Жив у одному приході бідняк хусман - так у Данії безземельних орендарів називають. Та було у нього три сини: старшого кликали Пер, середнього Палі, а молодшого Есбен, на прізвисько Простак. Слил Есбен недалеким, і ніхто його всерйоз не ухвалював.
Ось підросли сини - і настало їм час у дорогу відправлятися, щастя шукати. Господарство у старих невелике, рук прикласти ні до чого, а бути за далер у сусідів на побігеньках їм уже не пристало - боляче великі виросли.
- Ну й вимахнули! - сказав їм батько. - Замість того що б будинку без справи тинятися, ступайте-но краще так заробіть собі на хліб.
Подався першим на чужу сторону старший син, Пер. Спорядили Пера у дорогу, дали йому полотняну сорочку, штани сермяжние й хліба скиба. Попрощався він з рідними й пішов по білу світу мандрувати.
Ішов він, ішов, бачить - назустріч йому подорожанин котить, запряжка у нього багата. Притримав коней і кричить Перу:
- Агов, малий, куди шлях тримаєш?
- Іду на чужу сторону щастя шукати.
- Не підеш чи до мене у працівники? - запитує подорожанин.
- А плату яку покладеш? - довідався Пер.
- Півроку відслужиш - четверик срібла одержиш, - відповідає проїзний.
- Плата хоч куди! - говорить Пер.
- Тільки, чур, угода, - продовжує подорожанин. - Підніматися до зорі й усяку роботу справляти, яку не накажу. У мене звичай такий. Люблю я, щоб працівники у моїй садибі подовгу служили, але спочатку всіх випробовую й тільки на півроку наймаю. Запам'ятай: як прийде весна, прилетить зозуля, так і угоді нашому кінець. Та ще одне: сам я людей весела й кислі ролей терпіти не можу. Давай так: хто з нас перший розлютиться, той пускай на себе нарікає! Коли перший розлючуся я - що ж, скільки не прослужиш - одержуй плату за півроку сповна. А коли ти перший розлютишся, отут уже вибачай. Наріжу у тебе ремлей зі спини й черева, посиплю рани перцем так зіллю - і вбирайся на всі чотири сторони.
Чудесний була угода, і не відразу вдарив Пер по руках. Задумався спочатку. Та й страшний був та людина. Рот до вух, а такого виродливого довжелезного носа Пер у житті не бачив. Зате свинячі вічка проїзного до того минулого ласкаві, до того зворушливі, що Пер подумав: "Він, мабуть, жарту жартує. А плата, і справді, хоч куди. Ех, була не була!"
- Добре! - сказав Пер. - По руках!
Так підрядився Пер на службу. Сіл він до хазяїна у візок і оглянутися не встигнув - вони вуж і будинку. Час був пізніше, улігся Пер і проспав усю ніч до зорі у своїй комірці.
О шостій годині ранку запік півень. Підхопився Пер, одягся - і бігцем на гумно, куди ще з вечора покарав йому йти хазяїн.
Став Пер щосили молотити пшеницю, як було наказано. Молотить він година, молотить інший, а колом немов усе вимерло. Ніхто не приходить і не кличе його снідати. Відшвирнув тоді Пер ціп і пішов у світлицю. Прийшов і бачить: розвалився на крамниці хазяїн, а сніданку на столі й згадки нема. Відразу у світлиці й господарка - косоока, з рота два величезні ікла стирчать. "Ну й потвора! - подумав Пер.- Гірше хазяїна!" Та ще вертиться під ногами орава замурзаного дітлаха: виють, верещать, дряпаються. Мабуть, усі вже поснідали. Тільки для нього нічого не припасли.
Хазяїн посміхається:
- Ніяк, ти їсти прагнеш, Пер?
- Ясно, прагну! - говорить Пер. - Вечеряти-Те мені вчора не дали, та й нині макової росинки у роті не було. Спробуй-но помолотити дві години не евши!
- А ти глянь, що над притолокой написане! - сказав гірський троль.
Найнявся-Те Пер зовсім не до людині, а до троля! Тільки він того не знав.
Підняв голову Пер і бачить: виведене над притолокой більшими буквами: "Нині їжі не чекай, до завтра перегоди!"
Особа Пера витягнулася з досади.
