У давній час жив один хан зі чванливою ханшею. Коли хана не було будинку, ханша распутничала й ганьбила хана. Про усе це знав старший конюх хана й усе розповідав йому.
- Як би мені відскіпатися від цього паршивого конюха, — думає й ворожить ханша день і ніч.
Через це до того вона схудла, що залишилися шкіра так кістки.
Одного разу ввечері ханша поскаржилася ханові, що вона занедужала від дурних слів. Лежить і катається зі стогоном по ліжку. Хан запросив лікарів, але вони не допомагали їй. Затурбувався сабоно хан:
- Ну, моя дорога ханша, що тепер робити? Чим мені тебе вилікувати?
- Старший конюх тобі дорожче або твоя ханша? Один з нас двох повинен умерти — такий сон мені приснився. Поки він буде живий, я не зможу встати на ноги. Ніякі ліки мені, не допоможуть, — відповідає ханша.
- Що ти говориш, дорога? Як я можу стратити самого гарного старшого конюха? Завдяки ньому, множаться у моєму табуні швидконогі хулеги. Моє ім'я прославилося у далеких землях. Я про це не можу забути, — говорить хан.
- Хто тобі потрібніше, твоя хатан або конюх? - сказала чванлива ханша й лягла особою вниз.
- Що ж мені робити? - запитує хан у великій тривозі.
- Що робити, сам знай. Невже серед твоїх підданих немає такого конюха? Закони хана у твоїх руках, а хвороба не буде чекати твого розв'язку. Якщо прагнеш урятувати мене, зараз же ухвалюй рішення. Моє серце зупиняється, подих моє частішає, — застогнала ханша.
Стратити безвинного старшого конюха, який не має за душею гріха, важко. Хан викликав рабів.
- Ви повинні заготовити багато дров у ущелину гори. Хто до вас першим під'їде, схопите його, і, незважаючи ии на що; киньте у багаття. Якщо ослухаєтеся й не виконаєте наказу, усі ви будете горіти на тому ж багатті! Як виконаєте, відразу дайте мені знати! - карає хан своїм рабам.
Раби хана швидко зібралися й поїхали у зазначене місце. Навезли багато дров у лісі й розвели багаття до небес
- Який же грішник приїде сюди першим і перетвориться у попіл на цім багатті, — розмовляють раби меж собою й чекають.
Хоч шкода було ханові старшого конюха, але він повинен був зробити це. Він викликав старшого конюха й говорить:
- Раби поїхали у ліс на заготовку дров. Поїдь і прийми у них роботу.
Старший конюх швидко зібрався й поїхав на коні до ущелини гори.
По дорозі його зупинила одна жінка.
- Парубок, зупините коня, — просять вона.
- Що треба? Говорите швидше, кваплюся, — сказав він.
- Мій чоловік служить у хана вже третій рік. Немає жодної людини, який міг би заколоти вівцю. Діти мої прагнуть вареного м'яса й цим набридають мені. Прошу вас, допоможіть мені заколоти вівцю, — знову просить його жінка.
Як не квапився конюх, змушений був зайти до неї заколоти вівцю за всіма правилами. Квапиться він і прагне виїхати.
- Що ви, почекайте небагато! Не їдять м'ясо без бульйону, не одягають дегел без шва. Від готової страви не відмовляються, звичаями не зневажають, є така приказка, — сказала господарка.
- Так ні, я дуже кваплюся. Заїду наступного разу й покуштую.
- Коли квапишся, потрапиш у лихо, коли відкладаєш справи, залишишся ні із чим. Парубок, не порушуй звичай наших предків. Покуштуй чашку супу, — сказала жінки й поставила перед ним м'ясо із шапку й чашку супу.
- Що за жінка така, гостра на мову й із кмітливістю? - подумав про себе молодий ханський конюх і квапливо прийнявся за їжу.
Із задоволенням з'їв шматок м'яса із шапку.
- Мій чоловік, напевно, обманює мене, — подумала ханша й розв'язала побачити своїми очима, як буде горіти на багатті молодий ханський конюх. Тайкома від усіх вона села на коня й помчалася у ліс, де горіло багаття.
Поки молодий ханський конюх їв гарячу їжу, повз цю юрту проскакала ханша. Коли ханша під'їхала до багаття, раби хана подумали: «Видне вона винуватниця, легковажна й пихата ханша», схопили ханшу й, незважаючи на її сльози й благання, кинули у багаття.
- Чорна душа її разом з димом улетучилась, напевно. Ось покарана вона за те, що змусила нас мучитися отут, — говорять і сміються ханські раби.
Як тільки молодий конюх вибрався з юрти, відразу помчався щодуху до ущелини гори. Наблизившись до місця, побачив велике багаття. Вогонь піднімається до вершин могутніх сосен.
- Що тут відбувається? - запитує молодий конюх.
- Хто першим під'їде до багаття, тієї людину киньте у багаття, — так строго наказав нам хан. Згідно з наказом ми кинули у багаття прибулу першої ханшу й відправили до небес, — відповідають раби.
- Ой! Що ви зробили? Як же бути? Він праг, щоб ви спалили мене, — сказав конюх і рвонувся до багаття. Його силою зупинили раби.
- Друг, що ти робиш? Ми не маємо право спалити двох людей. Не було такого наказу! - пояснюють йому тих.
Раби прийшли до хазяїна:
- Хан-Панотець, ми виконали ваш наказ.
- Ну, тоді добре. Ідіть.
Раптом він побачив молодого конюха:
- Що?! Чому ви брешете? - з лементом підхопився з місця.
- Пощадите нас, хан-панотець! Ваш наказ ми виконали так, як нам було передано. Хто першим під'їхав до нас, того ми й спалили.
- Кого?
- Вашу ханшу.
Ганьблячи ледве не впав, почувши це.
- А ти де був? - запитав хан і зло подивився убік молодого конюха.
- Високошляхетний наш хан-панотець, пощадите мене. Там на дорозі живе одна жінка. За звичаєм наших предків, я заколов у неї вівцю й небагато спізнився, Я праг кинутися у багаття, але мене зупинили ваші раби, — говорить.
- Але у нас не було наказу від хана спалити двох, — говорять раби.
- Так, це правда, — сказав хан і схопився за голову. Так він сидів довго.
- Не видавай наказу, не обміркувавши, що готується їжу не залишай, — сказав він і від горя впав намертво.
Так говорять.