Жив у одному селі бідний пастух. Та був у нього син. Кликали його Акхун. Батьки Акхуна вмерли у один рік, і залишився він на світі один. З тієї пори засумував Акхун, ніхто більше не бачив його веселим.
Якось раз Акхун пас овець і забрів з ними у дрімучий ліс. Присів він під могутній деодар, задумався про свою нещасну долю й не помітив, як настав вечір. Опам'ятався, дивиться - усе вівці у нього розбрелися й знайти їх у темряві немає можливості. А без овець йому у село не можна вертатися. Так і залишився Акхун сидіти па тому ж місці під деодаром.
Раптом десь за деревами засвітився вогник. Акхун устав і пішов на світло. Продерся він крізь густі зарості й бачить: на камені біля джерела горить світабоник, а поруч сидить гарна дівчина.
Поклонився їй Акхун і запитує:
- Як тебе кликати, шановна пані?
- Кличуть мене Лалмаль, - відповідає вона.- А що ти такий сумний? Розповів їй Акхун про свою сирітську частку й поскаржився:
- Нікому я тепер не потрібний і ні від кого не чую доброго слова. Тому я завжди сумний.
- Не сумуй, - утішила його Лалмаль. - Якщо прагнеш, я буду тобі
Допомагати. Тільки помни умову: ніколи не домагайся моєї любові й не говори, що прагнеш на мені одружитися.
- Згодний, - зрадів Акхун.- Невже ти насправді прагнеш допомогти мені?
- Так. А поки залишайся у мене.
Цю ніч Акхун провів у хатині, де жила Лалмаль, неподалік від джерела. На інший ранок Лалмаль веліла Акхуну гарненько умитися, одягла його у гарні дорогі одяги й сказала:
- Тепер ти повинен піти до царського двору. Там ти зустрінеш продавця коштовностей. У нього будуть дві перлини: одна теперішня, інша фальшива. Спочатку він покаже цареві теперішню, потім фальшиву. Коли цар
Захоче купити ці перлини, ти скажи: "Остерігайся обману, високоповажний цар! Друга перлина підроблена, не купуй її. Якщо прагнеш переконатися, що я говорю правду, розколи її!"
Акхун слухняно відправився до двору, і усе трапилося так, як говорила Лалмаль. Цар побачив, що юнак розбирається у коштовностях, і призначив його хоронителем своєї скарбниці. Колишній скарбник, чиє місце зайняв Акхун, затаїв образу й став думати, як би помститися юнакові. Одного разу колишній скарбник прийшов до царської дочки й сказав:
__ Царівна! чи Знаєте ви, що новий хоронитель царської скарбниці - маг і чарівник? Варто вам наказати, і він дістане усе, що завгодно. Я чув, у дочки сусіднього царя з'явилося дивовижне райське намисто.
Царівні дуже захотілося одержати небачене намисто. Вона пішла до батька, і цар наказав Акхуну виконати її бажання.
Засмутився Акхун. "Тепер я загинув", - розв'язав він. Не знаючи, що почати, прийшов він до Лалмали й гірко заплакав. Лалмаль розпитала його про усе й прийнялася заспокоювати.
- Не горюй через таку дурницю, - сказала вона.- Лягай-но відпочивати й
Спи спокійно всю ніч. А рано ранком піди до джерела, де ти зустрів мене. Туди прийде купатися небесна пери. Коли вона роздягнеться й увійде у воду, побери потихеньку її одяг і сховайся. Після купання вона стане шукати одяг. Тоді вийди
До неї й розкажи про своє горе. Змусь її пообіцяти, що вона дасть тобі райське перлове намисто, і тільки тоді поверни їй одяг. Перед світанком Акхун був у джерела. Усе вийшло так, як говорила Лалмаль. Акхун зажадав у пери обіцянки, що вона дасть йому намисто, і повернув їй одяг. Пери одяглася й початки весело реготати. Та поки вона сміялася, з її вуст сипалися прекрасні перлини. Акхун зрадів, підібрав ці перлини й, подякувавши пери, повернувся до Лалмали. Вона нанизала перлини на золоту нитку, і Акхун з намистом прийшов у палац. Одержала намисто царівна, засміялася від радості, дивиться на нього, не намилується.
