За давніх часів жив цар. Було у нього три сини, один іншого краще: і хоробрі, і розумні, і розважливі. Коли цар зостарився, розв'язав він покинути своє царство й залишок днів прожити пустельником у святій обителі. Став цар думати, кого ж із синів посадити на престол. Думав, думав, так так не зміг вибрати: усі троє однаково гарні й гідні царського трону. Тоді цар зібрав радників і поділився з ними своєю турботою.
- Вам добре відомо, як щасливо живуть піддані у моєму царстві, - сказав він.- Я розв'язав вийти від державних справ, але не можу розв'язати, кого із трьох синів посадити на царство, хто з них буде так само опікуватися про народ, як я. Ось вам мій наказ: улаштуйте царевичам випробування й після скажіть мені, кого з них ви прагнете бачити на моєму місці.
Довго думали придворні радники й вельможі й нарешті знайшли спосіб випробувати царевичів. Дали вони царським синовтям грошей, кожному нарівно, і веліли відправитися на чужину. Хто зуміє краще всіх розпорядитися своїми грішми, тому й бути на батьківському престолі. Цар погодився з таким розв'язком.
Та ось через кілька днів царевичі пустилися у далекий шлях. Сіли вони на корабель і поплили у море. Довго вони плили, а коли вгляділи землю, зійшли на берег. тут царевичі розійшлися у різні сторони й умовилися рівно через рік зустрітися на цім же місці.
Два старші брати здумали зайнятися торгівлею, щоб добути побільше багатства, і пішли кожний своїм шляхом шукати удачі. А менший царевич не знав, за що йому узятися, - ось він і пішов потихеньку уздовж берега. Ішов він довго, по сторонах поглядав, а потім стало йому смутно. Сіл царевич на камінь, згадав про рідний дім і пригорюнился. Раптом перед ним став старець у одязі пустельника.
- Звідки ти прийшов, юнак, і куди шлях тримаєш?- запитав він. Царевич повідав старцю, що привело його у ці краї. Пустельник вислухав його й сказав:
- Знаю я, синок, для тебе одна справа. Але не всякому воно прийде по душі. Возтмется за нього тільки той, хто не жадібний до грошей. Якщо ти не поженешся за користю, то після одержиш усе, що захочеш.
- Я зроблю так, як ти скажеш, - відповів царевич.
- Добре. Тоді купи на всі свої гроші зерна й вели зсипати його у купу
На березі. Потім щодня ранком і ввечері бери по мішкові зерна із цієї купи й висипай у море. Якщо зерно у тебе скінчиться, однаково звідси не йди!
Сказав так старець і вмить зник. Послухався царевич його ради, купив на всі гроші зерна, велів зсипати його у купу на березі моря, а поруч розбив свій намет. Щодня він кидав у воду по два мішки зерна, та ще жменя зерна брав собі на їжу - і купа ставала усе менше й менше. Та ось
Настав день, коли усе зерно скінчилося, а у царевича не залишилося й мідяка, щоб купити жменю зерна й утамувати голод.
Сіл царевич на березі й загорював: " На жаль мені, нерозумному! Видне, у нещасливу годину залишив я будинок. Повірив я ошуканцеві й дарма втратив свої гроші. Не призначене мені бути царем, якщо я навіть про своє власне благо не можу подбати". Та розв'язав він, що більше нема чого залишатися йому на цім місці. Пішов царевич у свій намет і ліг спати, щоб ранком відправитися у дорогу назад.
У той день морські риби дарма чекали звичного корму. Адже вже довгий час - з тих самих пор, коли царевич почав кидати зерно у воду, - зграї риб із усього моря годувалися у цього берега. Слідом за своїми підданими приплив у ці місця й сам владика риб. Але цього разу вперше за багато днів риби не одержали зерна. Тоді риб'ячий цар став запитувати своїх наближених:
- Що трапилося? Нас смачно годували цілих півроку. Чому ж сьогодні
Усе раптом скінчилося? Не винні чи у цьому ми самі? Скажіть мені, нагороджений чи за свою щедрість той, хто так довго кормил нас? чи Одержав він від нас що-небудь у дарунок?
- Ні, володар!- у один голос викликнули наближені.- Ми нічим не отдарили його!
- Тепер я розумію, у чому справа, - сказав володар риб.- Ми виявилися невдячними й поплатилися за це. Треба виправити нашу помилку. Ось вам мій наказ: нехай усі мої піддані розшукають на дні морському по дорогоцінній перлині й до ранку принесуть їхньому нашому доброму заступникові.
Усю ніч за наказом свого владики риби виносили з моря перлини й складали їх біля намету царевича. Усю ніч волновалост море від незліченного числа риб, що припливають із перлинами. Над ранок прокинувся царевич від плескоту хвабо і побачив, що поруч із наметом виросла ціла купа прекрасних перлин. Зрозумів він, чим заслужив таке багатство, і подумав: "Дарма я ремствував на свої нещастя. Залишуся-но я на цім місці й буду чекати, поки не прийде строк зустрічі із братами".
Частина перлин він продав і на виручені гроші купив зерна. Тепер морські риби стали одержувати корми ще більше, чим колись. Потім царевич накупив кізяків і у кожну кизячную корж сховав по перлині.
Рік пройшов, і повернулися старші брати. Один з них увесь цей рік торгував тканинами й нажив багато всякого добра. Іншої тримав бакалійну крамницю й сколотив чималі гроші. Довідалися вони, що у молодшого брата немає нічого, крім великої купи кізяків, і підняли його на сміх.
- Ну й дурень леї ти! - говорять. - Та того не зберіг, що тобі дали! чи Велике багатство ці твої кізяки?
Зібралися царевичі у дорогу, занурили на корабель кожний своє майно й поплили додому. Старші брати не переставали глузувати з молодшого, дивлячись, як він перетаскував на корабель свої кізяки й беріг їх. У шляху на кораблі скінчилися дрова й не на чому стало готовити їжу. Отут брати із глузуванням попросили молодшого поділитися з ними своїми багатствами. Молодший царевич нічого не сказав і дав кизячних коржів для палива, тільки спершу вийняв потихеньку з них перлини.
Удома царевичів зустріли з пошаною. Привели їх у палац, і почали брати розповідати, як жили на чужині і як намагалися з користю вжити свої гроші. Показали старші брати накопичене добро, підрахували сановники й вельможі привезені ними багатства. Дійшла черга до молодшого брата. Коли слуги внесли у зал величезну купу кизячних коржів, придворні сталі нишком пересміхатися.
- Легко хвалити те, що красиво на вид і зліпить ока блиском, - сказав тоді молодший царевич.- Однак на світі є багато такого, що не залучає погляд, але таїть у собі незлічимі цінності.
Із цими словами царевич став розламувати кізяки й виймати з них перлини. У здивуванні дивилися придворні, як росте перед царем купа добірних перлин, і довго ще вони не могли отямитися. Розповів царевич, як він зумів добути такий скарб, і всім стало ясно, що молодший царевич не тільки розумний,: але й безкорисливий.
- Вах! Вах!-схвально зашуміли вельможі.- Ось кому бути нашим новим царем!
Через кілька днів молодшого царевича врочисто звели на престол. На братів він не ображався, призначив їх на високі посади, і з тих пір усе у його державі жили у світі, веселощах і щастя.