Була на світі, а може, і ні, дуже бідна вдова, і був у неї маленький хлопчик. Хоч і працювала вона цілісінький день, злидарювала-кормила
Сина гірким сирітським хлібом, напувала солоними сльозами.
Підріс хлопчик і говорить матері:
- Досить тобі однієї томитися, піду у батраки!
- Добре, синок, іди, так тільки не забувай мене!
- Буде час - відвідаю, а немає - подам про себе звісточку, - відповів хлопчик і відправився у шлях.
Прийшов хлопчик до царя:
- Побери мене у пастухи, великий государ! Багато років кормила мене бідолашна мати. Настала тепер моя черга годувати її.
- Як не побрати до себе такого розумного! Цінуєш турботу матері, буде від тебе користь. Паси моїх овець три роки.
Пасе хлопчик овець, око з них не спускає, береже від жари й холоду. Пройшло три місяці. Відправився хлопчик відвідати матір, повіз їй овечий сир, масло, борошно.
Іде хлопчик і бачить - маленьке змієня на дорозі. Відніс він його у кущі й говорить:
- Не виповзай на дорогу, дурненький, розтопчуть тебе!
А змієня знову повзе на дорогу - нетямущий ще, не розуміє нічого. Хлопчик знову відніс його у кущі подалі й не дав загинути. Відробив хлопчик свій строк, прийшла настав час вертатися до матері. Дав цар пастухові овець за роботу й відпустив додому.
Крокує хлопчик по дорозі, відіграє на сопілці, жене овець. Та раптом бачить-змія на дорозі!
- Здраствуй, людей, довідаєшся мене?-говорить змія людським голосом.-Не забула я, що ти мені життя врятував. Обдарю тебе за твою доброту - будеш розуміти мову рослин і мова всіх тварин. Вівця мекне, кінь заірже, собака загавкає, птах защебече, дерево зашумить - усе зрозумієш. Тільки помни: прохопишся про своє вміння - звернешся у камінь, - сказала змія й сковзнула у кущі.
Коштує пастух як укопаний. Думає - привиділося. Підійшов до старого дерева й постукав кинджалом по стовбуру, начебто зрубати збирається.
- Ні-ні, мене важко зрубати. У мене твердий стовбур, кинджал зламаєш! Зріж краще молоде деревце, - сказало старе дерево.
Підійшов пастух до молодого деревця, а воно заплакало:
- Я прагну вирости більшим. Не губи мене! Посміхнувся хлопчик. Погнав отару далі. Спіткнулася одна вівця про камінь і пробурчала сердито:
- Щоб тобі скам'яніти!
Смішно стало пастухові, посміхається. Іде він далі, жене овець. За всіма шкутабогала стара кульгаючи вівця, а поруч біг баранчик. Чує хлопчик, мекнув баранчик:
- Мені так шкода тебе, мама. Ти кульгаєш і увесь час відстаєш від інших.
- Агов, синок, думаєш, я насправді кульгаючи?-сказала баранчикові стара вівця.- Тягну на собі прибиток усієї отари, того й кульгаю.
Хлопчик подумав: "Треба берегти цю вівцю. Без неї від усієї отари користі не буде".
Іде хлопчик далі. Бачить - на краю дороги коштує будиночок. У дворі сушиться зерно, а маленька дівчинка стереже його, відганяє птахів. Помітила вона пастуха на дорозі, злякалася й шаснула у будинок. Тільки вона зникла, злетілися із шумом птаха, сталі клювати зерно.
- Спасибі, пастух! Нехай буде у тебе стільки овець, скільки тут зерна! Наїмося досита, поки пройде твоя отара! - цвірінчать птаха. Розсміявся хлопчик і відігнав птахів. Вибігла дівчинка у двір і запитує:
- Ти чого смієшся?
Пастух нічого не відповів - не можна порушити наказ змії, - мовчачи пішов Далі. А дівчинка за ним. Іде й усе запитує, чого він сміявся. Набридла Хлопчикові цікава дівчинка. Зупинився він у поле під старим дубом Та ліг, начебто соснуть прагне. "Може, піде, - думає він, - відв'яжеться від мене". А на дереві сиділи ворона й вороня.
- Я цій людині ока зараз виклюю!-прокаркал вороня.
- Перегоди, маля, - говорить мати.- Людина хитра, може, він не спить Схопить тебе й уб'є.
Не послухалося вороня. Злетів з дуба й тільки праг клюнути хлопчика у око, як попався! Піймав хлопчик вороняти!
- Ненька, допоможи! Ненька, допоможи! - закричало вороня.
- Ну як я допоможу тобі, дурний? Розумів би людей наша мова, сказала б йому, що під дубом заритий глечик із золотом, відпустив би він тебе на подяку за це - відгукнулася ворона-мати.
Хлопчик випустив вороня, розколупав ціпком землю й знайшов глечик із золотом.
Цікава дівчинка усе це бачила й дуже здивувалася.
- Скажи, чому ти сміявся? Скажи, як ти довідався, що тут золото зарите? - пристала до нього з розпитами.
- Нічого я тобі не скажу! Відв'яжися ти від мене!
Не відстала від нього цікава дівчинка. До самого села йшла за пастухом і усе повторювала - скажи так скажи! Розсердився хлопчик:
- Якщо скажу тобі, то у камінь звернуся! А мені хочеться мати побачити!
Однаково не відстала від нього дівчинка: дуже вуж цікава була й уперта. Прийшов хлопчик додому, а дівчинка поговорити йому з матір'ю не дає. Заладила своє:
- Говори скоріше, чому ти сміявся! Мені додому треба, птаха зерно роздзьобають! Вийшов хлопчик у двір і чує, як півень говорить кішці:
- Що ти сидиш нудна? Вставай, побігай!
- Добре тобі носитися по двору, курей ганяти, а у мене таке горе! - А чого тобі горювати?
- Як - чого? Видасть хлопчик зараз свою таємницю цьому дівчиську й звернеться у камінь! Хто нас тоді годувати стане?
- Невже хлопчик такий дурний? Побрав би лозину й відбив у дівчиська полювання любопитничать, - сказав півень.
Подивувався хлопчик розважливості півня. Схопив лозину й назавжди відучив цікаву дівчинку запитувати про те, що її не стосується. Сподобався візирам спритний, тямущий хлопчик, сподобалися його розумні слова.
- Такий розумний хлопчик гідний бути спадкоємцем, - сказали вони й відвезли його до царя.