Кажуть, що на початку миру була тільки тьма.
З тьми вийшли дві людини: одного кликали Карусакайби, іншої був його сином і звався Райру.
Та ось коли вони йшли, Райру спіткнувся про камінь, видовбаний, як горщик, і став сварити його. Кару, батько його, велів Райру побрати цей камінь із собою.
Райру послухав батька, звалив камінь собі на голову й поніс. Ішли вони, ішли, а камінь рости став. Коли ж він зробився дуже більшим, юнак поскаржився:
- Дуже вже важкий камінь, батько.
Кару нічого не відповів. Пішли вони далі. Незабаром камінь так виріс, що Райру, згинаючись під його вагою, не міг більше йти.
А камінь, схожий на величезний горщик, усі ріс і ріс і нарешті перетворився у небо.
Потім на небі з'явилося сонце.
Отут Райру схилив коліна перед батьком, який створив небо.
А Кару недолюблював сина за те, що той знав більше, ніж батько.
Та ось одного разу вистрілив Кару з лука, збив аркуш із пальми тукуман і послав Райру за стрілою. Йому хотілося подивитися, залишиться у живих Райру чи ні.
Почав Райру підніматися на пальму, але її колючки повернулися так, щоб не ранити його. Юнак благополучно спустився на землю й віддав батькові стрілу. Іншим разом Кару послав сина поперед себе, коли намірився робити просіку, він прийнявся рубати дерева й намагався зробити так, щоб, падаючи, вони вбили Райру.
Так Кару вирубав навколо сина усе дерева, але жодне з них не придавило юнака, він залишився цілий і непошкоджений.
Однак Кару Усе-таки розв'язав, що син умер. Але, повернувшись на вирубку наступного дня, зустрів живого Райру. Тоді Кару сказав синові, що прагне вогнем розчистити ділянка, а йому велить устати прямо посередині вирубки. Кару розв'язав спалити юнака живцем. Та підпалив землю з усіх боків.
Райру, побачивши, що він оточений вогнем, пішов у землю, а коли полум'я
Стихло, знову з'явився на поверхні, так що жар не заподіяв йому ніякої шкоди.
Страшно розсердився Кару, виявивши, що син усе ще живехонек. На інший день Кару відправився у ліс.
Там він зробив із сухих листів броненосця й закопав його у землю, залишивши стирчати тільки хвіст, який рясно змазав клеєнням деревною смолою. Потім покликав сина й запропонував:
- Полювати підемо?
- Підемо, - погодився Райру.
Вони йшли довго, коли раптом Кару сказав:
- Дивися, Райру, броненосець! Витягнися-но його з нори! Броненосець із листів був прямо як теперішн, що тільки наполовину зарився у землю. Юнак схопився за хвіст і прийнявся тягти. Звір упирався, а коли Райру розв'язав відпустити його, те не зміг: руки його приклеїлися до смоли.
Так броненосець і захопив юнака за собою під землю. Задоволений батько пішов. Але наступного дня, проходячи повз те місце, де був броненосець, Кару побачив свого сина. Розлютившись, схопив він кийок і накинувся на Райру. А той заблагав:
- Не бий мене, батько! Я зустрів під землею багато гарних людей! Вони йдуть сюди, щоб працювати на нас.
Батько перестав його бити й відпустив. Потім побрав щось, пом'яв у руках і кинув у землю. Із землі виросла рослина, а коли воно розцвіло, виявилося, що це - бавовна...
Кару зібрав його, сплів мотузку, обв'язав нею Райру й спустив його у діру, пророблену броненосцем.
По цій мотузці піднялася тьма-тьмуща всякого виродливого народу, потім стали вилазити гарні люди, але не встигнули вони усе вилізти, як мотузка обірвалася й ті, хто ще чіплялися за неї, попадали назад у діру. Райру вдалося піднятися наверх разом з гарними людьми. Побачивши таке великий кількість людей, Кару наказав наробити кольорової фарби - зеленої, чорної, червоної, жовтої, - він праг позначити нею чоловіків і жінок, щоб, коли люди розплодяться, вони склали різні племена: мундуруки, мури, арари, памани, уйнамари, манатери та інші всякі. Кару знадобилося багато часу, щоб усіх розфарбувати, і ось одні люди стали дрімати, а інші й зовсім заснули. Ледачим Кару сказав:
- Ви ледарі, і тому бути вам птахами, кажанами, свинями, мухами.
А іншим, не ледачим і гарним, він сказав:
- А ви покладете початок людському роду на землі.
Та діти ваші будуть могутні!
Потім Кару спустився під землю через нору броненосця. З тих пір цю діру у землі називають його іменем Карукупи.