Жив-Був, а може й ні, ледар. З ранку до вечора сидів він у вогнища й копався паличкою у золі. Його так і прозвали: На-царкекиа -, Що Копається у золі. I Як не намагалася мати, не могла змусити сина працювати - ледар зайвий раз навіть із місця не зрушиться! Набридло старій жінці годувати ледаря. Ось вийшов одного разу Нацаркекиа у двір, а вона побрала та й замкнула за ним двері. Подала йому через віконце хліба, молодого сиру, хутро золи й говорить:
- Ступай куди прагнеш, годуй себе як знаєш. Ось тобі мішок золи, копайся у ній скільки побажаєш.
Просить, молить ледар не виганяти його з будинку, так усі дарма. Не впустила його мати у будинок.
Побрів Нацаркекиа куди ноги понесли.
Чи Довго плівся, чи коротко, опинився ледар на березі широкої ріки. На іншому березі коштує дев, п'є воду. Як побачив його Нацаркекиа, затремтів зі страху. А куди подітися? Якщо бігти, то дев умить наздожене! Нацаркекиа був ледачим, так не був дурним.
"Може, самому налякати дева? - думає він.- Прикинуся хоробрим, либонь він злякається й забереться!"
Дістав Нацаркекиа з кишені ножик, проткнуло своє хутро із золою і як закричить у усі горло:
- Агов, миршавець, як ти посмів воду у моїй ріці каламутити?
Кричить, а сам по берегу проходжується, хутром із золою трясе. Сиплеться зола, звивається, клубиться.
Дивиться дев: що за чудо? Людину ледь мабуть, а така могутня хода, такий пил підняв! Схопив він із землі камінь і кричить у відповідь:
- Притримай-но мова, человечишка, не те пил від тебе залишиться, як від цього каменю!
Та дев так стис камінь, що розсипався той порохом. Недовго думав Нацаркекиа, нагнувся, начебто підібрати камінь, а сам непримітно побрав у руку сир.
- А ось що від тебе залишиться! - закричав він.- Дивися на мою силу! - Стис кулака, і потекла сироватка з молодого сиру.
Здивувався дев, зроду такого сабоного серед людей не зустрічав. Розв'язав не сваритися з ним і запросив до себе додому, братам своїм показати. Дуже не хотілося Нацаркекиа йти до деву. Не знає, бідолаха, як увабонуть від запрошення. Іти страшно, і відмовитися неможливо.
- Перенеси мене через ріку. Небажання мені ноги мочити, - говорить він деву. Дев покрокував по воді - боязно ослухатися Нацаркекиа, і посадив його до себе на плече.
- Еге, ну й легонький ти, начебто пушок!
- Ще б, я однієї рукою за небо тримаюся. Вилучу, так не удержиш мене.
- А ти вилучи, може, удержу.
Витягся Нацаркекиа ножичок і встромив вістря деву у потилицю. Завив дев від болю:
- Ой, не губи! Ухопися знову за небо!
Прийшли вони до житла девов. Будинок високий, просторий. Подивувався Нацаркекиа, ніколи не бачив такого будинку.
На вогнищі стояв величезний кеци. На цій глиняній сковороді деви пекли хліб.
Деви попросили гостя наглядіти за кеци, щоб хліб не підгорів, а самі вийшли у двір зажарити оленя.
Нацаркекиа здалося, начебто хліб підгорів з однієї сторони. Став він повертати кеци, так не впорався й перекинув його на себе! Б'ється, бідолаха, ніяк не вибереться.
Увійшли деви й роти роззявили від подиву т-т - гість під кеци!
- Що ти робиш, людей?-запитує старший дев.
- Спина щось розболілася, ось і приклав я кеци, погріти кості, - відповідає Нацаркекиа.- Поутихла вже біль, зніми-но з мене кеци! Сіли обідати.
Провина у глечику виявилося мало. Хазяї дали Нацаркекиа великий глечик і послали за вином у марани.
Нацаркекиа ледве розуму не втратився, як побачив цей глечик. Він порожній глечик ледве підняв, як же з вином донесе?
Так що було робити, потягся Нацаркекиа у марани. Чекають деви, чекають, а гостюючи всі немає й немає.
Пішли деви подивитися, що з гостем трапилося, і що ж вони бачать: Нацаркекиа обкопує землю лопатою навколо квеври.
- Ти що, з’їхав з глузду?-запитують деви.
- Краще вже витягтися квеври й розпити усе вино, чого тягати потроху кувшинчиками!
Здивувалися дурні деви - вони впятером із труднощами урили у землю порожній квеври, а гість один збирається витягтися його, та ще повний провина! Забрали деви у Нацаркекиа глечик, самі наповнили його вином і віднесли у будинок.
Сидять усі, їдять, п'ють. Раптом один з девов ка-а - до пчихне! Підкинуло Нацаркекиа під саму стелю. Добре ще, зумів ухопитися за балку й не впав.
- Навіщо ти туди забрався? - дивуються деви.
- Як ви смієте чхати при мені! Ось вирву зараз цей прут, і всім вам жваво боку обламаю! - кричить Нацаркекиа.
Затріпотіли деви, затряслися у страху. Вони вдевятером ледве допхали цю балку, а гість говорить - прут!
Вискочили деви з будинку й розбіглися хто куди. А Нацаркекиа абияк сповз униз і став з тих пір господарювати у будинку девов.