Жив, а може, і не жив, бідняк. Був у нього єдиний син. Говорить одного разу бідняк дружині:
- Давай відправимо сина вчитися у місто. Може, хоч він краще нас проживе життя.
Так і зробили. Відправили хлопчика вчитися у далеке місто. Бідняки батьки у шматку хліба собі відмовляли, аби тільки син ученою людиною став. Пройшли роки.
Вивчився юнак, усі премудрості науки довідався й повернувся у рідний край. Тільки не найшлося будинку для нього справи - ніхто не давав роботи вченому селянському синові.
Загорював юнак: батьки стільки грошей на його вчення витратили, а він прокормити їх не може. Думав, думав, як бути, і розв'язав піти з будинку.
- Не можу я довше так жити, не можу бачити вас у убогості, - говорить
Він батькові з матір'ю, - краще у рабство продамся, а вам допоможу.
Не відпускали батьки свого сина, просили залишитися з ними.
- Ми з голоду не помремо, шматок хліба завжди добудемо.
Як не просили, як не вмовляли, пішов Усе-таки хлопець із будинку. Багато виходив він доріг і виявився у одному місті, але й там не найшлася робота з його знань. Відправився тоді він до царя, хоч і наслишан був про його скнарість і жорстокість.
- Государ, побери мене до себе у услуженье, - сказав хлопець.
- А що ти вмієш робити?
- Пізнавати правду, розгадувати всі хитрості.
- Скільки ж тобі платити?
- Розв'яжи сам. Я всім наукам навчений. Цар кинув йому два золотих:
- Бери, ти більше не коштуєш. Юнак побрав гроші й послав батькам. Цар розпорядився помістити нового слугу у комірці й давати йому у день по одному кукурудзяному коржу.
Одного разу якийсь мужик привів продавати цареві шкапу:
- Купи мій коня, великий государ.
- Скільки за неї просиш?
- Десять золотих.
Цар подумав: " Дай-но перевірю, що розуміє мій новий слуга". Привели юнака до царя.
- Що скажеш, мій учений слуга, варто віддати за коня десять золотих? Юнак обійшов шкапу, оглянув її з усіх боків і говорить:
- Дуже вже вона худа, це вірно, і у воді полежати любить, а Усе-таки коштує десять золотих.
Купив цар коня, передав його конюхам і наказав досита годувати ячменем так ізюмом.
Пройшов час. Любо стало дивитися на коня - такому гарному й жвавому тільки із зірками відіграти!
Ось зібрався цар на прогулянку. Велів він осідлати нового коня й виїхав у поле зі своїми візирами.
- Подивимося, як він скакає, - сказав цар і пустив коня щодуху. Кінь загарцював під царем і полетів уперед ластівкою.
- Перевіримо тепер, чи правда кінь любить полежати у воді, - сказав цар і у'їхав у ріку.
Не доплив кінь і до середини, як раптом розлегся й ледве не потопив сідока.
Ледве встигнули слуги підхопити царя. А кінь, позбувшись від ноші, ще довго лежав у воді собі на втіху. Повернувся цар у палац. Викликав мудрого слугу й запитує:
- Як ти довідався, що кінь любить полежати у воді?
- Цього коня виростила буйволиця, вона й привчила його до води. А не вірите, запитаєте у колишнього власника.
Цар послав слугу за селянином, що продали коня.
- Що за коня ти мені продав?-запитує цар.
- Кінь як кінь, тільки вигодувала його буйволиця, - відповідав селянин.
Цар додав юнакові їжі - крім кукурудзяного коржа велів давати ще пшеничний хлібець. Жалюгідна була нагорода, але юнак утішався: "Не лихо, що мені важко, зате батькам тепер легше живеться".
Пройшов час. Приходить одного разу до царя купець-ошуканець і пропонує:
- Купи, великий государ, чарівний камінь - натвриствали. Він виконає всі твої бажання.
Обманював купець царя - не чарівний камінь натвриствали продавав, а жадібне людське око.
