Давним-давно у привільному степу жила бідна людина. Одного разу зговорився він з одним багатієм за чверть десятини хліба обробити його землю. Став він працювати на цього багатія, працював до глибокої осені. Коли ж підійшов час жнив, випав великий іній і заморозив частку хліба бідної людину. Виявилося, що бідна людина проробила даром увесь рік.
На наступний рік знову пішов до того ж багатієві й домовився побрати за роботу полдесятини, але вже із середини полів хазяїна. Коли підійшла осінь, знову заморозило хліб бідної людини. А хліб у хазяїна знову вцілів. Та цього разу бідна людина нічого не одержала.
"Що за чудо, чому у багатого не заморозило хліб, а у мене заморозило", — подумала бідна людина. Та стислася у нього груди від горя. Розв'язав він знайти Морозу-Лиходія, який заморожує його хліб. Три дні й три ночі він точила своя сокира. Потім відправився у шлях. Пішов прямо на захід — туди, куди й олені не доскакають, куди й цар-птах не долетить. Іде, іде, немає кінця-краю його шляхи. Раптом бачить, піднімається перед ним гора до небес. Він поліз на цю гору й абияк добрався до вершини. Там і виявилося те місце, куди крилаті не прилітали, копитні не доходили.
На самій вершині гори бідна людина побачила будинок. Заходить, а перед ним срібний стіл, на столі — усякі страви. Наїлася бідна людина й сховалася під столом.
Раптом заходять люди, чутні голоси:
- Аи, їду нашу хтось з'їв!
- Який захід чую, хто міг зайти? - запитує Мороз.
- Мороз! Я тобі своєю сокирою голову відрубаю! - відповідає з-під стола бідна людина.
- А чому ти захотів мені відрубати голову? - запитує Мороз.
- А чому ти заморожував два роки моя ділянка хліба, а у багатого хазяїна не заморожував?
- Мій хлопчик, я не знав, що я заморожував. Виходи сюди, — говорить Мороз.
Коли бідна людина вилізла з-під стола, Мороз посадив його за срібний стіл і почав пригощати.
- Ти не гнівайся… Я тобі дам таку річ, щоб ти до самої смерті не голодував і не мерзнув, — сказав Мороз. Та дав він бідній людині сумку. - Цю сумку відкриєш, коли потрібно буде.
Побрав бідний цю сумку й відправився додому. По дорозі він дуже Зголоднів й змерзнув. Відкрив сумку. З неї вийшли дві дівчата й розставили перед бідняком усіляку їжу. Нагодувавши його, вони знову зайшли у сумку. Прийшов він додому й знову відкрив сумку. Вийшли ті ж дівчата, викинули з будинку всі брудні, рвані речі й наповнили будинок усім новим, гарним. Ні у чому не став бідувати бідна людина.
Зайшов до нього одного разу хазяїн довідатися, чому не йде бідняк працювати.
- Звідки у тебе таке багатство? - здивував він.
- А хіба я повинен усе життя бути у нестатку? - гордо відповідає бідна людина.
Заздрість здолала багатого. Запрошує він до себе бідної людину й давай пригощати м'ясом так міцною горілкою. Напоїв він бідної людину, початків розпитувати. Не стримався бідняк — розкрив свій секрет. Тоді багата людина із дружиною стали ще усердніше напувати його горілкою, розважати так умовляти.
Бідна людина від таких почестей зовсім втратив розум і дав слово продати свою сумку. Втратив свою чарівну сумку бідна людина, став жити колишнім життям. Він знову голодував, мерзнув, як колись, плакав і горював. Та розв'язав він ще раз сходити до Мороза.
Побрав він сокира й знову відправилася у шлях. Прийшов на ту ж високу гору, зайшов у будинок і став чекати хазяїв.
Увечері прийшов Мороз.
- Мороз, ти заморожував мій хліб два роки й змушуєш мене голодувати й мерзнути дотепер, — сказав йому бідняк.
- Друг мій, я ж тобі дав річ, яка могла тебе усе життя годувати й одягати.
- Багата людина обдурила мене й відібрав її. Убий мене або рятуй.
Тоді Мороз дав біднякові сумку гарніше колишньої.
- Цю сумку передай багатому, а свою побери назад.
По дорозі бідняк утомився, Зголоднів. Не витерпів, відкрив він сумку. З неї вийшли два дужі червоновиді хлопці й давай лупити бідняка.
- Ось тобі, ось тобі, ось тобі!
Бідна людина швидко закрила сумку й пішов додому.
Відправився він до багатій людині.
- Звідки приїхав? - запитує той.
- А прийшов я показати тобі сумку. Вона куди краще колишньої, — відповідає бідна людина.
Багатому дуже сподобалася сумка.
- Ми з тобою друзі, давай мінятися, — говорить багатий і простягає руку до сумки. Помінялися вони сумками.
Розв'язав багатий запросити всіх своїх приятелів-багатіїв і став готуватися до великого бенкету. Зібралися гості, сидять за столом.
- Я став ще багатше. Дивитеся! - говорить хазяїн. Приніс свою сумку й відкрив її. Із сумки вискочили два дужі хлопці й давай дубасити залізними ціпками хазяїна і його гостей. Усі вони й розбіглися.
А бідна людина, кажуть, зажив щасливим життям.