У Жагар Мешед хана голова була з курган, рота — з гірський розпадок, очі — немов два казани, вуха — немов пітник по обидві сторони сідла. Мав хан шістдесят чотири зуби. На його шовковому у клітку дегеле блищало сімдесят чотири ґудзики. Було у Жагар Мешед хана три дружини й сивий кінь завбільшки з гору. Жив хан у достатку.
Зібрався одного разу Жагар Мешед на полювання. Перед від'їздом приходить до старшої ханші й говорить:
- Їду пополювати на три роки. Що ти приготуєш до мого повернення?
Відповідає старша ханша:
- Зшию дегел із шістдесятьма срібними ґудзиками.
Пішов він до середньої ханші, те ж саме запитує. Відповідає середня ханша:
- Приготую ошатні унти із шістдесятьма п'ятьма застібками зі срібла.
А молодша ханша ось що сказала:
- Народжу тобі сина із золотими грудьми й срібним задом.
Став хан збиратися у дорогу: проспівав на честь свого коня благопожелание, як випливає приборкав, прикрашеним так вигнутим сідлом осідлав. П'ятнадцять раз попруги підтяг — здригнувся кінь завбільшки з гору, двадцять п'ять раз підтяг — зігнув кінь. Зміцнив наїзник шлею й нагрудний ремінь. Сіл на коня й пустився навскач, тільки його й бачили.
Провівши хана, стали дружини меж собою рада тримати, стали думати так ворожити: як ліпше обіцянки свої виконати.
Зшила старша дегел із шістдесятьма срібними ґудзиками. Зшила середня ошатні унти із шістдесятьма п'ятьма срібними застібками. А перед тем як ханові повернутися, молодша ханша народила сина із золотими грудьми й срібним задом.
Засліпила заздрість старших ханш, і задумали вони чорну думу, розв'язавши погубити мале дитя. Говорить старша ханша: «Я покличу молодшу у гості, а ти, середня, підеш тим часом у палац і прикінчиш хлопчиська із золотими грудьми й срібним задом». Так вони й зробили.
Покликала старша ханша молодшу ханшу у гості, посадила за стіл, стала пригощати її почесними блюдами, так так і протримала весь день. За цей час проникнула середня ханша у Спокої, де лежав хлопчик, відітнула золоту половину тулуба від срібної й закопала останки під порогом. А у колиску поклала щеня від рудого собаки й пішла.
Вернулася молодша ханша до себе у палац, прагла побрати свого сина на руки, а у колисці щеня від рудого собаки заверещав. Упустивши голову, заплакала бідна мати; закинувши голову, заридала.
Минуло три роки. Вернувся Жагар Мешед хан з полювання й зупинився у старшої ханші. Зустріла чоловіка старша ханша, накинула на його плечі дегел із шістдесятьма ґудзиками зі срібла. Запитує Жагар Мешед хан:
- чи Народила молодша ханша сина із золотими грудьми й срібним задом?
Відповідає старша ханша:
- Сама не бачила, але слуги говорять, начебто сидить і рудого щеняти колише.
Пішов Жагар Мешед до середньої ханші. Тільки встигнула подарувати вона ошатні унти із шістдесятьма п'ятьма застібками, як хан запитує:
- чи Народила молодша ханша сина із золотими грудьми й срібним задом?
- Знати не знаю, відати не відаю, але доводилося чути, начебто сидить молодша ханша взаперті у своїх спокоях і руде щеняти няньчить.
Розгнівався Жагар Мешед хан:
- Молодша ханша зробила мене посміховищем!
Натягнув він свій маньчжурський лук і направився до палацу молодшої ханші. Узявся хан за палацові двері, смикнув на себе, а відкрити не може. Смикав, смикав, аж спітнів, а двері не піддається.
Повернувся до середньої ханші й говорить:
- Щось таїться під порогом цього палацу. Ударю-но я у північний барабан — свій народ зберу, ударю у південний — свої підданих скличу.
Стала середня ханша вмовляти чоловіка:
- Не вдаряй у північний барабан — не збирай свій народ. Не вдаряй у південний — не склич підданих. Уже боляче ти утомився, поки по степах скакав, по горах лазив. Приляж відпочинь.
Ліг спати Жагар Мешед. Тим часом середня ханші підкопала поріг, витяглася звідти останки хлопчика із золотими грудьми й срібним задом, віднесла й кинула у золотий колодязь глибиною у сім сажнів.
Прокинувся хан і повів на водопій свого сивого коня завбільшки з гору до золотого колодязя глибиною у сім сажнів. Але впирається кінь, дибки встає, землю копитом б'є, — не йде до колодязя.