Після цього у Акхуна з'явилося ще більше таємних заздрісників. Та стали вони шукати будь-якого способу погубити його. Одного разу головний радник царя, який теж не злюбив Акхуна, сказав своєму государеві:
- Про великий володар! Хоронитель вашої скарбниці хва-стає, начебто він всесабоний маг і чарівник і може виконати будь-яке ваше бажання. Ви могли б легко перевірити, чи правду він говорить. Накажіть йому відправитися у рай і принести звісточку від вашого покійного панотця. Та ось у той же день, як Акхун з'явився
У палац, цар звернувся до нього зі словами:
- Послухай, Акхун! Є у мене до тебе одна справа. Воно не простої, але я сподіваюся, що ти зумієш його виконати.
- Я готовий коритися вашій величності, - шанобливо відповів Акхун. Тоді цар сказав:
- Накажи спорудити похоронне багаття й зійди на нього. Коли тебе спалять і ти потрапиш у рай, розшукай там мого покійного панотця й принеси мені від нього звісточку.
Від цих слів у Акхуна застигла кров у жилах. Але він зумів опанувати собою, помовчав небагато й сказав:
- Це справа важка. Мені потрібно подумати. Завтра я дам відповідь. Цар погодився.
- Якщо ти відмовишся, я накажу тебе повісити, - додав він. Бідолаха Акхун у тузі пішов до Лалмали й повідав про своє нове лихо.
- Якщо ти не врятуєш мене, я загинув!
- Не горюй, - утішила його Лалмаль.- Це суща дрібниця. Піди завтра до
Паную й зажадай у нього половину скарбниці на витрати у шляху. Скажи ще, що ти будеш у отлучке чотири місяці.
На інший день Акхун передав цареві усе, що веліла Лалмаль. Цар повірив Акхуну й дав йому половину своєї скарбниці. Тоді Акхун повернувся до Лалмали. Вона дістала килим і говорить:
- Розстели цей килим на похоронному багатті, спокійно сідай на нього й вели підпалити дрова. Коли вогонь розгориться, килим підніметься у повітря й віднесе тебе. Ніхто цього й не помітить.
Акхун побрав килим і повернувся до двору пануючи. Склали із дров похоронне багаття. Акхун зійшов на нього, розстелив килим, сіл і зробив вигляд, начебто читає заклинання. Коли вогонь розгорівся, килим непомітно для глядачів піднявся у повітря й переніс Акхуна у хатину Лалмали. Через чотири місяці Лалмаль сказала Акхуну:
- Тепер пора тобі вертатися. Ось тобі лист і два яблука: срібне й золоте. Віддай усе це паную.
Коли Акхун з'явився у палац, його головні недоброзичливці - колишній скарбник і головний радник - перелякалися. Акхун поклонився цареві й подав йому яблука й лист. У листі було сказано: "Милий мій син! Я живу добре й насолоджуюся райським блаженством. Але мені дуже хотілося б побачити мого скарбника й головного радника. Прийшли їх скоріше до мене тим же шляхом, яким послав Акхуна. Більше я, віддяка богу, ні у чому не бідую. Дивися ж виконай скоріше моє прохання, не те я розсерджуся". Вислухав це цар і негайно віддав наказ:
- Негайно складете похоронне багаття! Треба зараз же відіслати у рай нашого колишнього скарбника й головного радника, не те панотець буде гніватися.
Швидко склали похоронне багаття. Як не ридали колишній скарбник і головний радник, як не молили царя зглянутися над ними, їх Усе-таки звели на багаття, і обоє вони згоріли у вогні.
А Акхуна цар у нагороду за вірну службу призначив своїм головним радником.
Радісний прийшов Акхун до Лалмали, а вона йому говорить:
- Ну ось, ти витримав усі випробування. Тепер, якщо прагнеш, можеш попросити, щоб я вийшла за тебе заміж.
Акхун давно вже був тайкома закоханий у Лалмаль і тому тепер несказанно зрадів.
Одружилися вони й щасливо прожили усе своє життя. З тих пір ніхто не бачив Акхуна сумним.