Жили-Минулого, а може, і ні, старий з бабою. Народився у них на старості років хлопчик. Незабаром старий умер. Залишилася ста - руху одна - важко їй стало жити. Повела вона сина у ліс до кульгавого оленя й попросила вигодувати молоком.
Пройшов час. Хлопчик підріс, бігає з оленем по лісу. Полював у тому лісі одного разу юний царевич. Побачив він кульгавого оленя із хлопчиком і так здивував, що кинув полювання. Велів слугам піймати хлопчика, привести до нього, так ніхто його наздогнати не міг. Не підпускав він до себе людей.
Повернувся царевич у палац і попросив батька викувати йому ланцюг у сімдесят пудів і дати сто сорок слуг. Виконав цар бажання сина.
Відправився царевич у ліс, щоб заарканити хлопчика. Вистежили слуги хлопчика з оленем, розгойдали ланцюг і накинули на нього. А хлопчик рвонувся й розірвав ланцюг, як ниточку. Хльоснули кінці ланцюга слуг, збили їх з ніг. Утік хлопчик, пропав з виду.
Повернувся царевич додому й просить батька викувати йому ланцюг удвічі міцніше й довше. Вистежили слуги хлопчика у другий раз, накинули на нього ланцюг, а він
І її порвав. Засмутився царевич, але від свого не відступає, прагне изловить лісового хлопчика. Втретє попросив він батька викувати ланцюг - утроє міцніше й довше першої!
Заарканили цим ланцюгом хлопчика, не зумів він розірвати її. Посадив царевич його на свого коня й привіз у палац.
Хлопчика прозвали Ирмиса. Ирмиса не вмів говорити й цурався. Але пройшов час, і навчився він говорити, є те, що люди їдять. Подружилися Ирмиса й царевич, стали разом на полювання ходити. Тільки Ирмиса ніколи не вбивав звірів - жалував їх. А був Ирмиса сабоний - рівного йому по силі не знайти було у всьому царстві!
Одного разу Ирмиса й царевич забрели у дрімучий ліс і збилися зі шляху. Довго плутали вони по глухих ущелинах, поки вибралися на якусь стежинку. Привела їхня стежинка до морського берега.
Порожньо на березі. Будинок один коштує так яблуня росте перед ним. Нагнувся царевич, підібрав із землі паданец і став їсти.
- Що ти червивий їж?-здивувався Ирмиса.
Стукнув він кулаком по стовбуру, і посипалися з гілок яблука, покрилася земля золотаво-червоним кольором.
Сидять Ирмиса й царевич під деревом, їдять яблука. Ось схилився день до вечора, і вийшов з моря дев.
- Чого розсілися отут! Що за тварини такі? - закричав він на прибульців.
- Підійди - довідаєшся, - відповідає Ирмиса.
Не встигнув дев кроку ступити, накинувся на нього Ирмиса, повалив і придавив коліном. А з моря вийшов другий дев і налетів на Ирмиса. А той і другого дева повалив - прямо на першого - і придавив його коліном. Вискочив з моря третій дев, побачив, що поборола людей його братів, і як закричить:
- Ах ти, комашка-малявка! Убити моїх братів прагнеш? У порошок тебе зітру Махає дев кулаками, підступає до Ирмисе.
Схопив той його за руку й повалив на перших дві братів.
- Убити вас чи ні?-запитує Ирмиса.
- Не вбивай, - заблагали деви, - братами тобі будемо!
Відпустив Ирмиса девов, і повели вони прибульців бенкетувати у будинок. Пішли хазяї у марани за семирічним вином.
- Не пий вина, - говорить Ирмиса царевичеві.- Звалить вино з ніг, і з'їдять тоді нас деви!
Принесли деви великий бурдюк вина. Подали ріг з вином Ирмисе, а той повернувся до віконця й запитує:
- Куди геть та стежка веде?
Поки деви у віконце дивилися, Ирмиса виплеснув вино під стіл. Подали деви ріг з вином царевичеві. Повернувся царевич до іншого віконця й запитує девов про іншу стежку. Поки деви у інше віконце дивилися, царевич теж виплеснув вино під стіл.
Скінчили їсти. Подякували Ирмиса із царевичем хазяїв і лягли спати. Тільки деви заснули, устали Ирмиса із царевичем і пішли шукати дорогу далі. чи Мало пройшли, чи багато, дійшли до великого будинку під горою. Пустив Ирмиса стрілу у двері. Думає, вийде хазяїн. Ніхто не вийшов з будинку. Тоді зайшли юнака у виноградник біля будинку, нарвали винограду й разлеглись у тіні. Їдять вони виноград, насолоджуються прохолоддю.
