Жив-Був юнак. Батьки знайшли для нього наречену, женили, і ось родичка дружини покликала його у гості. Довідавшись про запрошення, юнак попросив батька:
- Пішли із мною кого-небудь. Одному мені йти якось ніяково.
Батько покликав цирюльника з тієї ж села й попросив його піти разом із сином. Але цирюльник відповів, що у нього зараз багато справ, і відмовився. А юнак нізащо не праг іти один. Тоді батько знову покликав цирюльника й запитав:
- Може бути, ти Усе-таки погодишся піти з моїм сином?
- Ну добре, - подумавши, відповів цирюльник, - я піду. Тільки з одним умовою: нехай для мене зшиють таку ж одяг, як у нього. Батько погодився. Їм зшили однаковий одяг, і вони, зібравшись, рушили у дорогу.
Коли юнак і цирюльник були вже недалеко від того села, куди вони направлялися, цирюльник сказав:
- Я піду вперед і дам знати про твій прихід. А ти посидь поки тут з речами.
Довірливий юнак погодився.
цирюльник підійшов до будинку, де жила нова родичка юнака. Там уже давно чекали зятя. Побачивши ошатного цирюльника усе подумали, що це і є зять, і прийняли його з більшою пошаною. У нього запитали, як покладається, про здоров'я батька з матір'ю. цирюльник відповів, що вони здорові, а потім, начебто тільки що згадавши про свого супутник, викликнув:
- Ох, зовсім забув! Пошліть-но кого-небудь за село. Із мною прийшов хлопець із касти цирюльників. Він залишився на дорозі з поклажею. Треба допомогти йому донести сюди речі.
Ніхто з хазяїв і подумати не міг про обмани, а у особу свого зятя вони не знали. Слуга пішов за село й допоміг юнакові донести речі. Так і став цирюльник зятем, а зять - цирюльником.
Для цирюльника послали м'яку постіль, а бідоласі-зятеві довелося прилаштуватися у куті на рваній циновці. Сидить він, горює. Нікому уводити, увести до ладу нього справи ні, а цирюльник ніжиться собі на втіху на м'якій постелі. Усе навперебій доглядають за ним, а бідний зять від сорому готовий крізь землю провалитися, але по боязкості нічого не сміє сказати.
цирюльнику й цього здалося мало. Він розв'язав ще сабоніше принизити боязкого юнака й сказав хазяям;
- Мій цирюльник хворий. Він не може їсти нічого, крім кхичри.
Прийшов час їжі. Перед цирюльником розставили безліч найкращих і самих смачних страв, а бідоласі-зятеві дали рідке кхичри, яке пальцями й захопити-те не можна" Юнак засмутився ще більше, але від боязкості як і раніше сказати нічого не міг.
Наступного дня ранком на кухні почали готовити їжу. Дрова виявилися сирими - димлять, а не загоряються. цирюльник побачив це й сказав:
- Навіщо класти у грубку сирі дрова? Велите моєму цирюльнику сходити у ліс, нехай принесе сухих.
Хазяям сподобалося, що зять у них такий турботливий. Послали вони бідолаху-юнака у ліс за дровами. Теперішній зять і цього разу не посмів нічого сказати.
Він набрав у лісі сухих суків і отут раптом спохватився, що забув побрати
Мотузку. Зв'язати дрова йому було нема чим. Бідний юнак зовсім упав духом, сіл на землю й став оплакувати свою гірку долю.
Трапилося так, що повз проходили бог Махадео і його дружина Парвати. Парвати побачила плачучого юнака й звернулася до Махадео:
- Махарадж! Хто цей юнак? Про що він плаче?
- Не обертай на нього уваги, Парвати! - відповів Махадео.- Такий вуж людський мир. Серед людей завжди так: одні плачуть, інші сміються. Яке тобі уводити, увести до ладу нього справа?
Але Парвати знову сказала:
- Про мій владика! Здається, його хтось скривдив. Треба утішити його. Махадео праг відговорити Парвати, але безуспішно. Тоді він підійшов до юнака, розпитав, що з ним трапилося, і порадив йому:
- Ти скажи дровам: "Приліпи, Махадео!"-і вони злипнуться разом. Та з нинішнього дня, кому б ти ці слова не сказав, усе будуть сліпатися. Якщо ж ти захочеш розділити злипле, скажи: "Відпусти, Махадео!" - і усе буде по-твоєму.
Махадео й Парвати пішли далі.
Юнак зрадів. Він подивився на дрова й вимовив:
- Приліпи, Махадео!
Та у ту ж мить суки слиплись. Юнак підняв у'язку на голову й поніс у село.
Тепер він став чекати випадку розквитатися із цирюльником. Увечері його своячка принесла цирюльнику чашку молока. Тільки-но той підніс чашку до рота, зять у своєму куті тихенько сказав:
- Приліпи, Махадео!
Та негайно ж рука й губи цирюльника прилипли до чашки. Своячка чекала, коли зять поверне їй чашку. Стояла-Стояла й не витримала.
- Невже так важко випити чашку молока? - запитала вона.
Мовчить цирюльник. Своячка почекала ще, потім подумала: " Подивлюся-но я, що трапилося?"
