Давно це було. Розв'язав якось одна людина наварити провина. Склав вогнище під більшим деревом пипал, розвів вогонь і поставив на нього горщик з настоєм квітів дерева махуа. Довго тримав він горщик на вогні, але за цілий день не добув вина ні єдиної краплі. Пішов він тоді до знахаря й попросив у нього ради.
- Зрубай дерево, під яким ти склав вогнище, нарубай з нього дров і цими дровами тони своє вогнище. Тоді провина буде стільки, що у тебе для нього й посуду не вистачить.
Поспішила людей назад, зрубав дерево, нарубав дров і став кидати їх у вогнище.
А то дерево давало притулок чотирьом живим тваринам: шпакові, папузі, тигрові й дикій свині. Ранками вони відправлялися куди кому треба було, а із заходом сонця верталися до дерева й проводили ніч під його захистом. У той вечір вони, як завжди, поспішали до свого дерева. Першим прилетів шпак. Побачив він, що дерево зрубане на дрова й дрова кидають у грубку.
Шкода стало шпакові дерево, яке захищало його, і з горя він кинувся у вогонь. Відразу закапало вино з горщика.
Потім повернувся папуга й теж побачив, як горить у вогнищі дерево, на якому він жив. Шкода стало папузі
Дерево, і з горя він теж кинувся у вогонь. Ще швидше стало капати вино.
Потім прийшов тигр. Йому теж гірко було бачити, як горить дерево, і у великому сумі тигр теж кинувся у вогонь. Ще швидше потекло вино у винокура.
Повернулася нарешті й свиня. Вона, як і інші, поза собою від горя кинулася у вогонь. Струменем заюшило вино з горщика у посуд. Зрадів винокур, що багато добув вина.
Говорять, що з того самого дня від цих чотирьох лісових тварин вино й одержало головні властивості. Тому-Те коли людей вип'є провина одну чашечку, то починає мовлення вести весело й радісно, начебто співочий шпак: "Ех, брат, ось це вино! Давно не пробував такого! Хто його робив? Із чого воно?" Після другої чашки розмова йде ще веселіше, але робиться він крикливим, начебто тріскотня папуги. Людей поривається співати й пісні співає у усі горло. Після третьої чашки він думає себе тигром: починає хвастатися й задиратися, кулаками махає й риком своїм показати прагне, начебто на світі немає нікого сабоніше. А зрештою стає він свинею. Та себе не пам'ятає, і всяке міркування втрачає, не розуміє, що добре, а що погано. Несуть його ноги невідомо куди, і валиться він де потрапило.
Тому-Те наші предки й не пили вина без міри, як нині п'ють.