Жив на світі відважний цар по імені Музарби. Жителям його царства не було спокою від девов - багато розвелося їх у дрімучих лісах. Удень цар Музарби обходив схили гір і ущелини, опікував свої володіння. Углядить де дева, пустить стрілу й зірве чудовиську голову, немов цибулину. Уночі цар Музарби піднімався на високу вежу й відлякував девов грізним войовничим лементом.
Сміливим був цар Музарби, не було йому рівного по силі, навіть лук його підняти не могли.
Але ось настала година, і вмер цар Музарби. Нікому стало захищати людей від грізних девов. Покинули люди свої будинки, укрилися у горах. Пішли жити у печеру й цариця з дочкою.
Дівчинка збирала коріння, розкладала сушити на виступах скель, а мати варила з корінь юшку. Ішли дні, ішли місяці. Одного разу дівчинка відправилася за коріннями, а у цей час у цариці народився хлопчик - напівзолотий, напівсрібний. Посоромилася мати показати дочки дивовижного сина й сховала дитину за більшим валуном. Повернулася дівчинка й по виду матері відразу зачула негарне.
- Що трапилося, мама, чому така смутна? - запитує вона.
- Як тобі сказати, донечка. Братик у тебе з'явився, тільки дивний дуже. Я його за камінь сховала.
Відкинула дівчинка великий камінь і застрибала від радості - так їй сподобався напівзолотий, напівсрібний братик.
Росте хлопчик прямо на очах. Три дні пройшло, а йому начебто три роки.
На десятий день він підбив каменем шуліки. Бачить дівчинка, яким спритним став братик, і змайструвала йому лук: скрутила з волось палять, зв'язала їм два кінці прутика, і вийшов лук зовсім як теперішній. Став хлопчик на полювання ходити.
Піде ранком, повернеться ввечері, дичини принесе. Та себе годує, і мати із сестрою.
Чим старше ставав хлопчик, тем далі йшов на полювання. Забрався він одного разу на вершину гори й побачив далеко внизу, у долині, будинку й вежу-високу-превисоку, під саме небо! Діву дався хлопчик - не доводило йому бачити таке. Хотілося спуститися у долину, розглянути усе ближче, так час уже до вечора, пора додому вертатися.
Не стерпів Усе-таки хлопчик, утік у долину й підійшов до близького будинку. Постукав у двері - не відкривають. Немає у будинку нікого. Постукався він у інший будинок - теж немає нікого. Постукався хлопчик у третій - знову не озиваються. Штовхнув він двері й бачить - бабуся у вогнища. Обернулася вона до нього у страху й запитує:
- Звідки ти узявся, синок?
- З печери, бабуся!
- Біжи скоріше назад. Отут деви нишпорять, людей шукають, вони тебе живцем з'їдять! Усі люди у горах ховаються. Я стара, життя вже не раде, того й сиджу будинку, - говорить баба.- Загинуло царство могутнього Музарби, не залишилося у царя спадкоємця, нікому захистити людей від девов.
Повернувся хлопчик додому й запитує матір, звідки вони прийшли у печеру, де жили раніше.
- Нізвідки ми не приходили, завжди отут жили!-відповіла мати. Сховала вона від хлопчика правду. Боялася цариця, як би не відправився він у покинутий палац Музарби й не напали на нього деви.
Ранком хлопчик устав ледве світло, відразу спустився у долину й знову пішов
До бабусі.
Розповіла бабуся хлопчикові усе про царя Музарби й показала йому високу царську вежу. Вибіг хлопчик на самий верх вежі й побрав царський лук і сагайдак зі стрілами. Потім спустився до бабусі й говорить:
- Іди у будинок, а я за будинком укриюся, почекаю дева.
Ось здався дев, порівняв з будинком бабусі. Пустив хлопчик влучну стрілу, і повалився дев намертво.
Рада бабуся - з'явився хоробрий захисник! Допомогла вона хлопчикові закопати дева у землю.
Хлопчик сховав у бабусі батьківський лук зі стрілами й відправився додому. Нічого не розповів він матері. Пройшла ніч. Настав ранок.
Хлопчик знову спустився у долину до бабусі. Села бабуся під деревом,
А хлопчик укрився за будинком - підстерегти дева.
Тільки він укрився, з'явився дев і підступив до бабусі:
- Говори, карга стара, куди подіявся мій брат?
Мовчить бабуся, начебто й не чує. Пустив хлопчик влучну стрілу, і повалився дев намертво.
Зарив хлопчик дева у землю й пішов на полювання. Повернувся він додому й знову нічого не сказав матері.
Пройшла ніч. Настав ранок. Знову відправився хлопчик у долину й убив третього дева.
Так убивав він девов шість днів підряд.
З'явився хлопчик до бабусі у сьомий раз і знову укрився за будинком. Та ось затремтіла земля, ходуном заходила під ногами.
- Це Каждев тупотить, чудовисько двенадцатиголовое! - говорить бабуся.-Пропали ми, синок, не здолати тобі його!
Насувається дев, репетує у всю глотку:
- Говори, карга, куди подіялися мої брати? Не скажеш, голову тобі згорну!
Мовчить бабуся, начебто не чує.
Натягнув хлопчик тятиву, пустив стрілу - збив усі дванадцять голів. Збив, а у дева інші отросли.
Пустив хлопчик іншу стрілу, зніс чудовиську голови, а голови знову з'явилися. Третій раз пустив хлопчик у дева стрілу - втретє отросли голови. Розгубився хлопчик, не знає, що робити.
Прилетіла отут пташка, славка-завирушка, опустилася на дерево й давай цвірінчати: "Присип золою! Присип золою!"