- Ніяк, ти розлютився, Пер? - запитує хазяїн. Бачить Пер - справу-те виходить нежартівливе - і відповідає:
- Що ти, що ти, зовсім немає!
Побрів він, як побитий собака, назад на гумно. По щастю, завалявся у нього у кишені скиба хліба, що ще Будинку припас. Придався він йому тепер.
"День переб'юся, - подумав Пер, - може, хазяїн випробувати мене прагне. А то із чого б такі примхи! Написане адже над притолокой: до завтра перегоди!
Молотив Пер без відпочинку весь день до вечора, а потім, не повечерявши, спати відправився.
Назавтра півень о четвертій годині запік.
"Ось і поснідаю раніше", - подумав Пер.
Підхопився, одягся - і бігцем на гумно. Прибіг - і давай щосили молотити. Але раз у раз, опускаючи ціп, прислухався: не чи кличуть снідати? Тільки ніхто його не кликав. Як підійшов час до шести, відшвирнув Пер ціп і пішов у світлицю. А там точнісінько як учора: сніданку й згадки нема, хазяїн розвалився на крамниці за столом, і вид у нього усе такий же ситий і задоволений. Господарка возиться з оравою злющого горлатого дітлаха. Ну, мабуть, поснідали вони ситно!
Подивився хазяїн на працівника й посміхнувся:
- Ніяк, ти їсти прагнеш, Пер?
- Ще б не прагти! - у серцях сказав Пер.-Учора у мене макової росинки у роті не було, а я цілісінький день на гумне надривався, і нині дві биті години молотив. Будеш отут голодним як собака!
- А ти глянь, що нині над притолокой написане!- говорить троль.
Глянув Пер і бачить: виведене там те ж, що й учора: "Нині їжі не чекай, до завтра перегоди!"
- Учора ти теж "завтра" обіцяв! - закричав Пер. - Буде жарту жартувати! Працівника годувати треба!
- Ніяк, ти розлютився, Пер? - запитує хазяїн-троль.
- Ясна справа, розлютився, кровосос ти чортовий! - лається Пер. - Нема чого над людьми знущатися, "сніданками" пригощати.
- Геть що?! А угоду знаєш? - підхопився із крамниці троль.
Вправність у троля була, мабуть, неабияка! Схопив він ніж, миттю стяг з Пера сорочку, нарізав ременів зі спини й живота працівника, умеючи присипав перцем, присолив та й викинув його за ворота.
Закричав, застогнав Пер і додому поплівся. Чимало днів пройшло, перш ніж відвертав він до старих батькам.
Довго хворів Пер, а будинку йому ще труїли душу - усе у один голос повторювали: він-де у всьому винуватий сам, був перекірливий, а хазяїн праг лише випробувати нового працівника. Службою за четверик срібла у рік не гребують!
Зібрався тоді у шлях середній брат, Палле. Запасся він взапас усякою їжею й відправився тою самою дорогою, що й Пер.
Повезло Палле: надвечір котить йому назустріч той же хазяїн. Притримав коней і кричить:
- Агов, малий, куди шлях тримаєш?
- Іду на чужу сторону щастя шукати! - відгукнувся Палле.
Став троль його до себе на службу кликати. Прийняв Палле умови договору. Ударили вони по руках і поїхали додому до хазяїна.
Прожив Палле у троля цілих три дні; усе це час він на хазяїна працював: той його не кормил, не напував, тільки "сніданками" пригощав. А як побачив Палле на четвертий день над притолокой ту ж напис: "Нині їжі не чекай, до завтра перегоди!" - лопнуло у нього терпіння, дав він собі волю й отругал троля всмак.
Обробили його, як і Пера, нарізали ременів зі спини й живота, присипали рани перцем і присолили.
Довго брів він до будинку, і вид у нього був - дивитися шкода!
Побачили старі хусмани сина - запричитали, стали різними зіллями його рани лікувати; кляли на чому світло коштує лиходія-хазяїна, що так дітей їх скалічив.
Есбен Простак меж тем по двору бродить і мовчить, начебто води у рота набрав. А ранком і зовсім пропав знадвору. Сам-Те він знав, куди йому треба: відправився Есбен тою самою дорогою, що його брати.
Надвечір і йому назустріч троль котить. Притримав коней і кричить Есбену:
- Агов, малий, куди шлях тримаєш?
