Сарарума, злий дух, запалив на землі така пожежа, що тільки одній людині вдалося вціліти, та й то тому, що він догадався залізти у яму й при цьому забрати із собою їжі на кілька днів. Щоб знати, скінчилася пожежа чи ні ще, він час від часу висував зі своєї ями гілочку, тримав кілька хвилин на повітрі, а потім втягував назад до себе у яму. Два дні підряд гілочка верталася до нього червона й гаряча, а на третій день повернулася чорна й холодна. Зрозумівши, що пожежа скінчилася, людина вийшла зі своєї ями й побачив, що земля стала зовсім голої. Та він побрів куди ока дивляться, бездомний і голодний. Так йому зустрів Сарарума й сказав: - Це я був причиною всього цього нещастя. Але мені жалко тебе. Побери. Та він дав людині жменя насінь і велів кинути їх у землю. Людина кинула насіння, і раптом, як по чарівництву, виник навколо них ліс, у якому росло багато плодових дерев і водилася всяка дичина, придатна для їжі. Потім, невідомо звідки, з'явилася поруч із людиною жінка, і він побрав її собі у дружин, і у них народилося багато синів і одна дочка. Коли настала для дівчини настав час любити, то якось раз, бродячи, по своєму
Звичаю, по лісу й оплакуючи свою самітність, набрела вона на прекрасне дерево уле й загорілася пристрастю до нього. Та тоді дерево перетворилося у чоловіка, з яким вона й стала проводити ночі. При перших променях сонця він зникав, знову перетворюючись у дерево уле.
Вона розповіла про весь матері, і та порадила вночі зв'язати юнака. Дочка пішла материнській раді. Бачачи, що він зв'язаний, Уле обіцяв одружитися й був випущений на волю.
Вони стали жити разом і насолоджувалися самим повним щастям, як раптом одного разу чоловік пішов на полювання й не повернувся: його розтерзав ягуар. Дружина довідалася про це від братів і пішла з ними разом шукати тіло чоловіка, але знайшла тільки закривавлені шматки, розкидані по землі. Тоді вона склала шматки разом, щоб ще раз глянути на свого чоловіка. Горестно стояла вона над ним і дивилася йому у особу, як раптом він воскрес і сказав:
- Здається, я довго спав!
Та вони пішли додому у великій радості. Але по дорозі Уле захотів пити. Він підійшов до струмка, нагнувся й побачив у воді своє відбиття: однієї щоки у нього не вистачало. Тоді він попрощався із дружиною, сказавши, що йому соромно показуватися їй у такому виродливому виді. Він сказав їй, щоб вона йшла додому одна й по дорозі у жодному разі не оберталася, який би шум ні почува за спиною.
Дружина пішла одна й кілька раз чула у себе за спиною шерех і шелест, і усе не оберталася. Але ось їй почулося, начебто аркуш упав з дерева зовсім поруч; вона не витримала й обернулася. Не на добре: вона збилася зі шляху й заблудилася у густому лісі. Довго бродила вона взад-вперед, шукаючи дороги, і так забрела у житло Матері Ягуарів. Та прийняла її ласкаво, але веліла сховатися, щоб сини, коли повернуться, не знайшли її й не з'їли. Коли сини повернулися й понюхали повітря, те відразу ж догадалися, що у будинку сховався хтось чужий. Прийнялися шукати й зрештою витяглися жінку з її вкриття. Вони вже зовсім зібралися її з'їсти, але стара ягуариха перешкодила.
Тоді ягуари змусили жінку шукати мурах у них у вовні. Та веліли, щоб вона всіх мурах изловила й з'їла. Хоч жінка й дуже боялася ягуарів, але Усе-таки їсти мурах не змогла. Тоді стара ягуариха дала їй щіпку гарбузових насінь і порадила гризти, щоб обдурити ягуарів.
Жінка так і зробила: піймає мураху, кине убік, а у рота покладе насіннячка й гризе - ягуари думали, що це вона мурах їсть. Трьох ягуарів удалося обдурити, але четвертий помітив виверт жінки, розлютувався, кинувся на неї й загриз. Потім він роздер їй живіт і вийняв дитину, яка ось-ось повинен був народитися.
Мати Ягуарів пошкодувала дитину, як колись жінку: вона поклала його у казанок, сказавши синам, що зараз його зварить, а сама потихеньку вийняла, поклавши на його місце шматок м'яса, і сховала.
Так, у строгій таємниці, на піклуванні старої ягуарихи хлопчик виріс і став більшим і сабоним. Ім'я йому дали Тири.
Якось раз Мати Ягуарів сказала Тири, що лісова свинка паку поїла у неї всі гарбузи. Тири пішов на гарбузове поле й, коли паку наблизилася, пустив у неї стрілу, так так невдало, що стріла пролетіла повз і тільки відірвала у паки хвіст. З тих пір усі ці гризуни народяться без хвоста. Поранена паку обернулася й сказала Тири:
- Ти живеш у дружбі з тими, хто вбив твою матір; чому ж ти прагнеш убити мене? Адже я не зробила тобі нічого дурного.
Тири попросив паку пояснити її слова й розповісти йому всю правду. Тоді паку повела його у свою нору й там розповіла, як ягуари вбили його батька й мати. А його вони, видне, залишили у живі для того, щоб він служив їм як раб, сказала паку.
