.
- Куди, брати, повзете?
- Прагнеш, повзи з нами, сестриця, ми тобі біб дамо. Побрала змія бобове зернятко, поповзли далі втрьох. Назустріч їм тигр.
- А, піну! Здраствуй, приятель! Куди це ти направився?
- Прагну подивитися, як наш цар живе, так спробувати, смачна чи у нього кров. Може, і ти з нами, дядечко тигр?
- Тому ж, - тигр відповідає. - Я с більшим задоволенням.
До ночі всі четверо прийшли до царського палацу й забралися у внутрішні Спокої. Цар давно вже спав. Піну залишив тигра у дверей, а сам зі змією й скорпіоном проліз у кімнату. Змія у куті сховалася, де у царя ціпок стояв,
Скорпіон у стінній ніші причаївся - там царьова гребінка лежала. А піну заповз до царя у бороду й почав його за підборіддя кусати. Зачесалося у царя у бороді, прокинувся він, сунув руку у нішу - гребінку побрати, а у ніші скорпіон - цап його за палець! Підхопився цар, кинувся у кут за ціпком - скорпіона вбити, а там змія клубком згорнулася й шипат зловісно. Закричав цар диким голосом - і до дверей, а у дверях його тигр чекає. Стрибнув до царя на груди, розірвав його на частині. Ніхто не жалував про дурного й жорстокого царя, усі люди тільки раділи.
Ось що може накоїти маленький піну!