Не шукайте справедливості у царя й панів. Розповім вам казку, у ній не буде ні правди, ні неправди.
Одного разу орав бідняк землю. Пройшов десять борозен, загорнув плуг на одинадцяту. Раптом сошник зачепився за щось. Мужик зупинив биків. Дивиться: лежить у землі золота ступка. Бідняк протирає очі - не чи ввижається? Зчистив він полою чохи землю зі ступки, заблищала вона ще яскравіше. Бідняк ледве розуму не втратився від радості. Кинув він орати, побіг додому. - Що так рано відвертав, батько? - здивувалася його дочка.
- Не до оранки, донечка, щастя привалило нам! Золоту ступку знайшов у землі!
- А на що вона нам? - запитує дівчинка.- Що ми з нею робити станемо?
- Як - що? Піднесу цареві, а замість попрошу три смуги землі.
- Що ти говориш, одумайся, батько! Цар ступку забере та ще пест золотий зажадає!
Довго відговорювала дівчинка батька, але він затявся, як говориться, підкинув камінь і підставив чоло! л Відніс бідняк ступку паную.
- Великий государ, - сказав бідняк, - прийми від мене цю золоту ступку й дай мені замість три смуги землі.
- А де ж до неї пест? - запитує цар.
- Нічого, крім ступки, у землі не було.
- Що ти городиш, дурило! Де знайшов ступку, там і пест шукай! Не принесеш золотий пест, накажу вирвати твою брехливу мову. Засмутився мужик. Згадав, як дочка відговорювала його ходити до царя.
- Так мені й треба, дурневі старому, - мовив він у серцях.- Чому не послухав її!
- Кого не послухав?-став допитуватися цар.
- Дочка мене вмовляла не ходити до тебе. "Цар, говорить, і пест золотий зажадає". Так воно й вийшло.
- Як же вона довідалася, що я пест зажадаю?
- У кого є розум, завжди знає, що до чого приведе. Це я, безмозкий, нічого не розумію.
- Якщо твоя дочка така розумна, пішли її до мене негайно.
Іде бідняк додому й розпікає себе: "Голова ти моя дурна, сама на себе
Лихо викликаєш! Та золоту ступку втратив, і дочку загубив". Повернувся бідняк
Додому, розповів дочці всі, як було.
- Не можу я тебе до царя послати. Загубить він тебе!
- Не горюй, батько! Цар, напевно, прагне випробувати мій розум. Піду, може, визволю тебе з лиха.
Прийшла дівчинка до царя:
- Що накажеш, великий государ?
- Подивимося, чи розумна ти! Відвертай додому, а завтра з'явися до мене не одягненої, не роздягненої, не пішки, не верхи й не на колесах. Виконаєш завдання - поверну твоєму батькові ступку, не виконаєш - накажу вирвати тобі мова.
На інший день дівчинка зняла із себе плаття, загорнулася у рибацькі мережі, прив'язала їх до осла й добралася до царя.
Здивувався цар кмітливості дівчинки. Віддав він біднякові золоту ступку, а дівчинку у палаці залишив - при нагоді розумна рада подасть. Одного разу на окраїні міста зупинилися на ночівлю пастухи, що переганяли худобу на гірські пасовища. Розпрягли вони коней, зняли з них важкі хурджини, поїли й лягли спати.
Уночі кобилиця одного з пастухів ожеребилася. Інший пастух прокинувся й прив'язав лошати до ноги свого бика.
Ранком хазяїн кобилиці побачив лоша близько бика, подивувався й пішов відв'язувати його.
- Це моє лоша, мій бик ожеребився!-закричав пастух, укравший лошати.
Заспорили вони, ледве не побилися, а дозволити суперечка не зуміли. Пішли до царя, просять розсудити їх по правді й справедливості. Вислухав цар обох і говорить:
- Раз лоша біля бика виявився, виходить, бик приніс його. Пастух, власник кобилиці, онімів від подиву. Слова мовити не
Зумів. Вийшов він з палацу злий, від образи губи кусає. Селянська дочка вийшла слідом за ним і говорить тихо:
- Не горюй, твоя правда не пропаде. Іди дістань мережі й закидай на царський двір. Подивується цар, скаже - чи чувано ловити рибу на землі. Ти мовчи, я сама відповім йому.
Пастух так і зробив. Побачив цар, як пастух закидає мережі у дворі, очам своїм не повірив.
- Звідки на сухій землі рибі узятися?
- Чому ти дивуєш, цар?-сміється дівчинка.- Ожеребився адже бик, чому ж рибі на сухій землі не плавати?
Догадався цар, що це селянська дочка надоумила пастуха. Розсердився він на дівчинку й відіслав її додому, поки не знеславила вона його на усе світло.
А дівчинці тільки того й треба було.