Почувши такі слова, Тири розв'язав убити ягуарів. Він підстеріг їх, коли вони верталися з полювання й трьох йому вдалося вбити. Однак четвертий, у якого було дві пари очей, побачив мертвих братів раніше, чим Тири встигнув путить стрілу, і піднявся на дерево, викликнувши:
- Пальми, ліани, укрийте мене!.. Сонце, місяць, зірки, урятуйте мене! Місяць, почувши це благання, сховалася, і з тих пір ягуари виходять на полювання тільки вночі й тінь їх відбивається на місяці.
Тири мав надприродну силою й міццю.
Бачачи, що Мати Ягуарів залишилася одна й що нікому тепер на неї
Працювати, він у одну хвилину очистив від лісу велика ділянка землі й посадила
Там корисні рослини.
Тепер Тири почував себе хазяїном природи, але незабаром самотнє життя знудило йому. Якось раз він ненавмисно вдарив ногу про дерево, так так сабоно, що здер ніготь на великому пальці. Він підняв ніготь, поклав у дупло того дерева, про яке вдарився, і пішов далі, але раптом почув за спиною людський голос. Він обернувся й побачив, що його ніготь перетворився у людину. Тири назвав його Кару.
Та стали вони жити разом, у великій дружбі. Трапилося, що якось раз пішли вони у гості до одному птахові, і господарка піднесла їм чашу хмільного напою. Чаша була вічна - скільки не пий, вона завжди повнилася до країв. Тири побрав чашу, так якось ніяково, і упустив на землю. Та стільки пролилося із чаші, що всі навколо затопило й Кару втопив.
Коли земля просохнула, Тири побрав кості Кару й пожвавив свого друга. Та знову стали вони жити одні, так скоро занудилися, не бачачи навколо себе інших людей. Тоді вони знайшли собі подруг серед тварин і стали жити з ними разом. Та народилося у кожного по сині й по дочці. Дочки, щоправда, народилися з очима під грудьми, але Тири відразу ж переставив їх на особу, на те місце, де й зараз у людей перебувають очі. Син Кару вмер, і батько зарив його поблизу.
Через якийсь час Тири сказав Кару, щоб він вирив свого сина з могили, але тільки у жодному разі не їв. Кару корився й, розривши могилу сина, побачив тільки корінь маніоки. Бульби були більші, гарні, і Кару з'їв їх. Відразу він почув грім, і голос Тири сказав:
- Кару, ти ослухався мене й з'їв свого сина. На кару за це ти тепер будеш смертей і всі інші люди будуть смертні й засуджені на тяжку працю й страданье.
Пройшло ще якийсь час. Якось раз, коли Тири тряс якесь
Дерево, до його ніг упало пташеня дикої качки, і він наказав Кару присмажити його й з'їсти.
Кару корився, і Тири сказав йому:
- Це пташеня було твоїм сином, і ти з'їв його.
У Кару від прикрості зробилася блювота. Та тоді вилетіли з його рота папуги, тукани й інші птахи.
Одного разу Тири й Кару пішли відвідати Матір Ягуарів, але, побачивши, що у неї рота у крові, Тири подумав, що вона, вірно, напала на людей і кого-небудь з'їла.
Він став загрожувати їй і сказав, що вб'є, якщо вона не відкриє правду. Він зрізав у неї вовна на голові й зовсім було зібрався її вбити, але ягуариха стала просити пощади й обіцяла усе розповісти.
- Я правда з'їла людину, - зізналася вона, - але тільки він був мертвий, його вжалила змія, яка живе геть у тій норі.
Та вона показала нору змії. Змія ця жалила кожного, хто тільки насмілювався здатися у тих місцях. Тири сказав Матері Ягуарів:
- Ти із цього дня будеш їсти тільки тих, кого вбили інші; і так буде з усіма, хто належить до твоєї породи.
Та він перетворив її у чорного грифа - урубу. Ось чому у всіх урубу голова плішива.
Потім він наказав птахові акауан із сімейства соколиних убити й з'їсти змієві.
Та тоді з ями, де жила змія, вийшло плем'я інків, плем'я шириана й інші індійські племена. Стільки вийшло народу, що Тири злякався й засипав яму.
Яма, з якої вийшли племена, що заселили землю, перебуває біля високої скелі по імені Маморе, до якої ніхто не може підійти, тому що вхід у яму сторожить величезна змія. Скеля ця перебуває біля злиття рік Сакта й Смітті, у верхів'ях ріки Маморе. Тири сказав усім цим народам:
- Треба, щоб ви розділилися й зайняли всю землю. Для цього я посію розбрат між вами.
Та відразу ж дощ стріл полився на землю, і усе озброїлися. Довго боролися племена між собою, поки Тири не заспокоїв їх, але з тих пір залишилися вони розділеними, цураючись один одного й ненавидячи. Тепер тут робити було більше нема чого, і Тири розв'язав піти у інші місця. Він не знав, куди йти, і послав птаха на схід, але птах незабаром повернувся, втративши частину свого пір'я. Тири розв'язав, що на сході земля швидко кінчається, і послав птаха на північ. Повторилося те ж, що й раніше. Тоді він послав птаха на захід, і птах через якийсь час повернулася звідти у сяючому новому пір'ї. Туди Тири пішов, щоб ніколи більше не повернутися.