Жив колись цар, у якого не було дітей. Та ось послав він своїх назир-візирів знайти розумного хлопчика, щоб усиновити й зробити спадкоємцем. Назир-Візири обійшли країну, перевідали багато різних хлопчиків, але жоден їм не сподобався. Залишилося їм побувати тільки у маленькому сільці на краю царства. Прийшли вони туди й на порозі бідної халупи побачили хлопчика.
Запитали назир-візири хлопчика, де його батько.
- Життя сіє, - відповідає він.
- Як це "життя сіє"? - дивуються візири.
- Хліб сіє у поле. Збере врожай, буде чому жити! Запитали тоді назир-візири хлопчика, де його мати.
- Сльози у борг віддає, - відповідає він.
- Як це "сльози у борг віддає"? - знову дивуються візири.
- А ось так: сусід у нас помер, мати пішла його оплакувати. А коли вона помре, сусіди її оплачуть.
Попросили візири хлопчика винести їм поїсти й вина налити небагато, а він говорить:
- Спочатку коней до лоз прив'яжіть, тоді наллю вина.
Візири обійшли усе колом - немає ніде винограднику. Повернулися вони до хлопчика й говорять:
- Немає ніде ні винограднику, ні лози!
- Так звідки ж узятися у нас провину?
Сподобався візирам спритний, тямущий хлопчик, сподобалися його розумні слова.
- Такий розумний хлопчик гідний бути спадкоємцем, - сказали вони й відвезли його до царя.