Чи Те було, чи то не було, ростила вдова Бацулай трьох маленькі дочок.
Зібралася вона одного разу на млин зерно змолоти й сказала дочкам:
- У наш аул занадилася ходити відьма Кацулай. Вона ходить зі своїм собакою й краде маленьких дітей. Замкніть міцно дверей і не відкривайте нікому. А мене довідаєтеся по голосу. Я скажу вам два слова: "Я Бацулай!"А відьма Кацулай у цей час стояла зі своїм собакою за рогом і усе чула. Звалила матір на плечі мішок, пішла на млин. А Кацулай тихенько підкралася до дверей і ласкавим материнським голосом сказала:
- Не приходила чи до вас Кацулай, дитинки? Відкрийте скоріше! Я ваша мама Бацулай.
Діти повірили відьмі. Старша дівчинка підбігла до дверей, відкрила її, а собака Кацулай схопила дівчинку й віднесла.
Незабаром повернулася мати додому. Бачить, немає старшої дочки.
Довго шукала бідна Бацулай свою дівчинку. Увесь аул обійшла, піднімалася на високі гори, опускалася у глибокі ущелини, немає ніде й слідів її донечки.
Через чи місяць, через два зібралася Бацулай на базар: пряжу продати, солі купити.
- Дивитеся, дитинки, нікому не відкривайте!-строго карала вона.- Тільки мені відкрийте, коли скажу: "Я Бацулай!"
Діти пообіцяли їй нікому-нікому не відкривати, чужого у будинок не пускати. Та мати пішла.
Та тільки вона з очей зникла, Кацулай отут як отут. Голосом матері вона сказала:
- Не чи приходила сюди Кацулай, дитинки? Відкривайте, я ваша мама Бацулай!
Та середня дівчинка відкрила двері, а собака Кацулай схопила її й віднесла. Повернулася мати з базару, будинку одна тільки молодша дочка плаче. Довго шукала Бацулай середню дочку. Увесь аул двічі обійшла, на високі гори піднімалася, у темні ущелини опускалася, кликала, кричала - ніхто не відгукнувся.
Настала зима. Треба було матері за паливом у ліс сходити. Залишилася будинку одна молодша дочка. Суворо-пресуворо наказала їй Бацулай:
- Помни, донечка: відкривати нікому не можна! Я повернуся, скажу: "Я Бацулай", тоді й відкриєш.
Повернулася надвечір мати з у'язкою хмизу, а двері навстіж і у будинку порожньо.
Тричі обійшла Бацулай увесь аул. На найвищі гори піднімалася, у найглибші ущелини спускалася. Усе даремно! Зустріла вона у горах старого-пустельника.
- Що привело тебе у ці нетрі?-запитав старий.- Люди сюди заходити не наважуються...
Заплакала Бацулай:
- Горі моє мене привело! Украла відьма Кацулай моїх дитинок...
- Вона зі своїм собакою часто полює у моїх краях... А живе вона у ущелину, яка наглухо закривається скелею. Скеля у відьми чарівна. По її слову вона розходиться, як ворота, по її слову сходиться.
Та пустельник піднявся з Бацулай на сусідню гору й звідти показав їй чарівну скелю, а за нею лігвище людожерки Кацулай. Поклонилася жінка пустельникові у ноги, мовила "спасибі" і зібралася було йти, але пустельник зупинив її:
- Це ще не всі! Ти послухай мене. Кацулай скоро повинна повернутися з полювання. Постарайся прослизнути за нею слідом, коли скеля буде відкрита. Там, усередині, тобі ніщо не загрожує. Кацулай і її пес після полювання відразу заваляться
Спати. Будуть спати як убиті три дні. А ти за цей час відкрий підвали й випусти на волю всіх малих дітей, що сидять у відьми під замком. А потім біжіть, так швидше...
Пустельник подарував Бацулай глечик з молоком лані, гілку тернику й гострий як ніж кремінь.
Ще раз подякувала Бацулай старого, поспішила до чарівної скелі. Прийшла й сховалася за каменями.
