Саран-герел

За давніх часів жили старий з бабою. Була у них дочка Саран-Герел, красуня із красунь і розумна. Одного разу до них приїхав з далекого дацана багатий лама. Побачив він Саран-Герел, дуже вона йому сподобалася. Розв'язав лама побрати її у дружин. Довго, умовляв він красуню, але вона навідріз відмовилася. Не зумівши вмовити дівчину, лама дав їй отруєні ліки, але Саран-Герел відмовилася пити його. Тоді лама тайкома прийшов до них додому й насипав отрути у їжу. Дівчина важко занедужала. Батьки її, не знаючи про злий намір лами, повезли до нього лікувати дочка. Лама, залишив гадальние кістки, читаючи молитви, став бити у барабан і дзвонити у дзвіночок. Після цього сказав старим: — Вашу дочку вимагає хазяїн вод — Лусуд-Хан. Якщо не відправите її, вона скоро вмре. Якщо відправите, то здоровішої вона додому повернеться. - Про боги! Які страшні слова говорите, ушанований лама. Покажіть дорогу до Лусуд-Ханові! - благають ламу старі. - Я вкажу дорогу, — говорить хитрий лама, радіючи про себе. - Зробіть велику скриню. Посадите у нього вашу дочку, вона попливе по воді й без праці потрапить до Лусуд-Ханові. Батько змайстрував велику скриню. Щоб дочка не задихнулася, зверху у скрині залишив щілину. Саран-герел протиснулася у скриню й говорить: — Щоб у дорозі мені не бути однієї, дайте мій рудий собаку, більше мені нічого не треба. Батько дав їй собаку й міцно забив щілину. - Віднесіть скриню на берег ріки й киньте у воду, — наказав лама й вийшов. Сіл він на коня й клуса берегом повернувся додому. Говорить своїм послушникам: — Ідіть на берег ріки. Побачите пливучу скриню, витягнетеся його й принесіть мені. Не відкривайте, поставте під божником. У цей час на березі ріки молодий хлопець пас череду багатія. Раптом бачить він: по воді пливе скриня. Роздягнувся пастух, зайшов у ріку й витяглася скриня на берег. Відкрив кришку — звідти вийшла Саран-Герел. - Винеси потрібні мені речі зі скрині. Тільки мій рудий собаку залиши, — попросила чемно дівчина. Хлопець витягся потрібні їй речі, залишив рудий собаку, приміцно забила скриня й зіштовхнула назад у ріку. Селю пастух з дівчиною на коня й поїхали до хлопця додому. Запитує Саран-Герел у пастуха: — Як твоє ім'я? - Кличуть мене Бадма, сирота я, угамовую голод коріннями й бульбами, пасу череда багатія, — відповідає хлопець. Незабаром доїхали до будинку хлопця. Саран-герел відразу ж прибрала усе у будинку, вимила вікна. А тим часом послушники лами прибігли на берег і стали чекати, коли припливе скриня. Дивляться — пливе той скриня. Послушники полізли у воду, витяглися його на берег і понесли у будинок до лами, поставили під божник. Входить лама й запитує: — Принесли скриня? Не відкривали кришку? - Ушанований лама, як ви нам веліли, ми не відкривали кришку, — відповідають відразу послушники. - Отже, дорогі мої вірні учні, відправляйтеся по будинках, відпочивайте. Завтра рано ранком приходите, — розповіді лама. Усі послушники пішли додому. Лама, залишившись один, розв'язав поговорити із Саран-Герел. Відкрив він кришку скрині, а звідти вискочив більший рудий собака й вгриз ламі у горло. Ранком приходять послушники, а лами наче й не було. А Саран-Герел і пастух Бадма одружилися й зажили щасливо у своєму курені. У цей час пройшов слух, що Халбай Баян-Хан розв'язав побрати собі у дружин Саран-Герел. - Що ж нам робити? Як урятуватися від цього жорстокого хана? У тебе, крім батога, нічого ні, і у мене, крім голки, немає нічого. Хан нам спокою не дасть, замучить, — заплакала Саран-Герел. Знявши з пальця золоте кільце із блакитним