У давні-далекі часи, коли й прапрадіда мого ще на світі не було, жила, говорять, у країні Закрамане, у місті Хамадане, бідна-пребідна, але весела, розумна дівчина-сирота Аймисей. Вона збирала по дорогах гній для кізяка, продавала людям і на ці гроші годувалася. Милостиню ні у кого не просила.
Продала одного разу Аймисей мішок гною, верталася додому, побачила на дереві у дороги спілі груші. Дуже захотілося їй груш!
Забралася сирота на саму верхівку, сидить, грушами ласує. А повз ішла відьма-людожерка. Побачила Аймисей, зупинилася й грубим голосом крикнула:
- Кинь і мені грушу!
Дівчина вибрала саму спілу й кинула вниз. Відьмі груша по смакові довелася.
- Кидай ще! Кидай!-приставала відьма доти, поки не зірвала Аймисей останню грушу.
Тоді відьма сабоно труснула дерево-і Аймисей звалилася у кошик, який висів у людожерки за спиною.
Заквапилася відьма додому. Прибігла до своїх воріт і закричала грубим голосом:
- Ахражат! Ххаджа! Маллажай! Розгорніть ворота!
Вибігли три ведьмини дочки, розгорнули ворота. Сунули у рота відьмі кому халви. Найбільше на світі людожерка, виявляється, любила халву. Коли її годували халвою, вона людей не їла.
Наступного дня людожерка з ранку пішла за видобутком. Залишилися будинку Ахражат, Ххаджа й Маллажай. Вони були
Дівчата добрі, боялися своєї матері й не любили її. Сестри подружилися з Аймисей і пообіцяли:
- Ми тебе нашої матері не віддамо!
Увечері відьма повернулася додому з пустою кошиком, зла й голодна. Але дочки ще у воріт сунули їй великий шматок халви, і вона відправилася спати. Так Цілий тиждень годували сестри мати халвою, щоб не з'їла вона Аймисей. А потім побачила Ахражат: точить відьма у темному сараї довгий ніж і присуджує: "Не прагну більше халви! Прагну м'яса! Сьогодні зажарю Аймисей". Побігла Ахражат уся у сльозах до сестер.
- Про що ти плачеш?-стривожилися сестри.
- Мати прагне нашу Аймисей з'їсти. Точить ніж у темному сараї. Зрозуміли дівчини: більше баритися не можна. Швидко їду на дорогу зібрали, взулися, одяглися, один одному допомагаючи, ворота нечутно відкрили... Немов птаха летіли вони, так недалеко пішли. Відьма тільки носом повела, відразу учуяла: у будинку порожньо. Кинулася вона навздогін. Ось-ось наздожене, ось-ось схопить Аймисей... А дівчини вже були на березі ріки. Перекинули вони через річку довгу жердину, перебігли на ту сторону. Відьма теж зопалу на жердину скакнула, так посковзнулася й упала у воду.
Понесла її швидка ріка.
- Урятуйте! Тону!-надривалася відьма.
Дочки кинулися було її рятувати, так куди там! Закрутила річка відьму й утопила у своїх хвилях.
Повернулися сестри з Аймисей додому. Там чимало було всякого добра у скринях і у мішках, у льохах і у засіках. Зажили дівчини, потреби не знаючи, дружно й весело.
Почули наречені у тих краях, що відьма-людожерка сгинула, а живуть у її будинку чотири дівчата-красуні, завидні наречені. Почали до них наречені свататися. Приходили, говорячи: "Вибирайте з нас будь-якого!"Аймисей вибрала собі пастуха. Ахражат - лимаря. Ххаджа -лудабоника. Маллажай - муляра.
Зіграли чотири веселі весілля. Усі сусідні села на них бенкетували. Та я там був. Подарували мені смарагдове колечко. Жалко, по дорозі додому відняли його у мене розбійники. Сам від них ледве живий пішов!