У однієї людини було троє синів: старший — Поуль, середній — Педер і молодший — по прозванню Мальок. Поуль і Педер були хлопці хоч куди, а Мальок непутящий вийшов, знай у грубки лежить так у золі копається. Та не розбереш, який він є, - до того весь у золі перемажеться.
Раз приходять Поуль із Педером до батька й говорять, що надумали вони піти по світлі, службу собі пошукати. Ну, батько дав їм своя згода. А Мальок як довідався, що брати йдуть, теж з ними запросив. Батько й чути не праг, щоб його з будинку відпускати: він ні до якої справи не придатний та й видом непоказний. Отакому замазурі чужим людям і на очі-те здатися соромно. А Мальок своє заладив: піду так піду!
Стали Поуль із Педером у дорогу збиратися, справили їм нову гарну одежу, а Мальок як був у брудному, затасканому ганчір'ї, так і залишився. Старші брати його соромилися, ніяк не прагли, щоб він слідом увязався, а Малькові й горя мало, іде собі за ними — і всі отут.
Ось прийшли Поуль із Педером у королівський замок, і побрали їх там у служіння, так притім на гарні місця визначили. А як Мальок туди з'явився, для нього й роботи-те знайти не могли: куди поставиш отакого замазуру? Потім, однак ж, послали його на стайню, самим распоследним підручним конюха — бруд так гній вичищати.
Старші брати знатися з ним не бажали: мало що сам замазура, так і місце зубожіле — гірше не знайдеш. Мальок меж тем працював зі старанням і незабаром одержав містечко ліпше.
Отут Поулю з Педером завидно стало, та й боязно: ну як Мальок їм ніс утре? Прийшли вони до короля й говорять: мов, Мальок похвалявся, що може у гірського троля барана повести, а баран той особливий — як крок ступить, так полфунта вовни із себе скине; королеві від нього вигода буде чимала, усьому війську сукна на мундири дістане. Тільки нехай король Малька пристрахає, що накаже голову з нього зняти, коли він барана не роздобуде: без погроз пуття від нього не доб'єшся.
Призвав король Малька й запитує, чи вірно, що він чарівного барана роздобути похвалявся. Мальок відповідає, що він про барана слихом не слихивал, та й де йому з отакою справою попоратися. А король говорить:
- Не добудеш барана — голову геть, а добудеш-дам тобі гарне місце.
Мальок у сльози, так адже плач не плач — з королем не посперечаєшся.
Попросив він, щоб дали йому дерев'яну діжу, черешок від мітли так фартух. Діжу він собі під суденце пристосував, із черешка щоглу зробив, а фартух замісце вітрила натягнув. Та поплив він по морю до того місця, де було житло гірського троля.
Чарівний баран на березі пасся, схопив його Мальок так жвавіше на суденце — і ладь поплив. А троль-те зі своєї гори побачив його. Кинувся він із усіх ніг на берег, став у води й кричить:
- Агов, хто у мене барана потягнув?
А Мальок у відповідь:
- Це я потягнув, Мальком прозиваюся!
- Ну, тримайся, зараз наздожену! - кричить троль.
- Давай доганяй! - відповідає Мальок.
Гірський троль ну біснуватися, по берегу-те скакає, а води боїться. Мальок від нього й вислизнув.
Відвертав він у замок з бараном, король його з радощів на гарне місце визначив.
А братів ще більше заздрість здолала: отак Мальок, чого доброго, не сьогодні-завтра з ними зрівняється. Та надумали вони нову хитрість.
Прийшли до короля й говорять: мов, Мальок похвалявся, що може у гірського троля чарівний світабоник роздобути, який на три королівства світить; королеві від нього вигода буде чимала, особливо як прийде йому нестаток з військом своїм у похід виступити. Тільки нехай він Малькові пригрозить, що стратити накаже, коли він чарівний світабоник не добуде, а то від нього пуття не чекай.
Знову призвав король Малька й запитує, чи вірно, що він чарівний світабоник у гірського троля роздобути похвалявся.
Та знову Мальок у сльози: про світабоник він, і слихом не слихивал. А король йому:
- Добудь мені світабоник! Не добудеш — не зносити тобі голови, а виконаєш моє веління — ще краще місце одержиш.
Робити нема чого, попросив Мальок, щоб дали йому мішок солі, і надвечір поплив у дерев'яній діжі до житла гірського троля.
Як посутеніло, піднявся він на гору, де у троля вогонь у вогнищі горів, і давай у казан з кашею сіль кидати пригорщами. Ось приходить стара троллиха кашу спробувати, яка вона на смак, а каша-те надто солона. Розбавити б треба, води принести, а надворі вже зовсім стемніло. Сходила стара троллиха за чарівним світабоником і відправилася з ним по воду, а Мальок отут як отут: схопив чарівний світабоник — та й був такий!
Тільки він від берега відплив, а троль вуж до води прибіг і кричить:
- Агов, Мальок, це ти?
- Я! - відповідає Мальок.
- Ти у мене барана потягнув?
- Потягнув!
- Та ще й чарівний світабоник відніс?
- Відніс!
- Ну тримайся у мене, зараз наздожену!
- Давай доганяй! - відповідає Мальок.
Забігав гірський троль по берегу, застрибав, начебто у воду кинутися виготувався, а Мальок знай собі далі пливе.
Відвертав він додому веселий і задоволений, король ще краще місце йому дав, він вуж і над братами своїми піднявся, а вони від заздрості спокій втратили, тільки про той і думають, як би його зі світла зжити.
Прийшли знову Поуль із Педером до короля й говорять: мов, Мальок похвалявся, що може у гірського троля чарівний дзвінок роздобути, який на три королівства дзвонить; від нього вигода буде чимала, особливо як надумає король на ворога войною піти. Тільки нехай він Малькові стратою пригрозить, а то пуття не буде.