До вечора з'явилося сім девов. Принесли вони сім оленячих туш і покидали у дворі. Пішли за казаном, а у будинок не ввійти - прибило стрілою двері до косяка, не відкривається!
Ухопилися всі семером за стрілу, так куди там - не витягтися! Дивиться на них Ирмиса, підкочує зі сміху.
Оглядаються деви по сторонах, не зрозуміють, хто це над ними насміхається, хто насмілився без попиту у їхні володіння забратися. Побачили людей у винограднику й розкричалися:
- Агов, ви, як посміли у наш сад забратися, нашим виноградом виногра-диться?
- Вам винограду шкода, а ми й на вечерю у вас залишимося! З дороги попити, поїсти полювання, - безстрашно відповідає Ирмиса.
"Не будь він сабоним, не став би так хоробро говорити з нами! Та стрілу, видне, він всадив у двері", - розв'язали деви й попритихли.
- Добре, мабуть витягнися стрілу так винеси з будинку казан, постав на триногу, - говорять вони Ирмисе.
Зварили деви оленяче м'ясо, повечеряли з гістьми у вогнища. А коли скінчили їсти, подякували гості хазяїв і запитують, як їм до свого будинку добратися, чи довго туди йти.
- Довгої дорогою сорок днів іти, короткої - десять, але веде вона повз будинок стоголового дева. Не пропустить він вас, загинете, - відповідають деви.
- Видне буде, хто загине!-говорить Ирмиса. Попрощалися друзі з девами й пішли короткою дорогою.
Не багато, не мало пройшли вони й дійшли до будинку стоголового дева. Дев спить на терасі, а дівчина-бранка мух від нього відганяє.
- Ідете, Доки цілі. Прокинеться дев і з'їсть вас, - шепотить вона юнакам.
- За нас не бійся. Зійди-но у двір, розкажи, як сюди потрапила, - говорить їй Ирмиса.
- Не можу, скусають мухи дева, зле мені доведеться.
Умовив її Ирмиса, і спустилася дівчина у двір. Тільки вона відійшла, мухи дева скусали. Прокинувся він і як взревет:
- Хто повів мою бранку? Куди вона подіялася?
Отут помітив він прибульців і кинувся, розлютований, у двір, схопив
Під терасою стопудову гирю і як жбурне у Ирмису. Увернувся юнак.
Догодила гиря у дуб, і повалилося дерево.
Налетів стоголовий дев на Ирмису. Довго вони билися, то один долав, го іншої. Підхопив дев Ирмиса й всадив у землю по коліна. Вискочив Ирмиса, підняв дева й по пояс увігнав у землю. Вихопив потім меч, за-ніс над девом і запитує:
- Говори, поганище, життя або смерть?
- Життя, - молить стоголовий дев.- Даруй мені життя - віддам тобі усе своє добро!
- Залиши добро собі! Віддаси царевичеві всю свою силу.
Витягся Ирмиса дева із землі, а підступний дев знову накинувся на нього. Ирмиса підняв дева й по плечі всадив у землю. Тоді заприсягся стоголовий дев небом над головою й землею під собою, що віддасть царевичеві всю свою силу.
Витягся Ирмиса дева із землі, залишив з ним царевича, а сам пішов настріляти дичини. Повернувся до вечора, дивиться: лежить царевич на купі золи ледве живий. Це стоголовий дев позбавив його сил. Розсердився Ирмиса, накинувся на стоголового дева й пригнув його до землі.
- Чому слова не стримав, поганище?! Всаджу тебе по шию у землю, будеш мене слухатися!
Затрясся дев від страху й негайно повернув царевичеві силу та ще свою йому віддав.
Ирмиса із царевичем побрали із собою дівчину-бранку й пішли шляхом-дорогою далі.
Не встигнули вони відійти від будинку стоголового дева, ураганом налетів на них Девкажиани, підхопив дівчину й здійнявся знову у небо. Повернулися друзі до стоголовому деву й запитали, як знайти дорогу до Девкажиани. Указав дев дорогу й говорить:
- Дійти до його житла дійдете, увійти - не ввійдете. Не піймати вам Девкажиани, не здолати його. Деви впоратися з ним не можуть, зашпурляє він вас чорними хмарами!
- Простромлять наші стріли хмари, простромлять наші мечі Девкажиани!-відповідає Ирмиса.
