Жили-Минулого чоловік з дружиною, і народився у них синок. А чоловік чув, начебто діти, які довше інших материнські груди ссуть, напрочуд сабоні виростають, і велів він дружині, щоб десять повних років хлоп'я своїм молоком кормила. Ось пройшло десять років, повів він сина у ліс випробувати, багато ль у нього сили. Указав він йому дерево й говорить:
- А ну, Ханс, спробуй-но, зможеш чи його з коріннями висмикнути.
Схопив Ханс дерево руками, рвонув що було сечі, затряслося воно від підніжжя до верхівки, а Усе-таки у землі встояло. Відвів його батько назад додому й покарав дружині ще десять років сина своїм молоком годувати. Як пройшло ще десять років, батько знову його у ліс повів, і цього разу Ханс играючи дерево із землі вивернув. Зрадів батько, ну, думає, син досить силушки набрався, добрий помічник у господарстві буде. Так ось невдача: як побачили працівники у садибі, який у хазяїна синок, ледве усе не розбіглися. чи Легко, прийметься він жати колосся так далеко відкидає, що їх інший раз зовсім не знайдеш, і такий він був у всякій роботі. Ось одного разу батько йому й говорить:
- Ні, Ханс, так справа у нас не піде, несподручно мені будинку тебе тримати. Походи-но ти, син, по білу світу так пошукай собі службу у такому місці, де простору побільше й люди живуть поразмашистей, чому ми, дрібнота.
Та відправився Ханс по білу світу, службу собі шукати. Ось прийшов він у одне селище, люди йому присоветовали до пастора навідатися, у нього працівник недавно пішов, так місце, вірно, найдеться, одне зле — пастор у них неабиякий скупердяй. Ну, Ханс на це не подивився, нехай його скупердяй. Прийшов він у пасторську садибу й проситься у працівники, йому, мол, і платні ніякого не треба: як рік пройде, він хазяїнові три ляпаси дасть — ось і вся плата. Пастор-Те почув, що всі його грошика при ньому залишаться, негайно й погодився його найняти.
У перший день веліли Хансу води й дров у кухню наносити. Так цебра йому надто малі здалися, що від них пуття, побрав він два величезні бродабоні чани й став у них воду носити, а дрова тягав по цілому стосу зараз. Побачила це дівчина-служниця, з переляку до пастора побігла: мов, новий-те працівник, вірно, сам не свій, геть як чудно зі справами управляється. Пастора теж острах побрав, він відразу про плату згадав, яку працівник з нього через рік запитає.
- Добре, перегоди, - говорить він служниці, - я ось його у ліс пошлю, там погань кишмя кишить, живим йому звідти не вибратися — ми від нього й відскіпаємося.
Покликав він Ханса й наказує:
- Завтра у ліс за дровами поїдеш.
- Слухаюся, хазяїн! - Ханс відповідає.
На інший день устав він спозаранку, запріг коней і на підведенні у ліс відправився. Повалив він дерево, розрубив і став на підводу вантажити, а тим часом бісенят звідкись повилезало сила-силенна, так навколо й у'ються, проходу не дають. Ханс, однак ж, не злякався, схопив росле дерево з ветвистою верхівкою й видер його з коріннями із землі, а потім став у руках його перевертати й бісенят, точно метлою, у сторони розшпурювати. Обробив він з ними, звалив дерево на підводу й додому зібрався. А віз-те надто важкий вийшов, коня з місця його не стронуть; Ханс, робити нема чого, випріг коней, поставив їх зверху на віз, а сам у підводу впрігся й додому її потяг. Ох і перетрусив пастор, дивиться й очам своїм не вірить: працівник непошкоджений з лісу крокує та ще підведенню із дровами й кіньми везе. Та надумав пастор нову штуку, щоб від працівника відскіпатися. Покликав він Ханса й говорить:
У нього-де з нечистим договір укладений, так треба у пекло сходити, папір у чорта визволити. Коли виконає Ханс його доручення, одержить у нагороду повний віз грошей. А про себе він так розсудив: "Хто у пекло потрапить, тому назад шляхи немає".
Ханс усе зробив, як хазяїн велів: прийшов у пекло й запитує у чорта пасторову папір. А чорт притяг важенний залізний обід і говорить:
- Давай спершу силою поміряємося, підкинеш цей обід вище мене — віддам тобі папір, а немає — залишу її у себе, і тоді тобі з пекла не вийти.