Чекати їй довелося недовго. Піднявся вихор, вершини дерев схилилися до самої землі, і крізь шум вітру почувся собачий гавкіт. Верхи на собаці, сидячи задом наперед, їхала людожерка Кацулай. Вона везла хурджини, повні крадених дітей.
Під'їхавши до скелі, Кацулай зупинила собаку й крикнула: "Халт!" Це було чарівне слово, і скеля, немов ворота, розгорнула. Скеля пропустила собаку й відьму, а слідом за ними прослизнула й Бацулай.
Скеля відразу захлопнулася. Вона прищемила поділ плаття Бацулай. Жінка відрізала шматок поділу гострим кременем, що подарував їй пустельник, оглянулася й побачила, що коштує перед будинком відьми. Будинок був висічений із цільного каменю. На дверях семи його підвалів висіли сім замків, а у підвалах голосно плакали діти.
Бацулай сховалася й почекала, поки відьма і її пес захропли.
Кинулася вона тоді відкривати замки. Випустила з підвалів усіх дітей і своїх трьох дівчинок знайшла. Обіймала вона їх, пестила, плакала від радості.
Самих маленьких дитинок Бацулай посадила у хурджини, які перекинула через плече. А тим, хто старше, веліла узятися за руки й бігти слідом за нею.
Зібралися усе у скелі. Бацулай голосно сказала: "Халт!" - скеля розгорнула, і всі вони вийшли на волю, і скеля за їхньою спиною відразу захлопнулася.
Бігли вони швидко, як могли дитячі ніжки. Але ось оглянулася старша дочка Бацулай і побачила: женеться за ними по п'ятах Кацулай із собакою. А бідної матері важко було нести хурджини, повні дітей, і вона усе відставала...
- Скоріше, скоріше, матінка!-закричала дівчинка.- Доганяє тебе відьма! Оглянулася назад середня дочка Бацулай, бачить: відьма ось-ось їх наздожене.
- Скоріше! Скоріше! Тікай, матінка!-заблагала вона.- Відьма вже близехонько!
Оглянулася назад молодша дочка Бацулай, бачить: відьма вже зуби показує: "Усіх вас знімання!"- Матінка, мила! Відьма з'їсть нас зараз!-заплакала дівчинка.
Побрала тоді Бацулай у праву руку гострий кремінь - подарунок пустельника й кинула у Кацулай, присуджуючи:
- Нехай устануть між тобою й нами кремінні скелі! Та встали між ними й відьмою неприступні скелі, ипобежали мати з дітьми ще швидше.
Але Кацулай і її собака прогризли кремінні скелі.
Оглянулася назад Бацулай, бачить - наганяє їхня людожерка. Кинула тоді Бацулай позаду тернову гілку, що подарував пустельник, і сказала:
- Нехай виросте між нами колючий терник!
Та виросла між ними колюча хаща, і мати з дітьми відсапалися й побігли швидко, як могли.
Але Кацулай і її собака прогризли дорогу у колючому тернику, і знову наздогнала відьма втікачів - по п'ятах іде!
Що робити ним, бідним? Сили вуж закінчуватися... Бацулай утомилася нести важкі хурджини, швидко бігти більше не могла... Глянула: відьма і її пес - ось вони, уже за спиною чутні. Хлюпнула тоді Бацулай через плече молоко лані з кувшинчика, подарованого пустельником, сказала:
- Нехай розіллється між нами молочне озеро! Та розлилося за велике озеро.
Людожерка Кацулай із собакою залишилася на тому бережу. Плавати вона не вміла. Надумала озеро випити. Та так вони із собакою нахлебались молока, що животи у них здулися, як бурдюки, і лопнули із тріском, подібним грому у горах.
А Бацулай і діти теж напилися молока. Вони танцювали й сміялися від радості. Відпочили на травичці гарненько й пішли спокійно додому. Урятованих від відьми дітей Бацулай віддала їхнім батькам, а сама із трьома своїми дівчинками жила з тієї пори спокійно й щасливо. А люди хвалили хоробру Бацулай і склали про неї цю казку.