Жив на світі цар. Була у нього дочка прекрасніше сонця. Багато мріяли про гарну царівну. Багато славних і знатних юнаків просили її руки, але цар усім відмовляв.
- Принеси спочатку яблуко безсмертя, - говорив цар кожному, - і доведи, що гідний царівни.
Багато відважних героїв відправлялися шукати чарівне дерево, а назад не повернувся жоден. Поблизу від палацу жив бідний юнак. Славився він своїми піснями й грою на чонгури. Юнак полюбив прекрасну царівну, дні і ночі мріяв про неї й одного разу розв'язав спробувати щастя. Прийшов до царя й попросив віддати йому царівну у дружин.
Не прогнав цар бідного чонгуриста, сказав йому, як усім говорив:
- Добудеш мені яблуко безсмертя - одержиш царівну у дружин. Побрав чонгурист свій чонгури й пустився у дорогу шукати яблуко безсмертя.
Чи Багато йшов, чи мало йшов, дев'ять гір перейшов і бачить: розкинувся на схилах пагорба сад. Огорожа навколо саду кам'яна, висока-превисока, навіть птах не перелетить! Чонгурист обійшов сад - з ранку до вечора йшов! - немає у сад входу. Обійшов він другий раз, обійшов у третій. Іде юнак, відіграє на своєму чонгури й співає ніжну пісню. Завмер сад, перестали шелестіти листами дерева. Слухають пісню гори й доли. Птаха, що парили у небі, опустилися на дерева послухати пісню чонгуриста.
Та раптом розсунулася кам'яна огорожа, і відкрилася перед чонгуристом дорога у сад.
Це був той самий сад, де росла яблуня із плодами безсмертя. Страшний гвелвешапи сторожив чарівну яблуню. Зачує чудовисько людини, впустить у сад і відправить нещасного у свою вогненну утробу.
Та зараз зачув гвелвешапи людину й розсунув кам'яну огорожу. Іде чонгурист по садові, співає свою смутну пісню. Розкрив гвелвешапи величезну пащу, понісся на людину із хрипким ревінням... і завмер. Уразили його ніколи не чувані звуки чонгури. Утішила ніжна пісня лють злісного чудовиська. А чонгурист іде і йде, і звучать сладостние звуки його пісні. З очей гвелвешапи потекли сльози, невідомий сум охопив його. Та раптом порвали струни чонгури.
Замовк юнак. Зупинився він перед гвелвешапи, очікує своєї долі. А гвелвешапи зірвав яблуко й подав юнакові:
- Бери яблуко, не бійся. Ніколи ще із мною не говорили мовою пісні. Побери це яблуко безсмертя, воно твоє. Безсмертна людина, здатний створити таку чудову пісню.