На острові Зеландія, біля озера Арре, жив старий холостяк; кликали його Пер, а на прізвисько Скнара. Дісталася йому у спадщину багата садиба й купа новісіньких далеров. Але був Пер такий жадібний, що далі одружитися боявся.
"А ну як попадеться мені така дружина, що господарство вести доладно не зможе й увесь мій маєток по вітру пустить!" - думав він.
Та ще вбив він собі у голову, що жінки - объедали справдешні. Цілісінький день тільки й знають, що їдять так їдять: те отут шматок схоплять, то там. Не встигнеш оглянутися - проїдять усе твоє добро.
Як подумає про те Пер - у тремтіння його кидає!
Ну, а коли з іншої сторони побрати, так без допомоги йому у садибі однаково не обійтися, а чортових работничков годувати-те теж треба!
Здолали Пера чорні думи, і ніхто ніколи не бачив, щоб багатій веселився. День і ніч вишукував він, як би йому прожити подешевше так витрачати поменше.
Був Пер уже у літах, і ломота у костях докучати йому стала. А доглядати за ним нікому. Та ще став Пер до старості побалакати мисливець, а словом перемовитися йому теж не з ким. Ось і прийшло Перу на розум, що не зле б, може, і одружитися. Пускай дружина за всім у господарстві наглядає і його, Пера, старість покоит. Тільки дружину треба знайти таку, щоб була не обжориста, їла б поменше, а працювала б побільше. Інакше й розрахунків немає дружину брати, дуже вже накладно вийде.
Почув один бідняк хусман, що Пер одружитися надумав. А була у того хусмана дочка по імені Грете. Ось і став бідняк дочку уламувати, щоб заміж за Пера йшла так допомогла б своїм з нестатку вибитися. Затялася, було, Грете спочатку. Та й то сказати: адже старий не бог звістка що за знахідка для молодої пригожої дівчини!
А потім подумала Грете про братів і сестер: "Вічно вони голодні сидять! А вуж обновки-те й у очі не бачать! Піду-но я за Пера. Пускай хоч моїм добре буде".
Тільки треба було, щоб Пер повірив, начебто Грете мало їсть. Ось і вмовилися Грете з батьком, що багатієві сказати.
А як далі було - зараз довідаєтеся.
Одного разу ранком проходив Пер-Скнара повз хусмано-виття халупи й дивиться - у узбіччя Грете гусаків пасе. Пасе вона гусаків і панчіх на ходу у'яже, а сама усе присуджує:
- Гусаки, милі, уперед! Пасе вас та, що не їсть, не п'є!
Зачув ті слова Пер-Скнара, так так і обмер. Коштує, підсліпуватими очима моргає й вухам своїм не вірить. А Грете знай собі повторює:
- Гусаки, милі, уперед! Пасе вас та, що не їсть, не п'є!
- Хто це не їсть, не п'є? - запитує Пер.
- Так я! - відповідає Грете.
- чи Чувана справа! Як це ти можеш - не є, не пити?!
- Удома-Те сім голодних ротів, а їжі тільки на шестеро вистачає. Ось я й звикла майже що зовсім без їжі обходитися.
- Чому ж ти тоді живеш?
- А повітрям! Просвердлив батько дірки у стовпі, що посередині світлиці коштує, ось я й ссу з них повітря. Видне, і повітрям можна жити!
- Та не така вуж ти худа! - сказав Пер.
Відкашлявся він і говорить:
- Може, ти чула, я одружитися надумав. Тільки потрібна мені дружина така, щоб за всім наглядала. Дівчина ти пригожа й мені по серцю довелася. Скажи, прагнеш стати у садибі господаркою?
- Тому ж не стати! - відповіла Грете.
Зіграли вони весілля, і переїхала Грете до багатія у садибу. Поставив Пер-Скнара стовп посередині світлиці, провертел у ньому дірки, щоб Грете могла з них повітря ссати й тем повітрям харчуватися.