- Іду на чужу сторону щастя шукати! - відгукнувся Есбен.
- Не підеш чи до мене у працівники? - запитує троль.
- А плату яку покладеш? - довідався Есбен.
Четверик чистого срібла за півроку служби, - відповідає троль.-Плата хоч куди! Тільки запам'ятай: сам я людей весела й працівників мені таких же подавай! Тому-Те я наперед і вмовляюся: хто з нас перший розлютиться, той пускай на себе нарікає! Коли перший розлючуся я, що ж, скільки не прослужиш - одержуй плату за півроку сповна. А коли ти перший розлютишся, отут уже вибачай. Нарежуу тебе ременів зі спини й черева, посиплю рани перцем так зіллю - і вбирайся на всі чотири сторони.
- Мабуть, зійдемося! - сказав Есбен.
Ударили вони по руках, а троль і говорить:
- Служити мені будеш до весни, а як зозуля прилетить, угоді нашому кінець. А може, ми й після того по-новому зговоримося.
- Добре! - погоджується Есбен.
Сіл він у візок, і покотили вони у троллеву садибу. Відвели Есбена у ту саму комірку, де його брати жили, і проспав він там безпробудно всю ніч.
О шостій годині запік півень. Піднявся Есбен і відправився на гумно жито молотити, як було наказано. Молотить година, молотить інший, а колом немов усе вимерло. Ніхто не приходить і снідати його не кличе. Відшвирнув тоді Есбен ціп і пішов у світлицю. Прийшов і бачить - усі троллево рє мейство у зборі: за столом троль розвалився, троллиха відразу сидить, на підлозі троллята б'ються й дряпаються.
- День добрий! - здоровається Есбен. - Снідати н чи пора?
- Про те у угоді не сказане, - говорить троль.- Глянь-но краще, що над притолокой написане.
Хоч і невеликий грамотій був Есбен, а Усе-таки прочитав по складах: " Нин-Че е-ди не чекай, до зав-тра по-го-ди".
- У всякого дня своя турбота! Мені б сьогодні поїсти!
- А ти жито молотиш, ось і годуйся житом, - посміхнувся троль.
Ні слівця не відповів йому Есбен і знову відправився на гумно. Молотив він там щосили жито, віяв її, а опівдні насипав мішок зерна й поніс на найближчий постоялий двір.
- Ми з моїм хазяїном умовилися: є я у нього будинку не буду. Грошей на прокорм він мені не дає, зате дозволяє житом годуватися. Побереш мене на хліба, коли я тобі мішок жита дам? - запитує Есбен хазяїна постоялого двору.
- Тому не побрати! - відповідає той.
Наївся Есбен до відвалу, набили йому торбинку всякою їжею, флягу доверху пивом наповнили. Відправився він знову на гумно й давай молотити.
Перший день пройшов, за ним і інший, і третій. Хазяїн Есбена не годує, не напуває; над притолокой усі ті ж слова виведені: "Нині їжі не чекай, до завтра перегоди". А Есбену хоч би що - весел і задоволений.
Троль тільки диву дається й Есбена щоранку запитує:
- Не чи злишся ти, Есбен?
А Есбен у відповідь:
- Так ні, хазяїн! Із чого мені злитися? Мені ль у тебе не життя?
Тролеві й невтямки, про що це він тлумачить.
На четвертий ранок входить Есбен у світлицю, а троль йому, як і колись, напис над притолокой показує: "Нині їжі не чекай, до завтра перегоди".
Есбену хоч би що - знову на роботу збирається.
- Не чи прагнеш поїсти, Есбен? - запитує хазяїн.
- Так немає! Що немає - так немає! - відповідає Есбен.
- Ти, стало бути, усі три дні нічого й у рота не брав? - допитується хазяїн.
- Ну як же, - відповідає Есбен. - Що праг, то і їв. Я житом годувався, як ти, хазяїн, наказав. Найшлася отут одна добра людина по сусідству: він за мішок жита у день чого тільки мені не давав: і пива, і їжі всякої вдосталь.
- Так як ти посмів? - репетує у серцях хазяїн.
- Ти, ніяк, розлютився? А, хазяїн? - запитує незворушно Есбен.
