Якось раз старий негр зі своєю бабою знайшли на вулиці маленьку дівчинку, дуже біленьку й гарненьку. Вони підібрали її, побрали до себе додому й ростили з любов'ю. Але вони боялися, як би у них не відібрали маля, і тому завжди замикали її у кімнаті без вікон, і дівчинка ніколи не бачила білого світла, не знала навіть, що таке дні й що таке ніч. Пройшли роки, і дівчинка перетворилася у дівчину. Та ось одного разу, залишившись будинку одна, вона поставила стілець на стіл, влізла на нього, розібрала кілька черепиць даху й визирнула назовні. Та так їй сподобалося біле світло, що вона не знала, куди подітися від щастя.
А треба вам сказати, що старі негри жили поблизу від королівського саду. Дівчина вибралася на дах і спустилася у сад. Та так і завмерла від захвату, коли побачила квіти: така краса їй і у сні не снилася. Вона зірвала кілька троянд і через діру у даху повернулася до себе у кімнату. Коли
Старі прийшли додому, вони сказали:
- У нас трояндами начебто пахне, внученька...
- Так тобі здається, бабуля...
З тих пір щораз, як старі йшли з будинку, вона через дах вибиралася у сад. Та ось одного разу вона зустріла короля, і він запитав, хто вона така, де живе й що тут робить. Дівчина не прагла, щоб він знав, хто вона така й де живе, і тому видумала щось і сказала, начебто гуляє тут. Королеві вона дуже сподобалася, і він довго з нею розмовляв. Та з тієї пори вони зустрічалися щодня. Зрештою вона зрозуміла, що скоро у неї буде дитина. Одного чудового дня вона спустилася у сад і побачила, що король задрімав, чекаючи її. Тоді вона потихеньку зняла у нього із шиї золотий орден, відрізала шматок підлоги від його каптана й пішла. Сина вона народила у себе у кімнаті. Коли баба негритянка почула, як маля плаче, вона сказала:
- У нас начебто дитина плаче, внученька...
- Так тобі здається, бабуля...
Більше у сад вона не ходила. А король так тужив за нею, що навіть занедужав, і ніякі лікарі не могли його вилікувати. Коли дівчина довідалася про це - адже старі негри тлумачили між собою про хворобу короля, - вона поклала у кошик сина, королівський орден і шматок каптана, улучила хвилинку й вийшла з будинку. Кошик вона поставила на голову й наспівувала на ходу:
- Купите квіточки у бідної простушки, допоможуть вони від любовної присушки...
Вона йшла-ішла, дійшла до королівського палацу, і отут їй веліли ввійти. Вона піднялася у палац, поставила кошик на стіл і сказала:
- Ой, я ж забула двері замкнути. Я зараз збігаю додому, а ви вуж побережіть мій кошик.
Та вона зникла. Її чекали-чекали, а потім побрали так відкрили кошик. Та побачили королівські служники маляти, так такого пухленького так гарненького, що відразу побігли у королівську опочивальню й показали свою знахідку. А коли побачив король маляти й медаль і шматок свого каптана, він відразу ж зрозумів, що це його син. Та у мить ока королеві Полегшало, і велів він оголосити по всьому своєму королівству:
- Бачу плід, але не бачу дерева.
Тому, хто відгадає цю загадку, король пообіцяв щедру нагороду, і тому у палац зібралося багато народу, і кожний пропонував свою розгадку, але ніхто не догодив королеві. Тим часом дівчина довідалася про королівський наказ, і коли вже ніхто не міг нічого придумати, вона сказала старому негрові:
- Дідусь, ти піди у палац, попроси, щоб тебе допустили до короля й скажи: "Бачу дерево, але не бачу плода".
Старий пішов у палац і зробив усі, як веліла йому внучка. Король страшно зрадів й запитав негра:
- Хто тебе навчив сказати так? Старий дуже злякався, але сказав королеві, що це внучка його навчила.
- Отож, завтра ранком приведи її сюди, не те я накажу стратити тебе. Старий ішов додому й плакав, він думав, що дорогою його внученьке загрожує лихо. Та він сказав їй:
- Ось що вийшло із твоєї витівки, внучка. Ти мені веліла сходити до короля й сказати ті слова, а тепер він прагне, щоб я відвів тебе у палац. А ти адже ніколи не виходила з будинку, нічого не бачила, і нічого не знаєш...
- Ніякого лиха із мною не струсить, дідусь. Я піду до короля.
Та наступного дня спозаранку вона, весела й задоволена, відправилася зі старим у палац. Король, як побачив її, так сказав:
- Бачу дерево й бачу плід.
Він побрав її за руку й сказав своїм придворним:
- Вона буде моєю дружиною.
Відразу у церкві зробили оголошення й обвінчали їх, а потім улаштували бенкет на увесь світ.
Та я там був, король гостинців мені надарив, так я блюдо розбив і всі ласощі упустив.