Жили колись дев'ять братів, ні батька у них, ні матері. Жили вони бідно-пребідно, самі у лахмітті, і у халупі у них порожньо - ні вогню що спалити, ні потопу віднести. Пішли брати найматися у батраки. Довго ходили вони - нікому працівники не потрібні. Притомилися брати, присіли у дороги. Іде по дорозі бабуся, несе глечик з холодною водою. Підбіг до неї молодший із братів - Хуткунчула - і просить:
- Дай нам напитися, бабуся, заради твоїх дітей!
Підставив він шкіряний кухоль-матару, і налила йому бабуся води. Хуткунчула спочатку братам дав випити, потім сам напився.
- Хто ви такі, усе один на одного схожі? Куди шлях тримаєте? - запитує бабуся.
- Ми брати, бабуся, ідемо шматок хліба добути! Може, знаєш, не чи потрібні кому працівники?
- Ідіть усі прямо так прямо. Через ріку перейдете, до деву потрапите. Говорять, йому пастухи потрібні.
Пішли брати прямо. До вечора дійшли до ріки. Ріка широка, глибока, а місток через ріку вузький, старий. Перейшли брати місток і потрапили у володіння дева.
Як углядів їх дев, сам назустріч поспішив. Він навмисно говорив, начебто працівників шукає, - заманював до себе людей. Прийдуть до нього найматися у пастухи, а він - кого живцем з'їсть, кого на рожні зажарить. Нагодував дев братів вечерею, уклав спати й сам улігся. Аежит дев, не спить - чекає, коли брати заснуть, прагне сплячих перебити. Заснули брати, один Хуткунчула не спить, за девом стежить.
- Хто спить, кому не спиться?-запитує дев.
- Мені не спиться! - відповідає Хуткунчула.
- А чого тобі не спиться?
- Твої гусаки гогочуть, спати мені не дають.
Пішов дев, проковтнув усіх гусаків. Почекав небагато й знову запитує:
- Хто спить, кому не спиться?
- Мені не спиться! - відповідає Хуткунчула.
- А чого тобі не спиться?
- Твої корови мукають, спати мені не дають.
Пішов дев, проковтнув корів. Почекав небагато й втретє запитує:
- Хто спить, кому не спиться?
- Мені не спиться! - говорить Хуткунчула.
- Чого ж тобі не спиться? - запитує дев, а сам зубами скрегоче від злості.
- Коні твої іржуть, спати мені не дають.
Тільки вийшов дев у двір, Хуткунчула розбудив братів і говорить:
- Біжимо звідси скоріше. Дев нас з'їсти прагне.
Устали брати, одяглися й тихо вибралися у двір. Сховалися там за деревами й чекають, поки дев у будинок увійде.
Проковтнув дев коней і повернувся у будинок. Підкрався Хуткунчула й замкнув двері на засувку.
Побігли брати до містка й чують, вслід ним коза кричить:
- Тікають брати, тікають!
Схопив Хуткунчула козу й помчався без оглядки.
Почув дев, як кричить коза, кинувся до постелі - немає братів! Кинувся до дверей - не може відкрити! Став виламувати двері - ніяк не виламає!
Нарешті виламав і погнався за братами.
Біжить Хуткунчула. Доганяє його дев, ось-ось наздожене.
Перебіг Хуткунчула місток і зупинився - знає, не ступити
Величезному деву на вузенький старий місток.
- Утік, негодник!-кричить дев.
- А то ні, роззява!-регоче Хуткунчула.
Пішли брати далі, прийшли вони у місто й найнялися конюхами на царську стайню.
Почистить Хуткунчула коней, а потім відіграє з козою. Занятная коза - на всі питання по-людські відповідає!
Почув цар, як Хуткунчула з козою розмовляє, вухам своїм не повірив. Наказав він відібрати у молодшого конюха козу. Побіг Хуткунчула слідом за візиром до царя й говорить йому:
- Навіщо тобі коза, государ? Ти адже не мужик! Поверни мені козу, я тобі килим з будинку дева принесу.
- Добудь спочатку килим, а там подивлюся, може, і віддам козу, - відповідає Цар.