Ось чорт перший побрав обід і підкинув його так високо, що він з око зник і не швидко назад упав. Настала черга Хансу обід підкидати, а він вуж зміркував, що слабшав у цій забаві із чортом змагатися, однак виду не подав. Схопив він міцніше обід, ноги ширше раскорячил, начебто виготувався нагору його підкинути, а сам не кидає: коштує, обід у руках вертить, точно про щось роздумує.
- Чого не кидаєш, - чорт його запитує, - про що думаєш?
А Ханс у відповідь:
- Так ось, розумію, на самий верх його, що ль, закинути, щоб він до старця долетів, знаєш, що на троні-те там сидить? Так тільки тоді не мабуть тобі більше твого обода.
- Ні, ні, перегоди! Не кидай! - кричить чорт.- Краще вже я тобі так папір віддам.
Побрав Ханс папір і пішов з нею до скупердяя пасторові, а той як працівника побачив, так і обмер. Шкода йому було із грішми розставатися, так нікуди не подієшся, довелося повний віз навантажити, на тому Ханс із ним і распростился.
Їде він по дорозі, бачить, кузня коштує, зайшов він до коваля й запитує, не чи скує він йому ціпок. А той відповідає:
- Ні, не скую. Я коваль, не з руки мені отакий дріб'язок працювати.
- Для чого ж дріб'язок? - говорить Ханс.- Мені такий ціпок потрібний, щоб у ньому було ніяк не менше десяти пудів заліза, та ще у набалдашнику пуда два.
- Ого, - подивувався коваль, - стільки заліза у мене зроду не бувало.
- Не лихо, - говорить Ханс. Побрав він з воза пригорщу монет і дає ковалеві.- На ось тобі гроші на залізо, а я через тиждень за ціпком прийду.
Відвертав Ханс додому, батько, як сина побачив, зрадів, а грошей віз побачив — теж не боляче затужив. Ханс усі гроші батькові віддав, сам він до них невеликий був мисливець. Батько-Те думав, син тепер у рідному будинку поживе, ніяких турбот знати не буде, да Ханс по-іншому розв'язав. Як пройшов тиждень, попрощався він з батьком, побрав у коваля свій ціпок і відправився знову мандрувати по світлі.
Ішов він, ішов і дійшов до мосту, а біля мосту людей коштує, камені обтісує: раз ударить — брилу з мірошницький жернов надвоє розколе. "Ай так мужик!" — думає Ханс. Підходить він до нього й запитує:
- Неволя тобі стояти отут, камені тесати?
- Так адже яким-ніякою працею хліб добувати треба, - відповідає той.
- Незавидна у тебе работенка, - говорить Ханс, - ступай-но ти краще із мною, не пошкодуєш.
Що ж, каменотес із полюванням погодився, дружини так дітей у нього не було, він і пішов з Хансом.
Ішли вони, ішли й дійшли до лісу, дивляться, коштує людей, дрова рубає: раз ударить — здоровенна колода надвоє розколе. "Ось так мужик!" — думає Ханс. Підходить він до нього й запитує, що йому за неволя стояти отут, із дровами томитися.
- Так адже яке-ніяка справа треба ж робити, - відповідає дроворуб.
- Нікудишня у тебе работенка, - говорить Ханс, - ступай-но ти краще із мною, не пошкодуєш.- Та відправилися вони далі втрьох.
Довго вони йшли, поки не прийшли у густий-прегустий ліс, а у самій хащі замок коштує распрекрасний.
- Ну й краса! - говорить Ханс.-давайте подивимося, хто тут живе.
Увійшли вони у замок, а там зали — одна інший багатше, і всі пустехоньки, жодної душі. А у одній залі стіни знизу доверху зброєю обвішані. Ханс і говорить:
- Давайте поберемо собі по рушниці так підемо у ліс, дичини наб'ємо, щоб було чому підкріпитися, а то, схоже, не від кого нам пригощання чекати.