- Скільки прагнеш за нього?-запитує цар.
- Скільки потягне золота.
На одну чашу ваг поклали чарівний камінь, на іншу золото. Натвриствали перетягнув. Підбавили золота, ледве не всю скарбницю поклали на ваги - однаково перетягає чарівний камінь. Не зрозуміють, що за чудо! Покликав цар всевідаючого хлопця. Побрав селянський син "чарівний камінь", покатав його по землі й повернув цареві.
- Кладіть тепер на ваги!
Зважили-Та чарівний камінь виявився легше мідяка! З радощів цар додав селянському синові їжі: став давати йому півтора хлібця у день. Скривдила хлопця скнарість пануючи, але змовчав і подумав: "Хоч і важко мені, потерплю, батькам зате живеться тепер легше!" Пройшов час.
Погано жилося людям у тому царстві - не було справедливості й порядку, - і багато бунтували проти пануючи. Та ось надумав цар зібрати всіх незадоволених і перебити.
- Обійдіть усе моє царство, приведіть усіх незадоволених мною!-велів він візирам.
- Нам ніхто правди не скаже, великий государ, - сказав головний візир.- Пішли-но краще свого премудрого слугу. Він напевно вивідає у людей правду.
Цар викликав селянського сина.
- Обійди усе моє царство й приведи сюди всіх незадоволених мною. Що робити, як ослухатися царя? Задумався юнак.
Не встигнув він пуститися у шлях, як усю країну облетіла поголоска: "Іде царський слуга-правдовидец, прагне дізнатися, хто царем незадоволений!" А незадоволені царем були майже усе.
Тривога охопила людей. Звернулися вони за радою до одному старцю, відомому своєї мудрістю.
- Скажи, як нам бути, як поводитися з посланцем пануючи?
- Коли він прийде, попросимо захистити нас. Коли він воістину правдовидец і правдолюб, буде на нашій стороні й не зрадить нас паную, - сказав старий.
Прийшов селянський син у селище, де жив старець. Бачить: зібрався там народ ледве не із усього царства. Вийшов уперед старець і говорить:
- Ми знаємо, навіщо ти посланий. Не губи нас, не жени до царя, перевішає
Він усіх - і закон у його руках, і сила.
- Не бійтеся, - відповідає юнак. - Ідіть із мною, я за всі скажу цареві правду.
Задумалися люди: а раптом він обманом прагне затягти їх до царя? Але отут знову сказав своє слово старець:
- Послухаємося, люди, цього хлопця. Коли зрадить нас, так на його совісті буде наша загибель. Один раз народилися, один раз і помремо! Юнак привів людей до царя.
- Великий государ, я виконав твоє веління! - доклав він паную.
- Ну, що ти вивідав, розповідай!
- Спочатку обіцяй не гніватися за правду. Обіцяв цар і заприсягся.
- Народ у твоїй державі чесний і працьовитий - не коштуєш ти його, государ. З ранку до вечора гнуть люди спину, працюють, а ти останнє відбираєш у них. Несправедливий ти цар. Що багато говорити - мене, живої людину, купив за два золотих, а за шкапу віддав десять! А пам'ятаєш, купець-ошуканець праг продати тобі жадібне око й ледве всю скарбницю у тебе не забрал, тому що був це око жадібної людини і його, крім сирої землі, ніщо не могло наситити? Тому й покатав я око по землі - дав насититися! Я тебе виручив, а ти чому відплатив мені? Додав у день полхлебца! Я усе царство обійшов по твоєму велінню. Дивися, увесь народ тут, усе незадоволені тобою!
Розгнівався цар, лють охопила його, забув він про свою клятву й наказав повісити всіх до одного! Так не отут-те було!
- Люди, винесемо цареві свій вирок, розправимося з ним, поки він усіх не перебив! - крикнув юнак.
Та рушив народ, як один, на царя.
З тих пір настала у тій країні безбідне мирне життя, до того мирна, що, як говорять, вовк не кривдив козу, а кішка - миша.