- Немає! Немає... зовсім немає! - відповідає троль. - Тільки краще тобі іншою справою зайнятися: поле зорати треба. Бери-но плуг і ступай за моїм собакою. Пес дорогу знає. Де він на землю вляжеться, там і орати починай! Так дивися, не кидай роботу, Доки пес додому не побіжить!
- Добре, хазяїн! - погоджується Есбен.
Запріг він коней у плуг і поїхав у поле. А пес спереду біжить. Ось улігся пес на землю. Есбен там і орати початків. Орав він поле, орав, а пес усе лежить, з місця не рухається. Уже й полудень настав, сусіди усе по будинках полуднати розійшлися, а пес - ні з місця. "Мабуть, він до вечора так проваляється", - подумав Есбен.
Підвело у Есбена від голоду живіт. Схопив він ціпок і витягнув легенько пса по спині. Пес взвизгнул і додому у всю спритність.
Перерізував Есбен постромки, підхопився на коня й за псом слідом, а інший коня на приводу тримає.
Наздогнав пса у самої троллевой садиби, бачить - пес через тин перемахнув. Кинувся Есбен за ним, не стримав коней, ті на землю й звалилися. Одна навіть ногу зламала.
Вибіг на шум троль, дивиться: у ґанку пес хвостом махає й відразу Есбен як ні у чому не бувало коштує.
- Як ти хазяїн, наказав, так я й зробив! - говорить Есбен.- Пес додому побіг, а я за ним! Ти не злишся, хазяїн?
- Ні, не злюся! - відповідає троль. - Зайди-но у дощ і підкріпися.
Не знав хазяїн, що й робити з таким працівником: виконував Есбен усі його накази й бував завжди весел і задоволений. Став троль навіть побоюватися Есбена. Та отут-те трапилося нечуване й небачене у тих краях: нагодував троль працівника обідом і вечерею. А як устав Есбен зранку й увійшов у світлицю, бачить: написи над притолокой - "Нині їжі не чекай, до завтра перегоди" - наче й не було.
Поснідав у той день Есбен у покладений час, захопив кошик з їжею, що дала йому господарка, і відправився на роботу. Наказане йому було троллевих свиней пасти. Було тих свиней з півсотні, усі добірні, жирні.
- Пускай пасуться, де прагнуть, - говорить троль, - не лихо, коли й у землю зариються.
- Добре, хазяїн, - говорить Есбен.
Тільки він від садиби відійшов, назустріч йому два м'ясники. Ідуть вони саме худоба купувати. Сподобалися м'ясникам жирні свині, ось вони й запитують:
- Свиней продаєш?
- А то немає! - відповідає Есбен. - Я їх саме продавати зібрався. Забирайте всіх, крім старого кабана. Він пасторові піде.
Зійшлися м'ясники з Есбеном у ціні, віддали йому цілу купу далеров і погнали троллево череда ладь. Залишився у Есбена один тільки старий кабан. Бачив Есбен, що кабанів хворий, того й дивися, ноги простягне.
Та вірно. Як прийшов Есбен з кабаном на торф'яне болото, кабанів відразу й здох. Сунув працівник кабана мордою у болотну рідоту; один хвостик стирчати залишив, та й той ледве у кореня надрізав.
Побрав Есбен свій кошик і пішов на троллев двір.
- Де свині? - запитує хазяїн.
- У болото зарилися! - відповідає Есбен.-Та кабанів старий - теж. У нього - хоч хвостик стирчить, я його ледве притримав. А інших вуж і згадки нема.
Кинувся троль із Есбеном на торф'яне болото. Ухопився він за свинячий хвостик, потягнув - і плюх у болотну рідоту. Тільки хвостик у руках залишився. Підхопився троль на ноги, став по болоту бігати, свиней кликати. Так їх і сліду нема.
- Ніяк, ти розлютився, хазяїн? - запитує Есбен.
- Так ні, із чого мені злитися? - відповідає троль, а сам від гніву трясеться.
Час іде. Годує троль Есбена досита, роботою не обтяжує, боїться із працівником зв'язуватися. Та живе Есбен - як сир у маслі катається.
Якось раз покликали троля із дружиною на весілля до інших тролів. А їхати треба було далеке. Ось зранку наказує троль Есбену:
- Приготуй-но виїзд побогаче, так не забудь дьогтем змазати, де покладене, і дивися, щоб на совість!