каменем, вона подала його чоловікові зі словами: — Побери, надягни. Зустрінемося коли-небудь однаково. На інший ранок до будинку Бадми під'їхали люди й насабоно відвезли Саран-Герел. Кілька днів горював Бадма, залишившись один. Пройшов місяць, і Бадма пішов шукати дружину. Пройшов він по тайзі, переходив ріки, увесь одяг на ньому порвала, унти зносилися. Так у рваному одязі, у дірявих унтах він ішов у холод і спека. Пройшло кілька місяців. Одного разу зустрічається йому старий-табунник у рваному одязі. Розповів йому Бадма про своє горе. Вислухав уважно старий і говорить: — Е, хлопець, у ханський палац не пускають жодного бідного. Сторожові й тебе не пустять. Якщо прагнеш зустрітися із дружиною, то до вікна палацу підійди. Побачиш дружину, подай непомітно знак, тільки тоді зможеш зустрітися з нею. Зрадів Бадма, зняв перстень із блакитним каменем і подав старому зі словами: — Передайте цей перстень моїй дружині, вона усе зрозуміє. Сіл старий-табунник на коня й, поки не стемніло, загнав свій табун у огорожу. Прийшов у палац, довідався Саран-Герел і передав їй кільце. Як побачила вона кільце із блакитним каменем, відразу довідалася. - Твій чоловік Бадма велів мені передати це кільце, — говорить старий-табунник. - Коли зустрінетеся з моїм чоловіком, передайте йому, щоб він у рваному одязі підійшов до вікна палацу, — наколює Саран-Герел і подає старому кілька монет. Зустрівся старий з Бадмой у степу й передав йому слова дружини. Дуже зрадів Бадма. Назавтра, надягши рваний одяг, він пішов до вікна палацу. Як побачила Саран-Герел чоловіка, говорить ненависному ханові: — Там до вікна якась людина прийшла. Хан визирнув у вікно. - Фу! Який обшарпанець, жебрак! Накажу слугам зараз же прогнати його звідси, — говорить гидливо хан. - Не можна цього робити. У народі говорять, що не покладено кривдити бідних і вбогих, ви, напевно, чули про це. Треба покликати жебрака й нагодувати. Або вам шкода ковтка води й шматка хліба? - запитує Саран-Герел. Хан неохоче погодився: — Добре, нехай буде по-твоєму. Саран-герел повела хлопця у палац. Зайшов Бадма у палац, привітався й сіл у порога. Саран-герел чемно запросила його сісти за стіл. Налила чаю, годує, пригощає його. Хан, як побачив обірваного жебрака, пішов у іншу кімнату, погидував. Саран-герел і Бадма довго розмовляють про те, про сем. Коли. Бадма пішов, хан з образою говорить Саран-Герел: — Багато місяців із мною не розмовляла, а із цим обшарпанцем про що так довго говорила? Чим він тобі сподобався? За що полюбила? - Я дуже люблю таких злиденних обшарпанців. Якщо й ти одягнеш такий одяг, я й тебе полюблю, — говорить Саран-Герел. - Якщо я одягну рваний одяг, і справді ти полюбиш мене? - запитує хан. - Як же не полюбити? - відповідає Саран-Герел, тихенько посміюючись. - Тоді попроси у цього жебрака його одяг. Я надягну її, — говорить хан. Саран-герел погодилася, принесла одяг Бадми й переодягла хана. Той переодягся, а Саран-Герел привела чорного бика, посадила на нього хана й говорить: — Три дні по лісу поїздь на цьому бику. Подивимося, яким ти повернешся. Я сабоно полюблю тебе. Як тільки виїхав хан верхи на бику, Саран-Герел оголосила народу: — Через три дні на чорному бику приїде обшарпанець жебрак. Багато нещастя й хвороб він принесе. Хто його скінчить, той одержить винагороду. Викопали батори хана глибоку більшу яму. Наносили багато каменів і поклали поруч. Через три дні на бику вертається хан у рваному одязі. Зіштовхнули батори його у яму, землею засипали, каменями зверху придавили Вернулися додому Саран-Герел і Бадма щасливо зажили.