Вернувся хан до середньої ханші й говорить:
- Щось таїться у нашому золотому колодязі. Ударю-но я у північний барабан — свій народ зберу, ударю у південний — свої підданих скличу й почну підкопувати свій колодязь глибиною у сім сажнів.
Середня ханша посадила чоловіка за стіл, а сама тим часом витяглася останки хлопчика із золотими грудьми й срібним задом, розтерла їх у порошок і скормила рудій яловій корові, яка ось уже сім років як не телилася.
Вийшов хан у двір і бачить: руда ялова корова, не телившаяся сім років, принесла теляти з кораловими рогами, золотими грудьми й срібним задом. Так полюбився ханові теля, так він до нього прив'язався, що укладав у свого узголів'я, лягаючи спати; ні на крок не відпускав, встаючи з постелі.
Затаїли старші ханші злість: «Хан зовсім перестав зважати на нас, — говорять. - Потрібне вапна теляти». Прикинулася хворий старша ханша, а середня пішла до знахаря й говорить:
- Старша дружина хана занедужала. Коли прийде за радою так за зіллям людей з палацу, відповідай так: «Хвора видужає, якщо з'їсть гарячу печінку й легені теляти з кораловими рогами, золотими грудьми й срібним задом».
Людей від хана негайно з'явився. Знахар поворожив, помудрил і вимовив прорікання:
- Руда ялова корова, не телившаяся сім років, днями принесла теляти з кораловими рогами, золотими грудьми й срібним задом. Ваша ханша поправиться, якщо покуштує печінка й легені цього телка.
Почувши прорікання, сабоно засмутився хан. Пересилюючи себе віддав він наказ старому слузі:
- Відведи теляти з кораловими рогами, золотими грудьми й срібним задом у жовту долину Шамши, заріж його, а печінкою й легенями нагодуй мою старшу ханшу.
Повів старий слуга теляти у жовту долину Шамши, присів відпочити, а теля взбрикнул задніми ногами й поскакав. Кинувся старий слуга навздогін. Женеться, женеться, а наздогнати не може. Видихнув слуга, на горбок присів, а теля говорить людським голосом:
- Не муч себе даремно, не піймати тобі, старому, однорічного телиця.
- Хан з мене голову зніме, — заплакав слуга.
- Посередині жовтої долини Шамши собака подохла, — говорить теля. - Побери її печінку й легені, погодуй ними старшу ханшу.
Так і зробив старий слуга. Видужала ханша відразу. Жагар Мешед хан з радощів бенкет закотив. Пригощає знахаря, а у цей час підійшов до палацу хлопець у сирицевому дегеле. «Це ще що за бурлака?!» — прикрикнув хан і велів прогнати хлопця. Тричі був у палац хлопець у сирицевому дегеле, і тричі слуги виштовхували його утришия. На четвертий раз цікавість опанувала Жагар Мешед ханом.
- Що тобі треба у ханському палаці? - запитує.
Відповідає хлопець:
- З тобою одним говорити не стану. Справа у мене важливе. Удар у північний барабан — народ збери, удар у південний — безліч підданих склич.
Ударив Жагар Мешед хан у обоє барабана. Зібралася безліч народу.
- Викладай усе, що ти праг сказати! - повелів хан.
- Не пристало мені говорити, коштуючи на порожньому місці. Тільки із престолу хана-панотця бажаю слово мовити.
Хан наказав, і принесли престол. Піднявся хлопець на нього й розповів про те, як породжений був у ханському палаці золотогрудим і серебрянозадим, як заздрість старших ханш погубила його, як перетворився він у теля з кораловими рогами і як зговорилися ханші зі знахарем зарізати його.
У лють прийшли старші ханші.
- Цей паршивець сіє чорний наклеп! - кричать одна хлеще іншої. - Цей нечестивець насміхається над тобою! Убий його!
Натягнув хан свій маньчжурський лук і націлився розжареною стрілою прямо хлопцю у груди. Але скинув хлопець свій сирицевий дегел і відкинув ладь. Глянув хан і очам своїм не повірив: коштує перед ним молодець із золотими грудьми й срібним задом. Довідався хан рідного сина, обіцяного молодшою ханшею, упустив свій маньчжурський лук, і почали вони із сином обніматися так міцно, що їхні могутні шиї напружилися й почервоніли, почали вони із сином так міцно один одного до грудей притискати, що їх гнучкі стани дугою зігнули. При всьому народі хан повелів спалити обох лиходійок на багатті, а попіл осиковою лопатою розвіяв по південному вітру, березовою лопатою — по північному.
Після цього Жагар Мешед хан зажив щасливо зі своєю молодшою дружиною так золотогрудим і серебрянозадим сином.