Якось раз стояла страшна посуха, і всі звірі голодували. Але ось на одному дереві з'явилися дуже солодкі плоди, і всі звірі відправилися до нього. Тільки скорпіон не міг туди добратися, тому що йому треба було для цього переплисти дуже широку ріку. Коли над ним пролітав гриф, скорпіон сказав:
- Побери мене із собою, гриф, мені дуже хочеться їсти.
- Піднімайся до мене на спину, - відповів гриф. Піднявся скорпіон на грифа, і полетіли вони на пошуки того дерева. А коли знайшли його, гриф спустив скорпіона зі своєї спини, і тільки він розв'язав поїсти, як скорпіон закричав:
- Ні-ні, гриф, це мій плід, я намітив його ще коли ми летіли.
Гриф перебрався на іншу гілку й націлився дзьобом на інший плід, але скорпіон знову закричав:
- Ні-ні, гриф, цей я теж собі доглянув. Коштувало грифові тільки присісти біля якого-небудь плода, як скорпіон повторював свої слова. Скоро грифові це набридло, він полетів ладь на порожній шлунка й залишив скорпіона одного. Коли скорпіон як випливає наївся, він спустився з дерева й направився додому. Але через ріку він ніяк не міг переправитися й тому сіл на березі й заплакав, проклинаючи свою гірку долю. Побачив його каймана й сказав:
- Кум скорпіон, підемо до мене. Ти у мене переночуєш, а зранку мої діти доправлять тебе на ту сторону.
Прийшли вони до каймана вже пізно вночі. Кайман велів дітям послати скорпіонові постіль, тому що він дуже утомився. Кайманята послали скорпіонові прямо у гнізді, на кайманьих яйцях. Коли скорпіона влаштували на ніч, він попросив:
- Кум кайман, нехай твої діти мене раніше завтра додому відвезуть.
Та почав їсти яйця. Коли він розбив перше яйце - трах! - діти подумали, що скорпіон хропе й закричали:
- Тато, а гість-те наш хропе!
- Тихо, діти, не заважайте куму скорпіонові спати! Так пройшла вся ніч. Коштувало скорпіонові розбити яйце - трах!- як діти кричали: " Гість-Те хропе!", а кайман велів їм мовчати й не заважати скорпіонові. Ледь розвидніло, коли скорпіон, що зжер за ніч усі яйця, крикнув:
- Кум, вели дітям відвезти мене додому.
- У таку те рань, кум!
- Що ж поробиш, я дуже кваплюся. Скорпіон не відставав, і кайман велів дітям відвезти його на той беріг. Коли кайман побачив, що у гнізді залишилися одні шкарлупки, завив він від горя й побіг на берег. А діти його зі скорпіоном були вже далеко. Він закричав:
- Діти, везіть кума скорпіона назад... Кайманята сказали:
- Тато велить вас назад везти.
- Так немає ж, - відповів скорпіон, - він говорить, щоб ви швидше гребли. А кайман на березі так і заходиться:
- Діти, везіть кума скорпіона назад...
Кайманята його прекрасно чули, але скорпіон говорив, що батько велить їм швидше ворушитися. Тільки човен причалив до берега, як скорпіон зстрибнув на землю й був такий.
Ішов він по лісу уздовж ріки й побачив, що кибунго ловить рибу й кидає собі за спину. Підійшов до нього скорпіон потихеньку й давай їсти рибу. Коли кибунго обернувся, не побачив він ні єдиної рибини. Та сказав кибунго:
- Ах, це ти, скорпіон, зжер мою рибу! А ну, поверни мені усе цю же хвилину!
- Це не я, не їв я твоєї риби! Так вони сперечалися, а повз пролітала журути, скорпіон і говорить:
- Ах, якби не зробив я тебе такою красунею, не літала б ти так весело!
Почув це кибунго й запитує:
- Хіба ти знаєш, як робити звірів гарними?
- Звичайно, знаю.
- Так зроби й мене гарним!
- Добре, пішли із мною.
Ішли вони, ішли й вийшли на галявину. Скорпіон велів кибунго знайти ціпок міцніше. Кибунго шукав-шукав, але під кінець знайшов те, що треба. Скорпіон і говорить:
- А тепер шукай ліану потовще.
Кибунго пішов у ліс і, ледве дихаючи, приніс цілу оберемок таких товстих ліан, що кожної з них можна було бика зв'язати. Скорпіон сказав:
- Лягай-но тут, я тебе зв'яжу, інакше не бувати тобі гарним. Дурний кибунго ліг, а скорпіон став його обмотувати-обв'язувати ліанами так, що скоро той і ворухнутися не міг.
- А ну, кибунго, спробуй руш, - сказав скорпіон. Кибунго й так і сяк, але нічого у нього не вийшло. Пискнути й те не міг. Тоді скорпіон, радісно посміхаючись, дістав гострий ножик і став по шматочкові відрізати м'ясо кибунго й поїдати його. Бідолаха волав що було сечі. А скорпіон і вухом не повів. Наївся й пішов собі ладь. Наступного дня він прийшов знову й з'їв ще шматочок кибунго. Так і пішло день у день, поки від кибунго не залишилися одні кісточки.
Кожного звіра, який проходив повз, кибунго просив розрізати ліани, але ніхто не погоджувався, а усе говорили:
- Ні-ні, я тебе звільню, а ти моїх дітей зжереш... Пробігав повз терміт, і заблагав кибунго:
- Терміт, а терміт, урятуй мене...
- Ну ні, я тебе звільню, а ти моїх дітей з'їж...
- Звільни мене, терміт, я нікого більше їсти не буду!
Так він просив, так благав, що терміт зглянувся над ним, покликав своїх товаришів, і вони у одну мить перегризли ліани.
Як тільки кибунго виявився на волі, він кинувся шукати скорпіона, який уже далеко пішов.
Через якийсь час почалася страшна посуха, і звірі усе разом викопали ставок. Кибунго подумав, що отут-те він і піймає скорпіона. Щодня він приходив вартувати до джерела, усе чекав скорпіона, який прагнеш не прагнеш, а повинен був прийти за водою. А скорпіон усе думав, як би йому добратися до води, але так, щоб кибунго його не довідався. Нарешті він розв'язав надягти на себе шкіру оленя, який висохнув від спраги. Нарядився він у шкіру й відправився до ставку, щоправда, ледве дійшов: така важка була шкіра. Кибунго запитав його:
- Що це з тобою, друг олень? Що ти так висохнув? А скорпіон відповідає зі шкіри, важко зітхнувши:
- Ох, друг кибунго... Це мене скорпіон проклятий довів...
- Що?! Скорпіон? Ах, друг олень, знав би ти, що він із мною зробив... Та розповів усе, що з ним відбулося, а під кінець додав:
- Але перегоди, я ще уводити, увести до ладу нього доберуся, я йому покаджу! Скорпіон підійшов до ставку, напився, викупався й пішов геть. Відійшовши на неабияку відстань,
Він скинув оленячу шкіру, вліз на дерево й закричав:
- Кибунго, а кибунго! Глянь-но сюди! Це я! Кибунго прямо збожеволів з люті, але піймати скорпіона не міг.