Одного разу Мері-Сонце покликав свого молодшого брата Ари-Місяця постріляти з лука, щоб розв'язати, хто з них искусней у цій забаві. Ари погодився, і прийнялися вони змагатися, хвастаючись друг перед іншому своєю спритністю. Але Мері був сабоніше й ловче, він стріляв краще й посміювався над промахами брата. Тоді Ари розсердився й прийняв виклик всерйоз. Йому хотілося показати, що й він гарний стрілець, а скінчилося усе тим, що Ари смертельно ранив брата Сонце.
Отямившись, Ари постарався допомогти Мері чому тільки міг, але всі дарма: Мері вмер. Ари довго не міг залишити брата, усе сподівався, що Мері оживе, але цього не трапилося. Та тоді Ари, плачучи, пішов у ліс.
У розпачі він брів без дороги, навмання, поки не прийшов у село індіанців із племені птахів. Але його зустріли погано. Не захотіли жителі села допомогти Ари, а прийнялися шпурляти у нього камені, суки так недоїдки. Тільки один з них увесь час говорив:
- Обережніше! Може, він дух з пекла.
Та люди із племені птахів почули його словам і розв'язали залишити Ари у спокої. Пішов він із села й побудував собі хатину у лісі. Цілими днями думав Ари про загиблого брата. Одного разу, побачивши, як повз хатину пролітає зграя папуг ара, покликав їх, сподіваючись що-небудь про нього дізнатися. Ара відповіли, що Мері буде слідом за ними.
Пройшло кілька днів, повз хатину пролітала зграя зелених папуг, Ари і їх запитав про брата, але одержав той же відповідь.
Нарешті здалася зграя куддоро - чорних папуг, а з ними й ожилий Мері. Побачивши Ари, Мері покинув своїх супутників, прийняв людський вигляд, але так, щоб брат його не довідався, і зайшов у хатину. Стали вони розмовляти, і Мері, бачачи Ари таким худим, блідим і смутним, запитав його, що з ним трапилося. Отут Ари й розповів, як погано з ним обійшлися у селі і як голодував він. Тоді Мері велів братові побрати лук і стріли й вони пішли до ріки. Вийшовши на берег, Мерь велів братові:
- Стій тут і будь насторожі. Якщо повз пропливе риба, пусти у неї стрілу. А я піду поброджу по берегу.
Мері відійшов подалі й, коли брат уже не міг його бачити, обернувся рибою із золотавою лускою. Ари послухався брата. Йому не довелося довго чекати; і як тільки з'явилася золотава риба, а плила вона
Повільно, - пустив Ари стрілу й витягся видобуток з води. Отут з'явився Мері, він запитав:
- Ти вбив ту гарну рибу, що плила повз?
- Так, - сказав Ари, - ось вона. Вони повернулися у хатину.
Ари був так бідний, що у нього у будинку навіть ножа не найшлося, щоб почистити й попатрати рибину. Тоді Мері сказав йому:
- Сходь-но до свого діда, лелеки жабуру, і попроси у нього ніж.
Ари праг було відмовитися: він боявся йти до птахів, але потім Усе-таки пішов. Та побоювався він не даремно: жабуру погано прийняв Ари, жбурнув йому ніж, не перестаючи гарчати й грозити. Коли Ари вже йшов, лелека вслід ньому крикнув:
- Поверни ніж швидше, так принеси ще риб'ячий жир і голову! Повернувшись у свою хатину, Ари розповів Мері, як обійшовся з ним дідусь-лелека. Нічого не відповів Мері, а коли вони почистили рибу, велів Ари віднести ніж назад, але той йому сказав:
- Мені страшно йти туди знову. Хто знає, що зробить дідусь... Але Мері підбадьорив брата й сказав:
- Коли прийдеш, кинь ніж на підлогу, щоб жабуру його підібрав, адже він сам також зробив з тобою. Іди й не бійся.
Ари нічого не залишалося, як піти. Прийшовши до лелеки, він кинув ніж на землю, старий страшно розлютився й погнався за Ари, а той, перелякан, що задихається, прибіг до себе додому. Побачивши брата, Мері вийшов і встав у входу у хатину. Коли ж з'явився жабуру, Мері сказав:
- Ось як здорово... Ти прийшов, щоб кинути ніж у Ари, чи не так? Ну, так кидай скоріше. Подивимося, як це тобі вдасться.
Старий жабуру оторопів, злякався й навіть спробував посміхнутися, він заговорив самим солодким голосом, яким тільки міг:
- Що ти, Мері! Я зовсім не гніваюся на Ари... Та вже зовсім не збирався заподіяти йому зло!
Та вийшов, збентежений, а Мері звернувся до всіх, хто кривдив його брата, він сказав:
- Ви такі погані, що навіть жити поруч із вашим селом я не прагну. Ми із братом підемо на інший берег ріки.
Та вони відправилися на інший берег.
Якийсь час через Мерь, розв'язавши помститися за брата, наслав на людей-птахів вітер і дощ, які загасили всі багаття у селі. Індіанці вмирали від холоду й попросили у Мері-Сонця вогню, щоб зігрітися, але Мері ним відповів:
- Приходите за вогнем сюди. Скільки знадобиться, стільки й поберете. Але індіанці, страшачи Мері, відповіли:
- А ти перекинь нам вогонь через ріку.
Побрав Мері вугілля від багаття й кинув його, але так, що він упав у ріку й потух.
Бачать індіанці, що робити нема чого, прийде їм самим відправлятися за вогнем, кинулися вони у воду й поплили до того бережу, де жили брати. Мері дав жителям села по вугіллячку, а щоб вугіллячка ці не згубилися й не згасли, поки люди будуть переправлятися через ріку, прив'язав їх до голови кожного. Тим, хто був добрий, він зробив пов'язку посвободнее, а злим прив'язав вугіллячка міцно-преміцно.
Індіанці ввійшли у воду й поплили до свого берега, намагаючись тримати голови вище, щоб не погасити тліючі вугілля. Отут-Те Мері й наслав на них сабоний вітер, який роздув полум'я. Спалахнули волосся у індіанців. Відчувши опіки, вони прийнялися зривати пов'язки. Добрі їх зірвали легко, їм лише злегка обпалило волосся. А злі, у яких пов'язки були зав'язані міцно, не змогли від них позбутися, і вогонь спалив їм волосся й обпалив шиї. Мері й Ари, бачачи усе це, сміялися до упаду.
Ось чому у кондорів, урубу й жабуру лисі голови. А добрі птахи зберегли пір'я на голові.