Відправився Хуткунчула до деву. Причаївся у дворі й чекає, коли той на полювання піде. Тільки пішов дев, пробрався Хуткунчула через вікно у будинок. Був у дева на тахті гарний пухнатий килим. Хуткунчула утикав голками весь килим і знову сховався у дворі.
Повернувся дев, опустився відпочити на килим і підскочив від болю. Пересів на інше місце й знову наколовся. Куди не сяде - скрізь колеться. Розлютив дев, схопив килим і жбурнув у вікно. А Хуткунчула отут як отут! Підібрав килим і бігцем до містка. Побачив дев Хуткунчулу й кричить:
- Ах ти, чортове копитце, знову зіграв із мною жарт?
Погнався дев за хлопчиком, так не встигнув піймати - перебіг Хуткунчула місток.
- Утік, негодник!-кричить дев.
- А то ні, роззява! - регоче Хуткунчула.
Прибіг хлопчик у палац, приніс цареві килим. Дуже сподобався цареві килим, але не повернув він Хуткунчуле козу, обдарив тільки повстяною шапкою. Завидно стало братам: у Хуткунчули шапка нова, а у них старі, рвані. Ось і говорять брати цареві:
- У дева багато дивовижних речей. Хуткунчула спритний, накажи їм принести ще чого-небудь.
- Не вір їм, государ, - говорить Хуткунчула, - нічого у дева більше немає. Не слухає цар Хуткунчулу. Велить принести всі скарби, які є у дева.
- Добре, государ, - говорить Хуткунчула.- Укладу всі скарби у скриню
І притягну сюди. Одягни тільки мене майстром імеретином і дай плотничьи інструменти.
Вирядился Хуткунчула імеретином, побрав пилку, рубанок, долото, сокиру, дошки й пустився у шлях. Дійшов він до володінь дева й ходить по лісу. Ходив Хуткунчула, ходив, поки не зустрів дева.
- Ага, попався Хуткунчула!-кричить дев зловтішно.
- Що ти, який я Хуткунчула, пропади він пропадом! - говорить Хуткунчула.- Із-за нього цар ледве голову мені не зніс! Обіцяв я зробити цареві скриня, яка літати буде й довіку не розвалиться. Вліз цар у нього, а скриня розвалилася! Паршивець Хуткунчула всі цвяхи повитаскал! Попадися він мені, негодник, відразу придушу!
- Слухай, змайструй і мені скриня, піймаю Хуткунчулу, засаджу у нього, - просить дев.
Хуткунчула сколотив скриню й говорить деву:
- Ну-но, полезай, перевіримо, чи міцний вийшов.
Вліз дурний дев у скриню, штовхнув стінку, стукнув по дну - міцно збитий.
- А тепер присядь, - говорить Хуткунчула. - Я закрию скриня, подивимося, чи зумієш ти виламати кришку головою.
Дурний дев присів, а хлопчик заколотив кришку цвяхами й говорить:
- Не тужи, не горюй, прокочу тебе до царя!
- Знову ти мене провів, Хуткунчула?-заревів дев.
- А ти як думав, роззява!-регоче Хуткунчула.
Чекає цар Хуткунчулу, не терпиться йому подивитися, які скарби принесе молодший конюх.
Ось з'явився Хуткунчула, підкотила скриня прямо до палацу. Обступили скриня цар і його назир-визири. А Хуткунчула побрав тим часом величезний шматок кам'яної солі й заліз на високу чинару, що росла у дворі. Сидить нагорі й чекає, яка буде потіха.
Відкрив цар скриня, а звідти як вискочить розлютований дев! Накинувся він на царя й візирів, відправив їх у свою ненаситну утробу! Став потім дев шукати Хуткунчулу. Чує, сміється він десь нагорі. Задер голову дев і бачить - хлопчик на самій верхівці дерева сидить, надривається зі сміху.
- Слухай, Хуткунчула, як ти забрався так високо? - дивується дев.
- Дуже просто. Ліг під дерево, поклав собі на груди ось цю брилу солі - бачиш, у мене у руках - і злетів!
- А мені як забратися на дерево?
- Лягай під дерево. Я скину сіль. Ти покладеш її на груди й злетиш сюди.
Розлегся дурний дев під деревом. Скинув Хуткунчула великий шматок солі на нього й пробив наскрізь. На тому й казці кінець.