Їде якось Арнай. Пегий кінь у нього, сани золоті, золота шапка й дуга золота. Сіл він на свого пегого коня, їде й співає: « Є у мене кінь пегий, сани золоті, золота шапка й дуга золота». Зустрічається йому одна людина:
- Ти хто? - запитує.
- Ім'я своє забув, — відповідає. - Назвеш моє ім'я, золоті сани свої віддам, — говорить.
- Арнай ти, — сказав той, забрал у нього сани й пішов.
Іде Арнай, веде свого коня з дугою.
Знову з людиною зустрів.
- Як тебе кличуть? - запитує.
- Забув своє ім'я! Назви! - говорить.
- Арнай! - відповів той, забрал пегого коня й пішов.
Знову зустрічається одна людина:
- Хто ти? - запитує.
- Ім'я своє забув. Назви моє ім'я! - говорить.
- Арнай! - називає той, забирає золоту дугу й іде.
Іде з останньою золотою шапкою.
- Як тебе кличуть? - запитує знову зустрічний чоло-віх.
- Забув своє ім'я, — відповідає. - Якщо назвеш, віддам свою золоту шапку! - говорить.
Людина назвала його ім'я, забрал золоту шапку й пішов. Іде Арнай, нічого у нього немає. На бугрі знайшов Арнай обгризену голу лопатку, сховав за пазуху. Заходить до одній людині переночувати.
- Дайте переночувати! - просить.
- Ночуй!
У казані у цієї людини варилося м'ясо.
- Можна до вашого м'яса своє додати м'ясо, — запитує.
- Можна! - відповідають.
- А ваше м'ясо не з'їсть моє м'ясо? - запитує Арнай.
- Хіба м'ясо може з'їсти м'ясо? Якщо з'їсть наше м'ясо твоє, тоді віддамо свою чорну вівцю, — говорять.
Кладе (Арнай) непомітно голу лопатку у казан. Став виймати м'ясо й говорить:
- ПРО! М'ясо твоє з'їло м'ясо Арная! Кістка залишилася!
Забрал він чорну вівцю й пішов. Приходить до одній людині.
- Можна пустити мою вівцю до ваших?
- Що ж, пускай, — відповідає.
- А ваші вівці не з'їдять мою вівцю? - говорить.
- Хіба вівці овець їдять? Десять чорних овець побереш, якщо з'їдять, — говорить.
Пустив Арнай до них свою вівцю й закрив. Уночі встав, забив свою вівцю, вимазав її кров'ю вовна (однієї з овець) і зайшов у будинок.
Ранком устав і кричить:
- Вівцю Арная ваші вівці з'їли!
Забрал десять овець і пішов.
На гірці Арнай знайшов труп баби. Зайшов він до одній людині, а труп тієї баби притулив до дверей.
- Дружина моя соромлива, — говорить. - Води просить. Дайте води.
Дві дочки (хазяїна) виходять на ґанок з водою.
- А не чи вб'ють вони мою дружину? - запитує.
- Якщо вб'ють, забери обох і йди! - відповідає.
- Дружина Арная, випий води! - говорять (дівчини) і штовхають її.
Труп-Те й звалився.
- Е! Дружина Арная звалилася! - кричать.
- Дружину мою вбили! - крикнув Арнай, забрал обох дівчат і зробив їх своїми дружинами.
Одного разу побачив він, як сімдесят рудих корів пасе одна людина, і говорить своїм двом дружинам:
- Я почну відбирати їх, начебто вони мої.
Одну дружину він посадив під деревом, іншу — на вершині дерева.
- Зі словами «мої бички» я буду гнати сімдесят рудих бичків. Та людина скаже «мої» і теж буде гнати їх. Коли я запропоную запитати у небесного бурхана, ти крикнеш: «Арная!» — говорить він дружині, яка сиділа на вершині дерева.
- Коли я звернуся до земного бурхану, ти теж крикнеш: «Арная!» — карає він дружині, яка сиділа під деревом.
Так і зробили дружин.
- Арная, Арная! - крикнули вони, коли виник суперечку. Та Арнай пригнав додому сімдесят рудих бичків.