У далекі давні часи жили, говорять, на землі відьми, і пожирали вони, говорять, дітей.
Розповіла мені моя прапрапрабабушка. Пішли одного разу, коли вона ще молода була, дівчини з її аулу у ліс черемшу рвати, ягоди збирати. А щоб веселіше було, побрали із собою сусідського хлопчика по імені Цинцйр. Років Цин-Циру було небагато, але був він малий шустрий і тямущий. Рвали дівчини весь день черемшу, пісні співали, жартували й не помітили, як ніч настала. Втратили дорогу, заблудилися у темному лісі. Довго йшли вони, куди, самі не знали. Пізньою ніччю побачили у лісовій хащі вогник. Побігли на світло, дивляться: коштує стара халупа, а на порозі ікласта баба.
- Заходите, - солодким голосом запросила вона дівчат. - Я гостям завжди рада.
Нагодувала їхньою вечерею, послала постіль. Дівчат до стіни уклала, Цинцира на краєчок.
А баба та була відьма й уже облизувалася про себе, думаючи, як їх усіх з'їсть.
Чи Багато, чи мало часу пройшло, запитує відьма тихо-тихо:
- Хто спить? Хто не спить?
- Я не сплю, - відгукнувся Цинцир.
- Це чому ж ти не спиш?-здивувалася відьма.
- Мене мама вночі завжди годує молочним пловом. Що робити відьмі?! Зварила молочний плов. Цинцирсам поїв і дівчат почастував. Він уже зачув недобре ишепнул дівчатам: "Не спите!" Уляглися усе. Тихо лежать, чекають: що далі буде?
Чи Мало, чи багато часу пройшло, відьма у другий раз запитує:
- Хто спить? Хто не спить?
- Я не сплю!-відповідає Цинцир.
- Чому?-сердито пробурчала баба.
- Уночі мама завжди дає мені куркемей і хинкал. Що робити відьмі?! Зварила моторно хинкал, куркемейиз комори принесла.
Цинцир сам поїв і дівчат погодував. Знову усе вляглися. Тихо лежать. А вже скоро світати стане. Немає у відьми терпіння! Запитує потихеньку втретє:
- Хто спить? Хто не спить?
- Я не сплю!-говорить Цинцир. Розлютила відьма:
- Чому ще почастувати тебе накажеш?
- Клянуся життям, їсти я не прагну! Ти нас добре почастувала... У цей час
Моя мама завжди дає мені водички. Вона набирає її з річки ситом і приносить у плетеному кошику.
Зірвала відьма зі цвяха сито, схопила кошик, побігла на річку. Як тільки двері за відьмою ляснула, підхопився Цинцир:
- Дівчини, дівчини! Скоріше вставайте! Біжимо! Забаритеся - з'їсть нас люта відьма.
Побігли вони, дороги не знаючи, куди ока дивляться. Добігли до річки. Через річку колода перекинута...
Перейшли дівчини й Цинцир на той беріг і колода із собою віднесли. Раді, що від відьми живими пішли. Глядь, а відьма вже на тому бережу коштує.
- Перетягнете мене, навчите мене, як до вас переправитися, - просить відьма.
А біля річки стояв розвалений млин і на траві жернова лежали. Цинцир крикнув відьмі:
- Бачиш більші круглі камені? Ми їх на шию надягли й перейшли річку вбрід.
Обрадувалася відьма. Надягла жернов на шию й приг у воду. Жернов потягнув її до дна, і відьма відразу втопила.
- Тепер і додому можна йти!-говорить Цинцир.
- Ой, немає!-зашуміли дівчини.- Не підемо додому голіруч. Там у відьми наша черемша, наші ягоди залишилися.
Довелося Цинциру погодитися. Так не тільки черемшу і ягоди вони забрали, а золото, і самоцвіти, і багатий одяг. Усього у відьми у скринях повно. З тим і додому подарували. Усім подругам подарунки зробили. Моєї прапрабабушке вишита хусточка дісталася. Прагла вона хусточкою ніс витерти, а хусточка через ніс у горло проскочив - ледве витяглися. Відьма та була чаклунка, і усе добро її було зачароване.