Жила у окрузі Венсюссель бідна селянська сім'я. Хазяїн умер, і залишилася вдова з купою дітлаха малий мала менше. Недарма адже говорять: "У багатія - гроші, у бідняка-діти". Та раніше-те вони абияк перебивалися, а як не стало хазяїна, - і зовсім зубожіли. Ось одного разу й говорить удова старшому синові Пелле:
- Сходь, синок, до пастора. Либонь подасть він нам чого-небудь на бідність.
А пастор у тій окрузі ворогував з поміщиком і ні у чому йому уступати не праг. Прийшов Пелле до пастора, а той його запитує:
- Ти у поміщика був?
- Був, - відповідає Пелле.
- Ну й що ж він тобі на бідність дав? А Пелле не будь дурень і скажи:
- Дав мені поміщик жита мішок так окіст свинячої.
- Геть що! - говорить пастор.- Ну, так і мені від нього відставати негоже.- Та велів видати Пелле два мішки ржии два окости на додачу.
Відвертав Пелле додому й нагодував матір з детишками досита. Тільки ротів-те адже у будинку багато! Скоро всі припаси у них вийшли, і знову дозрів нестаток Пелле за милостинею йти. З'явився він тепер уже до поміщика, а той його запитує:
- Ти у пастора був?
- Був, - відповідає Пелле.
- Ну й що ж тобі скнара дав? Мабуть дуля з маслом?
- Так ні, - говорить Пелле, - дав мені пастор два мішки жита так два окости.
- Бач як розщедрився! - здивувався поміщик.- Ну так і ми не гірше його. - Та наказав видати Пелле чотири мішки жита так чотири окости.
Хоч і надовго вистачило їм тепер їжі, а Усе-таки й ці запаси вони приели. Тоді Пелле говорить матері:
- Набридло мені, матінка, жебрати. Та й не справа це.
Відправлюся-но я краще по світлі шукати щастя. Либонь і хазяїном стану. Тебе на старості пригрію, братишек так сестричок у люди виведу.
Напекла йому вдова коржів, надяг він на спину торбинку, побрав у руки ціпок і відправився у шлях-дорогу-дорогу. Ішов він лісом увесь день, а до вечора Зголоднів й присів на пеньок закусити. Раптом бачить - іде по стежці баба із ключкою. Підійшла вона до нього ближче й говорить:
- Вечір добрий, хлопчик! Не даси чи й мені чого на вечерю?
- Як не дати, - відповідає Пелле, - сідай, бабуся, усе, що є, навпіл розділимо.
Ось вечеряють вони, а баба його розпитує:
- чи Далеко йдеш, синок? Куди шлях тримаєш?
- Броджу по світлі, щастя шукаю, - говорить Пелле. - Удома у мене мати так сестрички із братишками голодні сидять. А зараз треба куди-небудь на нічліг проситися. Справа-Те до ночі!
- Бачу я, серце у тебе добре, - говорить йому баба. - Про матір і детишках душею хворієш, із мною останнім шматком поділився. Та за це не прийде тобі далеко за щастям ходити. Як вийдеш із лісу, згорнеш на дорогу- постукайся у перший будинок по ліву руку. Тільки перед тем, як увійти, відшукай під дверима сірий камінчик і поклади його у кишеню. А ввійдеш у світлицю - норови хазяям за зло пещенням відплатити. Що б не говорили вони тобі, ти відповідай їм: "Спасибі" - і тільки! А як уляжуться усе спати, проберися тихохонько до вогнища, розгреби золу та й спрягти камінчик у жар.
- Спасибі тобі, бабуся, - говорить Пелле. - Усе зроблю, як ти веліла.
Вийшов він з лісу, згорнув на дорогу й побачив по ліву руку великий червоний будинок. Зійшов він на ґанок, підняв з-під дверей сірий камінчик, сунув його у кишеню й постукався.
А у будинку цьому жив багатий селянин із дружиною. Та до того минулого вони люди жадібні так скупі, що просто лихо. Снігу у них узимку не випросиш. А вуж щоб дати притулок або нагодувати перехожого людини - так це ні-ні! Та була у багатіїв дочка на виданье. Дівчина гарна, розторопна й усьому отцову добру спадкоємиця.
Ось увійшов Пелле у світлицю до багатіїв і бачить: господарка у вогнища вечеря куховарить. Поклонився їй Пелле й говорить:
- Вечір добрий, хазяєчка, чи не можна у тебе у будинку переночувати?
- Ще чого! - закричала господарка.- Багато вас отут бродить! Провалюй, звідки прийшов!
- Спасибі на доброму слові! - відповів Пелле.
- Так ти ніяк оглухнув! - знову закричала господарка.- Я говорю, убирайся звідси геть!
- Спасибі на доброму слові, - відповідає Пелле. Сіл він. на дров'яний ларь і торбинку на підлогу скинув.
Господарка тільки руками розвела. Не силою же хлопця з будинку виволікати!
Отстряпалась господарка, а отут і чоловік додому приспів. Побачив він Пелле й запитує у дружини:
- Це що за хлопець?
- А хто його знає, - говорить господарка. - чи Те глухий, чи те придуркуватий. Я йому говорю: "Убирайся звідси", а він мені: "Спасибі на доброму слові".
Зібрала господарка на стіл і говорить чоловікові:
- Сідай вечеряти, а що не доїж, я до завтрему приховаю.
А Пелле жваво до стола підсів і говорить:
- Спасибі тобі, хазяєчка! - Поклав він собі й каші, і масла, і м'яса - і давай за обидві щоки уплітати.
