Давно це було, дуже давно. У ті часи селяни святкували початок жнив. Одягалися у усі краще й виходили у поле із серпами, але у перший день люди більше веселилися, чим працювали.
У одному селищі жили три брати, бідні-пребідні. Навіть у свято жнив їм нема чого було побрати із собою поїсти-попити, крім шматка черствого хліба так глечика води.
Ось вийшли селяни у поле, попрацювали небагато й селі святкувати.
Пісні співають, жартують, веселяться, тільки брати сидять понурі. Раптом з'явився у поле нікому невідомий старий. Іде повз селян, здоровається. Усе відповідають, так ніхто не пригощає, поїсти-попити не пропонує. Підійшов старий до братів, привітався.
- Присядь, батько, співай з нами, - говорить йому молодший брат.
- А чим пригощати збираєшся? - дивуються старші брати.
- Що самі їмо, то і йому дамо! Присів старий до них і запитує:
- Усе співають, усі веселяться, а ви чого невеселі?
- Які веселощі - порожній хліб є так водою запивати!
- Нічого, налийте, вип'ємо хоч води, - весело говорить старий.
Побрав молодший брат глечик, а у ньому - густе червоне вино! Випили й сталі заїдати черствим хлібом.
- Подивитеся геть на ту гірку, не чи вівця там?-запитує старий.
- Ні, це камінь великий, - відповідає старший брат.
- А ти мабуть подивися, може, і не камінь.
Піднявся молодший брат на гірку, дивиться, а там - тушу відгодованої вівці й білий хліб поруч, начебто для нього покладені.
Зажарили брати вівцю, і пішов бенкет горою. Затягли брати веселу пісню. Дивуються женці, сміються: із чого обідранці розспівалися й чому вони гостюючи пригощають - адже самим нема чого є!
Скінчили вони бенкетувати, і запитує старий старшого брата:
- Чого ти прагнеш, чому тебе наділити?
- Мені б землі небагато, прокормив би я тоді сім'ю!
- Буде у тебе земля і їжа, Доки будеш гостинним. Потім запитує старий середнього брата:
- А ти про що мрієш?
- Мені б худобинами обзавестися!
- Добре, будуть у тебе череди гладка, Доки будеш гостинним Та звертається старий до молодшого брата:
- Скажи й ти, синок, чого тобі хочеться?
- Добру господарку у будинку, щоб гостей привечала й справу всяке любила
- Важке завдання ти мені задав! Підходящих на світі всього дві - одна замужем, у інший нині ввечері весілля. Так так і бути, спробую, може, зумію віддати її за тебе.
Наділив старий старшого брата землею й хлібом, середнього - більшою чередою, а молодшого привів до царського палацу, де йшло весілля. Старий цей був чарівник. Викликав він дощ, вітер, щоб був привід просити притулку, і постукався у двері. Відкрили слуги, і попросив старий впустити їх, непогоду перечекати. Але не дозволив цар подорожан впускати: чужі люди, мов, на весілля лихо можуть накликати. Штовхнув тоді старий двері ногою й розніс її.
Увійшли незвані гості у зал. А там народу повно, наречений з нареченою сидять за весільним столом.
- Іди прожени нареченого й сядь поруч із нареченою, - говорить старий хлопцю. Той так і зробив.
Розсердився цар, розгнівався.
- Даремно ти гніваєшся! - говорить йому старий.- Ось цей бідняк її наречений, а не царевич. А не віриш, так перевіримо! Дамо обом по черешкові лози. У кого зацвіте лоза й дасть виноград, тому й дістанеться наречена. Цар подумав, що старий з розуму з’їхав з глузду, але Усе-таки погодився. Принесли черешки, дали у руки царевичеві й біднякові. Черешок у руці бідняка налився соком, зазеленів листям, а потім покрився гронами винограду. А черешок у руках царевича залишився таким, яким був. Насупився цар, а старий розсміявся.
- Однаково не віддам вам наречену!-кричить цар.
- Віддаси! Як не віддаси! Бідняк її наречений, а не царевич! Не віриш, так зараз побачиш! Хто з нас прав, у того у руках смажений фазан оживе й злетить.
Побрав цар фазана із блюда - не оживає. Побрав старий смаженого фазана - оперився птахи, змахнула крабоми й злетіла під стелю.
- Однаково не віддам наречену!-кричить цар.
- Дівчина сама піде за того, хто станцює на вістря кинджала! - відповідає старий.
Не хочеться царевичеві втрачати наречену. Вийшов він танцювати. Настав" на вістря кинджала й поранив ногу.
Вийшов танцювати бідняк і закружився у танці на вістря кинджала. Піднялася наречена, підійшла до бідняка - ніхто не посмів удержати її. Покинула наречена палац разом зі старим і юнаків. Прийшли вони туди,
Де жили брати. Та поставив старий молодим новий будинок на краю селища. Зібрав він їх потім усіх і сказав на прощання:
- Будете щасливими, Доки будете гостинними. Зажили брати щасливо, не відають більше ні горя, ні потреби. Пройшов час, може, мало, а може, і багато. Та ось відправився одного разу старий провідати братів, довідатися, як вони живуть, як його наказ виконують. Викликав він дощ, вітер і постукався у будинок старшого брата:
- Зроби милість, дай притулок на ніч.
- Ступай ладь, на вас, на захожих людей, хліба не напасешься!
- Коли так, живи як і раніше! - мовив старий і постукався у будинок середнього брата.
Середній брат теж не впустив нежданого гостя.
- Та ти живи як і раніше!-сказав старий і відправився до молодшого із братів.
Постукався. Відчинила двері господарка. Не довідалася вона старого.
- Пусти мене, добра жінка, переночувати.
- Входь, гостем будеш, - запросила вона, хоч і не вчасно був гість - чоловік у неї лежав при смерті.
Посадила жінка старого, а сама зарізала курку, приготувала вечерю й стала накривати на стіл.
- Де ж хазяїн?-запитує у неї старий.
- У родичей своїх, - збрехала вона - не прагла псувати гостеві настрій - і пішла у льох за вином.
Старий знав, що хазяїн лежить хворий у сусідній кімнаті, і вилікував його.
Принесла жінка вино й бачить - за столом її чоловік, здоровіший! Здивувалася вона, але виду не подала, а сказала:
- Добре, що ти повернувся, нудно гостеві без хазяїна.
- Спасибі, - говорить старий.- Гарними ви виявилися людьми, і доля у вас буде гарна.
Із цього дня молодший із братів став жити ще краще, а старші бідували, як і колись.