- Добре! - говорить Есбен.
Побрав він бочку з дьогтем, обмазав увесь візок, пішов до троля й доповідає:
- Змазане скрізь на совість, а найкраще там, де ти, панотець-хазяїн, сидиш.
- Ти, що з’їхав з глузду?! - закричав троль, так вчасно одумався й говорить: - Що це я! Та у думках у мене не було на тебе злитися. Змазати-Те тільки осі колісні треба було! Витри сидіння гарненько.
- Геть що! - простягнув Есбен.- Так би раніше й сказав!
Витер він сидіння, залізли троль із троллихой у візок, а Есбен на козла сів. По дорозі хазяїн працівникові карає:
- Як відвезеш нас і повернешся назад, закидай колодязь усім, що під руку попадеться. А то, не рівна година, звалиться туди хто-небудь із троллят.
- Добре, хазяїн! - говорить Есбен.
- Так дивися, будь із дрібнотою поласковей! - велить троль. - Щоб їй ні у чому відмовам не було.
А дрібнотою він своє троллево поріддя називав.
- Добре, хазяїн! - погоджується Есбен.
- Та ще: вогонь до нашого приїзду у дворі розведи, щоб світле було, як удень, інакше, того й дивися, з дороги зіб'ємося.
- Добре, хазяїн! - обіцяє Есбен.
Під'їхали вони до садиби, де йшов весільний бенкет. Вилізли троль із троллихой з візка, а Есбен додому повернув. Турбот у нього у той день було по горло.
Згадав він, що обіцяв тролеві бути поласковее із дрібнотою, і покарав усій дрібноті у приході, усім біднякам хусманам, з'явитися опівдні з мішками й мотузками у трол-леву садибу.
Опівдні прийшли хусмани; відчинив Есбен двері клунь, комор, хлівів так стаєнь і говорить:
- Беріть усе, що заманеться. Велів хазяїн бути з вами поласковей і ні у чому щоб вам відмові не було.
Подивувалися бідняки: добра від троля-кровососа ще ніхто у приході не бачив. Але просити себе не змусили. Розхапали жито й пшеницю, вивели корів, коней, овець і пішли по будинках.
Настала черга стара колодязь засипати. Кинув було Есбен лопату-іншу землі у колодязь, але здалося йому мало. Пішов він у будинок і став тягти усе, що під руку попадеться: і столи, і крамниці, і перини, і поставці, і укладання. Покидав він усе у колодязь, засипав зверху землею, закидав каменями. Любо-дорого дивитися!
Під кінець залишилося тільки Есбену надворі вогонь розвести, щоб було світле, як днем.
Попрацював Есбен на славу, а потім за хазяїном відправився.
На весільний бенкет з'їхалося гостей тьма-тьмуща! Були там тролі хвостаті й тролі без хвостів; ті, що познат-її, носили цілих два хвости. Весілля заради випустили вони хвости поверх святкового одягу. А вуж до чого величалися! Думали тролі, що хвости їм дуже до особи.
Гості й хазяї порядком захмеліли й до того розвеселилися - співали й танцювали, а наймолодші навіть на головах ходили.
У такій товкотнечі не відразу розглянув Есбен хазяїна з господаркою. А як розглянув - став їм знаки подавати. Помітив троль працівника, вийшов із дружиною у двір, сіли вони у візок і додому покотили. Під'їжджають до садиби й бачать: край неба палахкоче, начебто сонце встає. А як ближче під'їхали, зрозуміли: до неба вогонь здіймає, садиба яскравим полум'ям палає!
- Це ще що?! - закричав троль. - Ніяк, садиба горить?!
- Ага! - відповідає Есбен. - Ти ж сам велів до твого приїзду надворі вогонь розвести, так такий, щоб було, як удень, світле. А інакше й у садибу у сутінках не у'їдеш, і горяченьким не обігрієшся. Ось я й підпалив лівий флігель. Ти адже не злишся, а, хазяїн?
- До диявола! - кричить троль.-Їдь швидше, сатана тебе побери!
Підкотили вони до садиби, а у дворі й насправді, як днем, світле, лівий флігель уже догоряє.