Заметушилася бабуся. Схопила кеци, вигребла на неї гарячу золу з вогнища й чекає. Хлопчик знову пустив стріли й зніс деву всі дванадцять голів. Бабуся відразу обсипала дева золою, і не отросли більше голови. Обрадувалася баба, цілує хлопчика, дякує.
- Почують деви, що побороли ми Каждева, поховаються, не посміють більше нападати на людей!
Повернувся хлопчик до матері й знову говорить їй:
- Скажи мені, хто ми, чий я син? Мати знову не відкрила синові правду. Тоді він розповів матері й сестрі, де провів сім днів.
Не стерпіла отут дівчинка, зізналася братові, що вони діти пануючи Музарби.
Хлопчик умовив матір із сестрою повернутися назад у палац.
Зникло сонце за горами. Настала ніч. Піднявся на високу вежу син царя Музарби й видав грізний клич, рознісся клич по горах і долам.
Затремтіли у страху деви, поховалися у глухих ущелинах.
Почули люди клік і вухам своїм не повірили! Хіба міг ожити цар Музарби?
Кеци - глиняна сковорода.
Збіглися люди до палацу довідатися, хто відлякує з вежі девов. Як довідалися, що це відважний син царя Музарби, що перебив він найстрашніших девов, повернулися у свої кинуті будинки.
Почула про сина пануючи Музарби й люта мати Каждева, зрозуміла, що це він убив її сина. Побігла вона шукати, де заритий Каждев. Біжить через ліс, б'ється у злості головою про дерева - валяться вони одне за іншим. Ледве не весь ліс повалила баба. Відшукала швидше вітру, де був заритий її син, і стала щоранку поливати те місце водою. Пройшло три дні, і ось почувся з-під землі голос:
- Згреби-но, добра душа, небагато землі!
Згребла баба жменя землі, і вибрався Каждев наверх цілий і непошкоджений.
Звернула баба сина у муху й замкнула у ларчик, а сама побрала маленькі чобітки, пішла до палацу й стала у воріт. Вийшов син царя Музарби з палацу, а баба йому назустріч.
- Слухай, юнак, але ж ти не син царя Музарби. Не схожий ти на нього, - говорить.
Образився царевич.
- Не віриш?-запитує баба.- Дивися, які чобітки були впору паную Музарби, а тобі адже не підійдуть!
Простягнула підступна баба синові Музарби чобітки, а чобітки до смішного маленькі.
Та так і отак намагався юнак надягти чобітки. Утомився, змучився й вивернув собі ногу. Коштує, не може зрушитися з місця! Отут баба відімкнула ларчик і випустила муху. Обернулася муха дві-надцатиголовим Каждевом. Налетів Каждев на сина пануючи Музарби. Але юнак, хоч і на одній нозі стояв, підняв дева й кинув об землю. Бачить баба - долає царевич її сина. Обсипала вона Каждева отрубями, і знайшов він могутню силу. Підхопився Каждев на ноги, повалив юнака й убив його. Забралися Каждев і баба геть.
Залишився син царя Музарби лежати бездиханний. Знайшли царевича слуги, Так не зважилися повідомити цариці, покликали сестру його. Дівчина веліла слугам перенести юнака у печеру, де вони ховалися від девов. Три дні й три ночі оплакувала дівчина брата, обливала його горючими сльозами. Від жалості до неї листи на деревах тріпотіли, гілки до землі хилилися. А на четвертий день відкрив юнак ока й потягнувся солодко, начебто довго спав. Устав він живий і непошкоджений.
Повернулися брат із сестрою у палац. Піднявся царевич на вежу й крикнув на усе царство:
- Цар Музарби ожив! Цар Музарби ожив!
А потім пішов до тієї доброї бабусі, яка допомогла йому перемогти Каждева, і сказав їй:
- Набери гарячої золи, зараз примчиться Каждев боротися царем Музарби. Так і трапилося.
Почув Каждев клич і примчався вбити царя Музарби, як убив його сина.
Але не дрімав син царя Музарби, пустив він у Каждева стрілу й збив
Чудовиську всі дванадцять голів. Бабуся, не гаючись, обсипала Каждева гарячої
Золою. А щоб Каждев не ожив, кинули вони його у бездонну яму.
- Добре б, синок, прикінчити й інших девов, - говорить бабуся хлопчикові.- У полнолунье вони усе на пагорбі під старим дубом веселяться. Побрав син царя Музарби ланцюг і пішов до старого дуба на пагорбі. Забрався на дерево й прив'язав себе ланцюгом до стовбура, як бабуся порадила. Сидить він на дубі й чекає.
Ось зібралися під деревом кошлаті деви й улаштували свято. Танцюють вони, співають. Від тупоту їх ніг затремтіла земля, ураган піднявся, і дуб до землі схилився. Пустив царевич влучні стріли й перебив усіх девов. Повернувся додому й розповів людям, як обробив з девами. - Не думала, синок, що ти такий відважний, - говорить йому цариця-мати.- Боялася, що деви загублять тебе, того й не прагла вертатися у наш палац. Бачу, ти гідний син царя Музарби. Сідай тепер на його раши й відшукай матір Каждева. Позбав людей від жорстокої баби. Багато зла лагодить вона подорожанам.
Сіл син царя Музарби на раши, облетів гори, ущелини й побачив на крутій скелі будинок. Під'їхав він і бачить: на покрівлі будинку сидить баба, страшна-престрашна на вид - один зуб у неї у землю йде, іншої у небо впирається. А у руках веретено величезне тримає, пряде овечу вовну. Схопив хлопчик жорстоку бабу й скинув із кручі. Прийшов кінець девам у тому царстві. Прийшов кінець і казці.