Пройшло небагато часу, і одного разу говорить Пер своєму працівникові Набосу:
- Здається мені, начебто дружина моя раздобрела! Уже не чи підгодовується вона случаємо у куховарні? Як би мені про це дізнатися?
- Ось що, хазяїн, - відповідає Набос. - Підсаджу-но я тебе у димар, а ти звідти у куховарню підглядай, не чи їсть Грете там чого?
- Спритно придумане! - зрадів Пер. - Давай підсаджуй!
Підсадив Набос хазяїна у димар, сів там Пер на дошці; сидить, начебто у колисці.
А тим часом пішов Набос до господарки й говорить:
- Бережися, не їж нічого у куховарні, хазяїн у димарі сидить!
- Добре! - сказала Грете.
Знала Грете й раніше, що Пер - скнара. Тільки хотілося їй своїм допомогти. Тому й пішла за нього. А як надивилася, що багатій людей своїх голодом морить, надумала провчити цього товстосума. Працівники так служниці у садибі усе на її стороні були. Якщо б не Грете, зовсім би вони з голоду померли. Вона їх усіх тайкома підгодовувала.
Ось покликала Грете служниць і велить:
- Наносите сирих дров так зелених суків і підкладете їх у вогнище!
Від такого палива, ясна справа, більше диму так кіптяви, чому тепла!
А як зміркував Набос, що хазяїн вуж досить у трубі підкоптився, забрався він на дах до самого ковзана й витягся Пера на світло божий. Змахував тепер Пер-Скнара на копчену баранячу ногу; і слова вимовити не міг, не те щоб лаяться. Довелося Перу відразу у постіль улягтися.
- Ну як, їла вона що у куховарні? - запитав Набос хазяїна.
- Ні, там вона нічого не їла, - відповів Пер-Скнара.
Пройшов якийсь час, і знову Пер говорить:
- Здається мені, Набос, що Грете ще ядренее стала. Щоки у неї круглі, та й сама вона - бочка бочкою, така огрядна так гладка. Уже не чи підгодовується вона чому? Як би мені про це дізнатися?
- Ось що, - говорить Набос, - може статися, вона нагорі у кліті різними стравами ласує. Давай розпоремо більшу перину, що у кліті лежить, запхну я тебе туди й знову зашию. А ти дірку у перині проткни й підглядай. Так і довідаєшся, не чи підгодовується господарка чому у кліті.
- Спритно придумане! - зрадів Пер. - Давай розпоремо!
Зашив працівник хазяїна у більшу перину, а сам пішов до Грете й говорить:
- Не здумай нічого нагорі, у кліті, є, там хазяїн у перині зашитий.
- Добре! - сказала Грете.
Покликала вона служниць і велить:
- Виволочіть-но постелі із кліті на сонечко так ви б'єте їх гарненько! А то вони давно не провітрювалися. Лежать там і цвіллю покриваються.
Служниці - не будь дурної - відразу зміркували, що до чого. Регочуть, заливаються, а самі постелі вниз волокут. А більшу перину, хоч вона й важка, теж у двір виволокли. Б'ють її служниці, б'ють, що є сил, а самі пісні веселі розспівують. Виколотили служниці постелі, а потім їх знову наверх витягли.
Визволив Набос Пера-Скнару з перини, а на ньому живого місця немає: не може не йти, ні поповзом повзти.
- Ну як, їла вона що у кліті? - запитує Набос.
- Ні, там вона нічого не їла, - стогне Пер.
Довелося йому знову у постіль лягти, і прохворал він цілу тиждень. Ходить за ним Грете гарненько, а сама йому вимовляє:
- Послухався б мене, Пер, їв би, як я їм, ось і був би здоровісінький.
Пройшло небагато часу, а як оправився Пер після стукалок, що йому задали, призвав він знову Набоса й говорить:
- Здається мені, що господарка твоя Усе-таки таки чимсь підгодовується. Щоки у неї такі круглі, того й дивися, лопнуть. Одним повітрям такого жиру не нагуляєш. Як би усе у точності дізнатися?