Дивиться - чашка прилипла до губ зятя. Простягнула вона руку, щоб побрати її, а юнак знову шепотить із кута:
- Приліпи, Махадео!
Отут і у своячки рука прилипла до чашки. Коштують перелякані цирюльник і своячка, не рухаються з місця, мовчать.
Пройшло небагато часу, і теща затурбувалася: "Пішла молодша дочка зятя пригощати молоком і дотепер не йде назад. Уже не чи трапилося чого?" Вона ввійшла, побачила зятя з дочкою й подумала, що вони посварилися через молоко. Їй здалося, начебто дочка вириває чашку у зятя й не дає йому пити. Підбігла теща, щоб відіпхнути дочка, а юнак знову тихенько сказав:
- Приліпи, Махадео!
Та теща теж прилипла до чашки. Закричала теща, і на її лемент стали збігатися сусіди. Дивляться - теща зі своячкою не дають зятеві пити із чашки! чи Бачена ця справа? На шум прибіг тесть і страшно розсердився:
- Чому ви не даєте йому пити? Відійдіть ладь!
Кинувся він до дружини й дочки, праг відтягнути їх від чашки, але раптом і сам прилип до неї, тому що юнак знову вимовив своє заклинання. Отут і інші поспішили на допомогу, але, хто не підходив до чашки, усе негайно до неї прилипали.
Сусіди злякалися такого чаклунства й кинулися бігти. Але коштувало зятеві ще раз повторити своє заклинання, як усе відразу приросли до своїх місць: і ті, хто стояв у порога, і ті, хто тікав без оглядки. Що бігли так і
Застигли: одна нога спереду, інша за. У будинок із дверей заглядали молоді жінки, яким цікаво було подивитися на гостя; як стояли вони уздовж стіни, ховаючись один за одного від зніяковілості, так і прилипли до неї. Дивне це було видовище! Усе кричали, а зрушитися з місця не могли! Більше ніхто із села не насмілювався близько підійти до цього будинку. Люди дивували, але трималися подалі: страшно було. Адже стільки людей з місця зрушитися не можуть! Один лише юнак - цирюльник расхаживает між ними як ні у чому не бувало.
Стали усе думати, як бути далі. Та згадали, що неподалік від села живе махатма (Махатма - благочестива людина, шанована святим.), який, як говорили, був знаючий у чаклунстві. Розв'язали покликати цього махатму. Але кому піти за ним? Уся рідня хазяїна будинку й усі сусіди не могли зрушитися з місця. А іншим не хотілося втручатися: довго чи до лиха? Тоді люди стали просити юнака, якого ухвалювали за цирюльника:
- Братик, візьмися-но ти за цю справу, приведи махатму. Тут недалеко, поїдь на верблюдиці. Умов святої людини допомогти нам у лиху. Юнак погодився. Він сіл на верблюдицю й поїхав. Розшукав махатму, розповів, навіщо його кличуть у село. Махатма розв'язав допомогти людям і відправився з юнаків у село.
На півдороги махатма захотів пити. Він зліз із верблюдиці й напився у струмка. Побачивши, що махатма вертається, юнак схопився за поводи, змусив верблюдицю піднятися на ноги й став смикати за поводи, повертаючи її те у одну сторону, то у іншу. Можна було подумати, що верблюдиця закомизилася й не слухається сидячого на її спині юнака. Юнак почав кричати:
- Урятуй мене, ушанований махатма! Урятуй! Махатма поспішив на допомогу. Він наздогнав верблюдицю, приловчився й схопив її за хвіст.
- Приліпи, Махадео! - сказав тихенько юнак.
Та рука махатми негайно прилипла до верблюжого хвоста. Верблюдиця злякалася й кинулася бігти. А махатма бовтається у неї на хвості, стукається про верблюжі ноги. Від переляку верблюдиця поскакала ще швидше. Так домчалися вони до села. Люди ще бачили вгляділи верблюдицю й обрадувалися. Але коли вона підбігла ближче, усе перелякалися. Посилаючи за махатмой, вони сподівалися, що він допоможе їм у лиху. А виявилося, що той, від кого вони очікували порятунки, сам приліпився до верблюжого хвоста! До того ж верблюдиця на бігу так відколотила його задніми ногами, що бідолаха махатма ледве дихав.
"Що за напасть така?" - думали люди.
Та отут раптом хтось звернув увагу на те, що всі люди прилипли й лише один юнак ходить між ними без усякого побоювання. Уже не чи він усе накоїв? Та й дрова-те він приніс без мотузки!
Ця людина розповіла про свою підозру іншим. "Вірно!"-по думали люди. Та стали вмовляти юнака звільнити прилиплих, просити, щоб він вибачив їх, якщо ті його чим-небудь ненавмисно скривдили.
Тоді юнак розповів про витівки цирюльника й про свою зустріч із Махадео й Парвати. Зрозуміли люди у чому отут справа й розсердилися на обманщика- цирюльника.
Знову стали просити вони юнака звільнити їх:
- Побачиш сам, як ми обробимо з ошуканцем! Юнак зглянувся над ними.
- Відпусти, Махадео! - проговорив він.
У ту ж мить усі прилиплі одержали волю. Зрозумів цирюльник, що йому загрожує лихо. Він пустився було бігти, але його схопили й відколотили як випливає.