Побрали вони кожний по рушниці й пішли на полювання, а як настріляли досить дичини, умовилися, що дроворуб будинку залишиться обід готовити, а двоє інших знову на промисел підуть. Ось залишився дроворуб будинку, юшки наварив, печені насмажив, расстарался, щоб усе у нього було готове до приходу Ханса й каменотеса. Раптом звідки не візьмися входить у кімнату баба; побачила вона наготовленную їжа й говорить дроворубові:
- Дай вуж і мені маленько поїсти.
- Їж на здоров'я, - говорить дроворуб.
Налив він їй юшки, печені наклав, вона всі й з'їла. А як скінчила їсти, підхопила свою ключку й ну бити дроворуба. Спочатку він відбивався, так баба сабоніше була й доти його дубасила, поки він додолу не звалився, ні рукою, ні ногою ворухнути не може. Підняла баба люк у підлозі й зіпхнула дроворуба у підпілля.
Відвертали двоє інших додому, дивляться, обід їм приготовлений, а дроворуба ніде не мабуть. Вони подумали: вірно, туга його побрала, він і втік. Поїли вони, попили й спати вляглися. На інший день каменотесові випало будинку залишатися так обід готовити, а Ханс знову у ліс пішов. Ну й з каменотесом точнісінько те ж приключилося, що й із дроворубом. Ханс додому відвертав, дивиться, обід приготовлений, а каменотеса немає як немає. "Гарні товариші, нема чого сказати", - подумав Ханс. Назавтра довелося йому самому й дичина промишляти, і обід готовити. Тільки він скінчив куховарити, входить у кімнату баба й просить поїсти. Що ж, Хансу не шкода, сіли вони разом за стіл і стали пригощатися, а як поїли,
Накинулася баба на Ханса й давай його бити ключкою. Ханс, однак ж, не зазівався: схопив залізний ціпок і теж прийнявся що було сечі її бити. Скоро став він примічати: як баба його вдарить, у нього на тілі рана залишається, а він, зрозуміло, теж бабу ранить, так ось у чому штука: у неї під фартухом посудинка прихована із цілющою маззю, вона ранку собі помаже — у неї відразу всі й гоїться. Коли справу далі так піде, думає Ханс, уб'є його баба. Кинувся він на неї, приловчився й вихопив посудинку з маззю, потім як уперіщив її один раз-інший залізним ціпком — вона й повалилася, пощади запросила. А Ханс їй: мол, поки не скажеш, куди товариші мої поділися, дарма бити не перестану. Довелося бабі зізнатися й пастку йому вказати. Відкрив він підпілля й витягся звідти дроворуба з каменотесом — обоє побиті й у кров изранени, ледве живі. Побрав він старухину мазь, змазав їм рани, у них негайно усе зажило. А відьми меж тем і сліду нема.
Сіли вони всі троє за стіл, підкріпилися, Ханс і говорить:
- Пішли-но оглянемо ліпше весь замок, отут, мабуть, таке є, про що ми з вами не знаємо й відати не відаємо.
Почали вони обходити всі зали одну за іншою й під кінець набрели на діру у підлозі, а під нею — глубоченная яма, точно пропасти.
- Треба подивитися, що там унизу, - говорить Ханс. Відшукали вони мотузку довше, прив'язали до неї міцний кошик і вирішили у згоді, що першим дроворуба вниз спустять, за ним каменотеса, а потім Ханс їх назад підніме й вони розповідять, що бачили. Спустилися дроворуб з каменотесом у підземелля, походили туди-сюди й наткнулися на двері. Відчинили вони двері, дивляться, сидять дві принцеси, одна інший краше. Побачили вони чужих людей і кричать: ідете, мол, звідси по доброму, поки відьми ні, потрапите їй у лабети — пропали ви тоді. Налякалися вони так бігцем до кошика й Хансу знак подають, щоб жвавіше наверх їх витягав. Підняв він їх, вони й розповіли, що у підземелля бачили.
- А ну, спустите-но тепер мене, - говорить їм Ханс.