Будинок і служби поки цілі - погода безвітряна, і вогонь на них не перекинувся.
Увійшов троль у будинок так як закричить:
- Що таке? Куди усе начиння поділося? Хто столи й крамниці забрав?
- А я їх у колодязь покидав, - говорить Есбен.-Ти адже велів закидати його тим, що під руку попадеться. Уже не чи злишся ти, хазяїн?
- Не-Ет... Немає! Не злюся! - відповідає троль. - Невже ти не знаєш, що колодязь піском, землею й дерном засинають?
- Так би раніше й сказав! - говорить Есбен.
Вийшов троль у двір, дивиться -двері у всіх коморах, клунях, хлівах, стайнях відчинені. Підбіг - усюди порожньо: ні жита, ні пшениці, ні коней, ні корів, ні овець.
Схопився за голову троль, слова вимовити не може. А Есбен отут як отут:
- Ти адже сам карав бути із дрібнотою поласковей і щоб ні у чому їй відмові не було. Ось я й роздал усе біднякам хусманам. Ти адже не злишся, а, хазяїн?
- Ні, не злюся! - відповідає троль. - Але вуж дуже ти простий. Недарма тебе Есбен Простак прозивають. Тепер працівник мені більше ні до чого. Немає у мене ні зерна, ні худобини; нема чого молотити й сіяти, нікого пасти. Ступай додому хоч зараз, ось тобі твоя плата!
- Е, немає! - говорить Есбен.-Мені й отут добре! Та й поки не час службу кидати: весна ще не прийшла, зозуля ще не прилетіла. Адже ми так з тобою вмовлялися!
- Так-Те так! - погоджується троль.
Залишився троль віч-на-віч із троллихой. Ось отут-те він роздратувався, отут-те дав собі волю:
- Ну й чортовий шахрай! Скоро він мене по миру пустить! Що робити?- Зв'язав мене по руках і ногам проклята угода! Ніяк упертого працівника звідси не вижити. Може, убити його?!
- Здається мені, знаю я засіб перевести Есбена! - говорить тролллиха.- Убити його завжди можна. Перегоди до завтра! Може, Усе-таки ми його навколо пальця обведемо. Як зозуля по весні прилетить, так і угоді вашому кінець, вірно? Весна ще коли прийде! А ти зранку вимаж мене дьогтем, вивали у пір'ї та й посади на більшу яблуню. Стану я там куковать, а Есбен подумає, що зозуля прилетіла. Ось і забереться геть.
- Ти у мене розумник! - говорить троль. - Будь по-твоєму!
На тому й вирішили.
Ранком сидять троль із Есбеном за столом, снідають. Чують раптом з яблуневого саду: "Ку-ку! ку-ку! ку-ку!" - на всю садибу розноситься.
- Чуєш? - запитує троль. - Зозуля прилетіла!
- Зозуля? - говорить Есбен. - Не чи рано? Піду-но подивлюся так злякаю її.
Вискакує він у яблуневий сад, вистачає камінь і прямо у чоло троллихе шпурляє. Звалилася троллиха з дерева й шию собі зламала. Поделом їй! Не змогла вона Есбена загубити.
- Мабуть-но сюди, хазяїн! - кричить Есбен. - Ну й дивовижна ж зозуля!
Примчався троль, глядь - лежить троллиха під яблунею, не дихає. У троля від злості іскри з очей посипалися. Став він Есбена проклинати.
- Ти адже не розлютився, а, хазяїн? - запитує Есбен.
Не витерпів отут троль.
- Ах ти, головешка адова! - закричав він. - Ще як розлютився! Просто розуму вирішився! Ось-ось лопну! Ах ти проклятущий! Маєток моє розорив, садибу ледве не Спалив! А що із троллихой зробив?! У - У - У!
Паплюжив троль працівника на чому світло коштує.
- Ось як ти заговорив, ось як незадоволений! - сказав Есбен.- А згаДай-но, як сам над людьми знущався, над братами моїми, Пером і Палі, та й треба мною теж. Думав, бідняки за себе постояти не зуміють?
Як розмахнеться отут Есбен, як дасть тролеві! У троля й дух геть.
Відвертав Есбен додому до батька з матір'ю й до братів. Та ніхто більше з тієї пори тролів до кінця днів своїх у окрузі не бачив.