Жив на світі багатий купець, і було у нього три дочки: Карен, Марен і Метте. Міцно любив купець своїх дочок, а всіх більше - молодшу. Та вона теж душі у ньому не сподівалася.
Ось одного разу збирається купець по своїх торговельних справах у місто Копенгаген на ярмарок і запитує дочок, які їм гостинці привезти. Старша, Карен, попросила купити їй золоту прядку; середня, Марен, - золоте веретено, а молодша, Метте, подумала й говорить:
- Найбільше на світі, панотець, хочеться мені золотого яблука з тієї яблуні, що я нині у сні бачила. Привези ти мені його!
- Усе привезу вам, дочки мої дорогі! - відповідає купець, - у корж расшибусь, а добуду!
Поїхав купець на ярмарок, расторговался й став гостинцю купувати. Повезло йому. Купив він для Карен золоту пряд. ку, для Марен золоте веретено, а ось яблука золотого для Метте, як не намагався, ніде не міг роздобути.
Відвертав він засмучений додому, віддав страшимо дочкам гостинці, а молодшої говорить:
- Не дістав я, дочка, золотого яблука! Ти вуж не будь на мене у образі!
А Метте йому відповідає:
- Не тужи, панотець! Лихо невелике. Чує моє серце, що чи рано, чи пізно, а дістанеться мені золоте яблуко.
Через якийсь час приїжджає до купця незнайомий молодець і сватається до його молодшої дочки.
- Немає! - відповідає йому купець. - У нас звичай такий: спершу старшу дочку заміж віддаєш, потім середню, а вуж потім і молодшої черга.
- Добре, - говорить молодець. - Відвезу я із собою твою старшу дочку. Тільки якщо вона мені чому не догодить, не осуди- відвертаю її назад.
Спорядили Карен у шлях-дорогу, і вийшли усе за ворота проводжати. А молодець сіл з нареченою у візок і мовив:
Світло - спереду,
Тьма - за,
Услід візку ніхто не дивися!
Отут вони з очей і пропали.
Опинилася Карен і її наречений у дрімучому лісі. Темно, ні зги не мабуть. Довго їхали вони - і встав раптом візок перед низенькою кособокою хатинкою. Увійшли подорожани усередину, а там посередині світлиці широке оксамитове крісло коштує. Подивувалася Карен: звідки у бідному домішці таке багате крісло? А молодець їй сісти у нього велить. Села вона - і точно підхопили її ласкаві річкові хвилі. Поклала Карен голову на спинку - і точно у лебедячому пусі втопила.
- Сиживала чи ти коли м'якше, дівчина? - запитує її молодець.
- Ні, пан, ніколи я м'якше не сиживала, - відповідає Карен.
Підніс він їй тоді срібний кубок з питвом. Було це питво солодке, як мед, міцне, як вино, студене, як ключова вода.
- Пивала чи ти що солодше цього питва? - запитує її молодець.
- Ні, пан, зроду нічого я солодше не пивала, - відповідає Карен.
Вивів тоді її молодець із хатинки, посадив у візок і відвіз у рідний дім. Цього разу побрав він із собою середню дочку. Тільки з нею всі так само, як з Карен вийшло. Скоро й вона до батька відвертала.
Настав тепер черга молодшої дочки з легінем їхати. Привіз він Метте у лісову хатинку, посадив у широке оксамитове крісло й запитує:
- Сиживала чи ти коли м'якше, дівчина?
А Метте йому відповідає:
- М'яке твоє крісло, пан, так тільки коліна моєї рідної матінки ще м'якше.
Підніс їй молодець срібний кубок з питвом і запитує:
- Пивала чи ти що солодше цього питва?
А Метте отхлебнула небагато й говорить:
- Солодко твоє питво, пан, так тільки молоко моєї рідної матінки ще солодше.
У ту ж мить хатинки наче й не було, і опинилася Метте у королівських спокоях, а молодець обернувся пригожим принцом.
Та повідав їй принц, що багато років тому була у нього наречена, гордячка, яких світло не бачив. Звикла вона до розкоші так до багатства, і усе хотілося їй солодше всіх пити - є, м'якше всіх спати. Розгнівався на неї за це чарівник і заточив навіки у своєму кам'яному замку. А принцові повелів жити у лісовій хатинці, Доки не знайде він собі дівчину просту, скромну, щоб її ні м'яким кріслом, ні солодким питвом не здивувати було.
Довгі роки шукав принц собі, наречену - і жодна дівчина перед м'яким кріслом так солодким питвом не встояла. А Метте з першого погляду полюбилася йому, тільки і її він повинен був колись випробувати.
Та зажили Метте з молодим принцом у королівському замку у любові й згоді. Раз вийшла Метте у сад і бачить: меж: Дерев золота яблуня, точнісінько така, яку вона у сні бачила. Розповіла отут Метте принцові про свій сон і про те, як батько ніде для неї золотого яблука не зміг добути. Тоді зірвав принц із дерева три золотих яблука й говорить:
- Поїдемо до твого батька, відвеземо йому яблука. Пускай побачить, що сон твій збувся.
А старий купець меж тем тужить-горює, що улюблена його дочка без звістки сгинула. Тільки раптом бачить він: відкриваються ворота й у'їжджає у золоченій кареті його дочка, а з нею ря-/ будинок - молодої, пригожий принц. Підійшла Метте до батька, простягнула йому три золотих яблука й говорить:
- Ось, панотець, золоті яблука. Чуяло моє серце, що чи рано, чи пізно, а сон мій збудеться.
Зрадів купець і задав багатий бенкет. Три дні й три ночі бенкетували, усіх перехожих пригощали, і мені, зізнатися, теж який-чого перепало.