Спустився він, відшукав двері й увійшов у кімнату до принцес. А відьма тим часом відвертати встигнула, однак Ханс і бровою не повів, схопив він залізний ціпок і ну її бити — доти бив, поки не відпустила вона з ним обох принцес. Відвів Ханс принцес до кошика, і піднялися вони наверх, спершу одна, а за нею й інша. А як обидві принцеси наверх піднялися, зговорилися отут каменотес із дроворубом Ханса внизу, у підземелля, залишити: коли він наверх вибереться, одна-те принцеса йому відійде, а з них хто-небудь із носом залишиться. Ось спустили вони вниз кошик, потім стали наверх її тягти, а кошик важкий, вони й подумали, що Ханс у ній сидить, до половини підняли й мотузку перерізували — кошик-те вниз і бухнулася. Так тільки вийшла у них оплошка: Ханс у кошик лише посохнув поклав, і тепер він до ніг його звалився. Зміркував він отут, що так як. "Еге, - думає, - цим шляхом наверх мені не вибратися". Та став він по підземеллю ходити, навколо себе дивитися, не чи побачить чого нового. Ходив-Ходив і набрів на товсті залізні ґрати — за решеткою третя принцеса сидить, у троля у голові шукає, а троль не простій, про сім голів, розлегся й спить. Ханс підійшов так як стукне ціпком по залізних воротах — ворота навстіж, а троль разом від сну опам'ятався. Ханс, однак ж, не позіхав: підскочив до нього й одним махом усі сім голів відрубав. Потім побрав він принцесу за руку й повів її за собою, а вона з радістю за ним пішла. Розшукали вони відьму, і прийнявся Ханс її дубасити залізним ціпком, доти не відстав, поки вона не пообіцяла його із принцессою наверх доправити. Принцеса негайно додому попросилася, до батька з матір'ю, довелося відьмі і її бажання виконати. Ханс із нею їхати не захотів, і подарувала йому принцеса на прощання дві золоті штучки: одна — як половинка сонця, інша — як половинка місяця.
Відправився Ханс знову по світлі мандрувати. Ось пройшло скільки-те часу, почув він, що у одному місті король багату нагороду обіцяв, коли найдеться вмілець, золотих справ майстер, щоб виробити йому із золота половинку сонця й половинку місяця. Прийшов Ханс до золотих справ майстрові й попросився у подмастерья: я, говорить, без усякої праці вироблю із золота половинку сонця й половинку місяця, майстер може хоч зараз до короля піти й сказати, що береться за цю роботу — через три дні усе буде готове. Старий майстер повірив йому й став чекати обіцяного. Хансу пора б за роботу прийнятися, а він і у вус не дме, цілісінький день по місту гуляє, а ввечері додому йде, пісні співає. Золотих справ майстер журиться, дружині своєї скаржиться: не інакше, шахрай йому попався замісце подмастерья, посміятися прагне над старим. Однак ранком останнього дня почув він стукіт і гуркіт у майстерні, так такий, що хоч вуха затикай.
- Ніяк він і справді за справу узявся, - говорить майстер, - піти хіба подивитися, що він там напрацював.
Прийшов він у майстерню, а Ханс коштує й залізним ціпком із усього розмаху про підлогу б'є — аж іскри летять і - уся майстерня як вогнем палахкоче.
- Ти що ж робиш? - запитує майстер, ні живий ні мертвий.
- Так ось, усе у мене готове, - Ханс відповідає, - майстрові саме час у палац іти, половинку сонця так половинку місяця нести!
- Немає вуж, дякуй, - говорить золотих справ майстер, - я через тебе страху натерпівся досить, іди-но ти краще сам.
- Ну, сам так сам, - говорить Ханс.
Прийшов він у палац і як сказав, що приніс половинку сонця й половинку місяця, так його той-година до короля проводили, а король за столом сидів, і з ним королева й три дочки — ті самі принцеси, що бранками були у замку троля про сім голів. Так принцес Ханс вуж потім примітив, а як увійшов він у королівські Спокої, побачив насамперед своїх дружків, дроворуба з каменотесом, вони теж за столом сиділи, обоє у більші люди вибилися, кожний принцесу у дружин побрав. Показав Ханс золоті штучки, що принцеса йому на прощання подарувала, побачила їхня третя принцеса, з них із усіх сама красуня, і визнала вона отут свого рятівника й розповіла про усе королеві з королевою. А ще сказала, що тільки за Ханса заміж піде, іншої-де їй ніхто не люб. Ну, король дав свою згоду, і справили вони пишне весілля, увесь двір королівський гуляв так бенкетував. Та залишилися Ханс із принцессою жити у палаці, а може, і донині там живуть.