Хазяїн з господаркою тільки ока витріщили. Повечеряли всі, господарка постіль постелила й говорить чоловікові:
- Іди лягай спати.
А Пелле замість нього відповідає:
- Спасибі! - Роздягнувся він скорехонько й ліг. Хазяї оглянутися не встигнули, а вуж він хропе щосили. Що отут будеш робити? Довелося їм у цю ніч на підлозі укладатися. Виждав Пелле, Доки всі заснули, підкрався до вогнища, розгріб золу й сховав камінчик у жар.
Ранком хазяйська дочка перша піднялася. Так уже у них у будинку заведено було, що вона раніше всіх вставала, вогонь у вогнищі розлучала й кава варила. Побрала вона коцюбу, розгребла золу й поклала хмизу на вугілля. Чекає-Пожде, а вогонь усе не розпалюється. Устала тоді дівчина на коліна, надула щоки й прагла було вугілля роздути. Тільки раптом, сама не знає як, заволала вона що є сили:
- Вау-Вау-Вау!..
Та вогонь їй ніяк не роздути, і лементу не вгамувати. Ударилася отут дівчина у сльози, а сама усе повторює: " Вау-Вау-Вау!.."
Прокинулася мати й запитує:
- Що це з тобою?
- Вау-Вау... - схлипує дівчина, - вогонь... вау-вау... не розпалюється!.. Вау-вау-Вау...
- Ну, що за лихо - вогонь не розпалюється, - говорить мати. - Навіщо ж отак-те вбиватися?
Підхопилася господарка з підлоги, побрала коцюбу, перешкодила вугілля й прагла було подути на них. Тільки раптом як заволає сама:
- Вау-Вау-Вау!..
Отут уже мати з дочкою у два голоси завили. Прокинувся батько й запитує:
- Ви що, спятили? Із чого це ви так розшумілися? А мати з дочкою знай волають:
- Вау-Вау-Вау!..
Устав хазяїн і бачить, що вони вогонь у вогнищі розвести не можуть.
- Ось уже правду мовлять люди, що у баби волось довгий, а розум короткий, - говорить він, - через отаку дурницю лемент підняли!
Побрав хазяїн коцюбу, перешкодив вугілля й праг було подути на них. Тільки раптом як заволає що є сили:
- Вау-Вау-Вау!..
Та стали отут вони всі троє голосити: " Вау-Вау-Вау!.." Послав тоді хазяїн дочку за паламарем. Пускай, мол, прийде скоріше так прочитає над вогнищем молитву. Туди, видне, нечистий забрався.
Кинулася дівчина із усіх ніг до паламаря. Прибігає й говорить:
- Вау-Вау-Вау... кланяється вам панотець... вау-вау... і матінка... вау... вау... і просять прийти... вау-вау... молитву над вогнищем прочитати... вау-вау... він у нас... вау-вау... заворожений... вау-вау-вау!. Зрозумів паламар, що з дівчиною негаразд, і помчався слідом за нею до будинку багатіючи. Прибіг і бачить: тупцюють хазяї у вогнища й щосили репетують-надриваються: "Вау вау-вау-вау..."
Побрав паламар коцюбу, щоб вогнище перехрестити й нечистого прогнати, доторкнувся до вугіль і теж завів:
- Вау-Вау-Вау!..
Послали тоді дівчину за пастором. Прибігла він до нього й говорить:
- Вау-Вау-Вау... нечистий... вау-вау... у вогнище забрався... вау-вау... і на всіх псування напустив... вау-вау... і на панотця... вау-вау... і на матінку... вау-вау... і на паламаря... вау-вау...
Прочитайте, ваше преподобіє... вау-вау... молитву над вогнищем... вау-вау-вау-вау.
Начепив пастор на ніс окуляри, побрав під мишку молитовник і покрокував слідом за дівчиною. З'явився він у будинок до багатія й бачить: тупцюють усе у вогнища, репетують навперебій: " Вау-Вау", а вогонь усе не розпалюється.
Побрав пастор коцюбу, доторкнувся нею до вугіль. Розкриває він молитовник, а у нього замість "отче наш" одне виходить: - Вау-Вау-Вау...
Отут хазяїн і зовсім голову від страху втратив. Пообіцяв він, що тому, хто його будинок від заклятья позбавить, віддасть він у дружин єдину дочку й усе добро після смерті відмовить.
А Пелле вуж давно прокинувся й увесь цей переполох бачив. Отут зміркував він, що тепер саме час йому втрутитися. Підхопився з постелі, витягся камінчик з вогнища й викинув його за двері. А сам до хазяїв повернувся й говорить,
- Спасибі вам, добрі люди, що берете мене у зяті.
Отут із усіх чаклунські чари разом спали, і прийнялися вони Пелле обіймати й кричати:
- Спасибі, спасибі тобі!
Прагнеш не прагнеш, а довелося багатієві свою дочку за Пелле заміж віддати. Пастор їх з радощів задурно обвінчав, а паламар для них задурно псалми співав. Скоро багатій із дружиною вмерли, і став Пелле у садибі повним хазяїном. Перевіз він до себе мати із сестричками й братишками, і зажили вони всі разом розкошуючи. Так і знайшов Пелле своє щастя. Дружина у Пелле, по щастю, не у батька з матір'ю вродилася. Була вона жінка добра й господарка привітна. А Пелле завжди пам'ятав, як важко йому змолоду доводилося. Та тому всяк, хто проходив повз них будинку, завжди знаходив у них місце у вогню, ситна вечеря й притулок на ніч.