- Так, задав ти завдання, - говорить Набос-Коли вона ні у куховарні, ні у кліті не годується й ніхто ніколи не бачив, щоб вона їла, розуму не прикладу, де вона ховається. А може, вона у льосі підгодовується? Знаєш що, коштує там стара пивна діжка, ось ти й залазь туди й крізь дірочку, куди втулку вставляють, підглядай. Так і дізнаєшся, не чи ховається вона у льосі, не чи підгодовується там.
- Спритно придумане! - говорить Пер.
Заліз він у діжку. Набос накрив його кришкою, а сам пішов до Грете й говорить:
- Не здумай нічого у льосі є, там у пивній діжці хазяїн сидить, крізь дірочку підглядає.
- Добре! - сказала Грете.
Покликала вона служниць і велить:
- Підігрійте-но води так принесіть лугу! Стара пивна діжка у льосі смердить так, що дух захоплює.
Вилийте воду з лугом у діжку крізь дірочку, пускай коштує діжка так відмокає, Доки чистої не стане.
Розреготалися служниці й жваво узялися за діло. Налили вони у діжку води й пішли з льоху. Зняв отут Набос кришку з діжки й урятував Пера-Скнару від смерті. А то він ледве було не захлинувся.
Однак обварили Усе-таки хазяїна служниці. Довелося його у постіль укладати, мазями цілющими змазувати так ганчірками перев'язувати. Прохворал Пер рівно місяць.
А Грете ходить за ним так присуджує:
- Не взапас тобі ці поїздки - щораз хворим додому вертаєшся.
Як збереться, бувало, Пер за дружиною підглядати, він і бреше їй, що у далеку поїздку їде.
Доки Пер хворів, у Набоса будинку остання худобини пала. А у Пера стояли у хліву два жирні воли. Ось і говорить Грете Набосу:
- Слишь-но, Набос, служив ти мені вірно; бери цих волів, ступай з ними на ярмарок у Фредериксборг так продай їх, а гроші собі залиши або старим батькам віддай. Дуже вже ви зубожіли!
Набос так і зробив.
А Пер-Скнара став меж тем у двір виходити. Хоч і боляче йому було, а Усе-таки ходить по двору, на ціпок опирається так дивиться, як служниці по господарстві управляються. Зайшов він якось у хлів і кинувся тих жирних волів. Зашкутабогав він з останніх сил у куховарню. А там у вогню сидить Грете так доглядає, як би вода з казана не википіла.
- Де воли? - запитує Пер.
- Я їх з'їла, - відповідає Грете.
- Як це з'їла, - говорить Пер. - Ти у своєму розумі?!
- А мене до їжі потягнуло, - оком не моргнувши, говорить Грете. - Черево свого вимагає. Раніше я себе стримувала так повітрям годувалася. Але усе до пори, до часу!
- Воли мої, воли, - запхикав Пер, - де мої воли? Їх можна було продати.
- Я їх з'їла, - знову відповідає Грете, - з рогами й з копитами. Трудненько, щоправда, було їх ковтати, але Усе-таки проїхало. Лихо тільки, що я не досита наїлася. Правда, залишилося у нас ще одинадцять поросят так двадцять три вівці. Коли не засадиш служниць овець стригти, щоб вовна мені горло не лоскотала, я їх зі шкірою знімання.
Як почув Пер такі мовлення, втратив він розум так як гримнеться об землю. Довелося його у постіль тягти й лікаря до нього кликати, але засобу від його хворості не найшлося.
Прийшов отут кінець Перу-Скнарі, поховали його, і поклала Грете важку плиту на його могилу. А що грошей на цю плиту пішло! Ох, і розлютився б Пер до смерті, будь він живий!
Вийшла Грете заміж за Набоса, і живуть-поживають вони дотепер у радості й веселощі.