- Не поберуть Девкажиани ні меч, ні стріла, не при ньому його душу. У девятиголовом деве душу Девкажиани, за дев'ятьма горами на Чорній горі, і стереже її Безсмертний олень.
Пішли друзі шукати Девкажиани. Ішли вони, ішли й дійшли нарешті до круглої гори, де жив непереможний дев.
Усередині гори усе гуде, а з вершини полум'я виривається - це Девкажиани дихає. Обійшли Ирмиса із царевичем гору - немає ніде входу, не потрапити у неї! Відправилися вони тоді шукати девятиголового дева. Перебралися юнаки через дев'ять гір, а за дев'ятою горою - неоглядне поле, за полем - Чорна гора. У поле триста косарів косять траву, складають у три стоги. Підійшов до них Ирмиса, привітався.
- Навіщо вам стільки трави?-запитує.
- Безсмертного оленя годувати. Він раз у день із Чорної гори спускається й три стоги у три хвилини з'їдає. Якщо мало вкосимо, перетопче нас усіх, - відповідають косарі.
- Вистачить косити! Забирайте траву оберемками й ідете звідси назад за дев'ять гір! - велить Ирмиса косарям.
Відмовляються косарі йти, бояться Безсмертного оленя. Ирмиса із царевичем відняли у них серпи й закинули за Чорну гору. Прогнали косарів з поля, змусили віднести скошену траву. Потім сховалися самі у високій траві й чекають оленя.
Спустився Безсмертний олень із Чорної гори й погнався за косарями. Як зник олень із виду, підхопилися юнаки й понеслися до Чорної гори. Вибігли на вершину й стали, не можуть далі й кроку ступити - зліпить їхнім яскравим світлом девятиголовий дев! Висить дев на дереві й світиться сліпучим світлом. Дібрався Ирмиса абияк до деву, перерізував мечем мотузку, і гримнулося чудовисько на землю. Тільки звалився - перестав світитися. Розрубив Ирмиса дева навпіл - розрубив душу Девкажиани.
Повернулися Ирмиса із царевичем до круглої гори й дивляться - не вибивається більше з вершини полум'я, не виривається з надр гул. Спустився Ирмиса через отвір у гору й виніс дівчину-бранку. Відправилися вони втрьох далі.
Ішли день до вечора. Настала ніч, і лягли подорожани спати під чинарой.
Ирмиса лежить, око не стуляє: як би знову не викрали дівчину.
Опівночі на чинару сіли злі каджи. Побачили вони людей і прокляли їх:
- Нехай царевич спіткнеться й на смерть розіб'ється біля свого будинку, - сказав один.
- Нехай дівчина зламає ногу, як стане надягати золоті черевики, - мовив іншої.
- Нехай налетить уночі на палац гвелвешапи й проковтне їхніх усіх, додав третій.- А хто чув нас так прохопиться, нехай звернеться у камінь-тінь.
Усе чув Ирмиса. Ранком він нічого не сказав ні царевичеві, ні дівчині. Побоявся звернутися у камінь-тінь.
Каджи - злі людиноподібні істоти. Гвелвешапи - крилатий змій-дракон.
Чи Багато йшли, чи мало, добралися друзі до будинку. Тільки ступили вони на царський двір, спіткнувся царевич, а Ирмиса підхопив його й не дав упасти. Зрадів цар, коли побачив свого сина цілим і непошкодженим. Сподобалася цареві прекрасна дівчина, і він відразу розв'язав женити на ній ца-ревича. Велів він слугам принести для неї золоті черевики. Побрала дівчина золоті черевики, прагла взутися, а Ирмиса вирвав їх у неї й утоптав у землю. Образилася дівчина на Ирмису, навіть перестала розмовляти з ним.
Настала ніч. Уляглися усе спати. Ирмиса не спить, опікує палац. Раптом загуділо, засвистіло навколо, затремтіло повітря - летить на палац Гвелвешапи! Змахнув Ирмиса мечем і одним махом розрубив чудовиська надвоє -немов дві гори звалилися на землю.
Ранком став царевич допитуватися, як Ирмиса провідав про гвелвешапи. Нічого Ирмиса не сказав йому.
Образився царевич і теж перестав розмовляти із другом.
Не витримав Ирмиса цього й розповів, що чув від злих каджи.
Вимовив він останнє слово й звернувся у камінь-тінь.
Побачила це дівчина й заплакала гірко. Упала її сльоза на камінь-тінь,
І ожив Ирмиса до великої радості дівчини й царевича.