Знову король Малька призвав і запитує, чи вірно, начебто він похвалявся у гірського троля дзвінок роздобути, який на три королівства дзвонить. Мальок відповідає: він, мол, про дзвінок слихом не слихивал, та й не під силу йому така справа. А король йому:
- Не добудеш чарівний дзвінок, тоді з життям прощайся, а добудеш — одержиш принцесу у дружин так півцарства на додачу. Ну, а після моєї смерті — і усе королівство.
Що отут робити? Спустив Мальок на воду діжу й поплив знову до гірського троля. Приплив він туди пізно вночі, троль із дружиною вуж спати вляглися. Пробрався Мальок у глиб гори, у троллеви Спокої, і заліз під ліжко, де був прихований чарівний дзвінок. Мальок миттю його відшукав і зібрався бігти, так не отут-те було: дзвінок як задзвонить! Гірський троль і прокинувся. Тикнув він у бік женутроллиху й запитує:
- Це що таке?
А вона йому спросоння:
- Хто його знає, може, це я дзвінок зачепила, він і задзвонив.
Поворчал троль на дружину, потім угомонилися вони й заснули. Мальок як почув, що тихо стало, розв'язав ще один раз спробувати, так де там: тільки він за дзвінок схопився, такий знову дзвоніння піднялося, що троль підхопився, розштовхав троллиху й кричить:
- Що за напасть, знову це ти?
А вона відповідає:
- Кому ж ще бути? Вірно, я ненароком дзвінок зачепила.
Цього разу троль разворчался не на жарт: і що їй неймется, лежала б спокійно! А потім обоє знову заснули.
Мальок і думає: "Була не була, спробую востаннє".
Тільки він зібрався з-під ліжка вилізти й утекти, троль зачув негарне, хвать рукою поруч із ліжком — і піймав Малька. Ну, троль, зрозуміло, догадався, хто це, і говорить:
- Мальок, це ти?
- Я! - відповідає Мальок.
- Ти у мене барана потягнув?
- Потягнув!
- Чарівний світабоник у мене відніс?
- Відніс!
- А тепер і дзвінок праг потягти?
- Праг!
- Скажи-но, а що б ти із мною зробив, якби я ось так тобі у руки попався? - запитує троль.
- Відгодував би горіхами так вершками отпоил, а потім би зажарив, - відповідає Мальок.
- Добре, і я з тобою так зроблю, - говорить гірський троль.
Посадили Малька у клетушку й стали його горіхами відгодовувати й вершками отпаивать. Приставили до нього дівчину, щоб їду готовила так подавала, а дівчину ту троль із рідного дому викрал і служити собі змусив. Та зговорилися Мальок з дівчиною друг дружку допомагати.
Ось пройшов тиждень або дві, захотів троль подивитися, як там Мальок, чи нагромадив жирку. Ока у троля худі були, дівчина й навчила Малька замість пальця лучинку йому простягнути. Бачить троль, не боляче-те Мальок розжирів, і велів він його ще два тижні відгодовувати.
Як пройшло два тижні, троль знову захотів подивитися, чи досить Мальок жиру нагромадив. Отут Мальок замість пальця коров'ячий сосок йому підсунув. Побачив троль, який він став жирний, і сказав, що пора з нього печеня готовити.
Ось пішов троль працювати у поле, а дружині покарав Малька зажарити й, як буде готове, у чарівний дзвінок подзвонити. А дівчина знову навчила Малька, що йому робити.
Зібралася троллиха печеня готовити, посадила Малька на лист — начебто того, як хліба ставлять випікати — і прагла у грубку засунути, а Мальок-Те з листа й звалися! Вона його саджає, а він звалюється, начебто ніяк стриматися не може. Отут Мальок і говорить троллихе: він, мов, у користь не побере, як на листі всидіти й не звалитися, нехай уже вона йому покаже.
Ну, троллиха й сіла на лист. Тільки вона гарненько умостилася, сунув Мальок лист у грубку й заслінку закрив. Потім побрав її нічний чепець і поклав у постіль на подушку: з боку подивитися — начебто сама троллиха лежить. Відшукав він чарівний дзвінок, і кинулися вони з дівчиною до берега, а там їх діжа на воді чекала.
Поки вони з гори бігли, дзвінок дзвонив без перерви, а троль-те подумав, дружина його кличе печеню є, він і припустив додому із усіх ніг. Увійшов, а у будинку нікого не мабуть, потім запримітив чепець у постелі й думає: "Вірно, дружина відпочити прилягла, утомилася, поки печеню готовила". Потім придивився, а там нікого, один чепець.
Кинувся троль що було духу на берег, а Мальок з дівчиною тільки-тільки відчалили, зовсім ще недалеко спливли. Прийнявся отут троль стрибати так скакати, начебто ось-ось у воду кинеться, навздогін подливет. А сам кричить Малькові:
- Ти у мене барана потягнув?
- Потягнув! - відповідає Мальок.
- Чарівний світабоник у мене відніс?
- Відніс!
- Та чарівний дзвінок потяг?
- Потяг!
- Так додатково дівчину повів?
- Повів!
- Ну, тримайся у мене, зараз наздожену!
- Давай доганяй! - відповідає Мальок.
Отут троль до того роз'ярився, що від злості лопнув. Та розсипався гірський троль на тисячі червоних кремешков, твердих і гострих, про які хлопчиськи ноги собі ріжуть, коли влітку босоніж бігають.
А Мальок благополучно додому прибув, король і принцеса обрадувалися, зустріли його з пошаною, і незабаром весілля зіграли, багато й весело бенкетували.