За давніх літ з'явилася серед живих істот красуня, що ще не знала чоловіка, ім'я дівчини було Амао, а деякі називали її Каманао. Якось раз увечері вийшла Амао на берег ріки й присіла на землю. Сиділа вона, сиділа й раптом бачить: пливе повз зграйка рибок з яркою, що блискає лускою. Так сподобалися рибки салмлери Амао, що вилучила вона руку у воду й піймала одного. Схопила, а салмлер у неї у руках став рости, рости й зробився більшим і сабоним, опанував дівчиною, а потім кинувся у воду й зник.
З тих пір у Амао почав рости живіт, і, коли прийшов час, народила вона хлоп'я. Та ось одного разу - дитині тоді було два місяці - відправилася Амао нагору по ріці на рибний лов, а сина залишила на камені. Повернулася Амао опівдні й отут побачила, що хлопчик умер. Перенесла вона тіло дитини у своє житло й проплакала над ним усю ніч. А на світанку почула його голос:
- Подивися, мами, як глузують із нас звірі й птаха. Це вони налякали мене до смерті. Щоб неповадно їм було знущатися з тебе, окури їхньою деревною смолою, і вони перетворяться у камінь. Більше нічого хлопчик не сказав.
Удень Амао поховала сина, а до напівночі всі звірі звернулися у камінь. Кажуть, що до ранку скам'яніли й жаба, і птах кужубин, і видра. Тільки змія, риби скат, лісова свинка й тапір уникли загальної долі, тому що відправилися на полювання до початок ріки.
Але Амао піднялася до верхів'їв і знайшла там сплячих під більшим каменем тапіра й свинку. Убила вона звірів, а потім розірвала їх на шматочки й викинула у ріку; залишила тільки стегно тапіра й стегно свині, поклала їх на великий камінь, і незабаром вони теж обрагились у камінь. Змія й скат полювали у глибині ріки, тому Амао й поставила мережі. А вночі чує: хтось б'ється у мережах. Пішла вона на берег і побачила, що скат і змія попалися у пастку.
Кинула Амао у них шматок смоли, і вони відразу скам'яніли. Потім Амао вернулася до свого народу, щоб навчити його всяким виробам. Вона села у вогнища й стала показувати, як пекти коржа, робити борошно й багато чого, багато чого іншого.
Навчивши всьому, Амао зникла, і ніхто не знав, куди вона пішла. Міфи й легенди Бразилії
Арі й пташка саракура. Міфи про походження людей У старожитні часи землю залив потоп. Урятувався від нього тільки одна людина по імені Арі. А урятувався він так: коли всі вже було затоплено й над водою виднілися тільки верхівки високих пальм, Арі підплив до однієї з таких верхівок і вчепився за гілку, але гілка була суха й обломилася; тоді Арі поплив далі, тримаючись за гілку, яка служила йому чимсь начебто човна або човника, підплив до верхівки іншої пальми, ухопився за зелену галузі, піднявся по ній і розташувався на галузях. Там він провів багато днів, харчуючись плодами пальми. Одного разу на гілку пальми села пташка саракура й сказала Арі:
- Земля близько; чому б тобі не спуститися на землю?
- Не можу: я занадто слабкий; якщо я злізу з пальми, я загину. Тоді саракура сказала:
- Я буду шукати землю.
Саракури прийнялися літати, тримаючи у дзьобах кошика із землею, і розкидати землю по воді; земля падала у воду, і вода убувала. Так вода висохнула, і Арі спустився з пальми. Але жив він один серед тварин і харчувався лише плодами й коріннями. Одного разу саракура сказала йому:
- Чому ти не знайдеш собі подругу? На озерній затоці є мостки; зроби собі пліт, а я накажу качкам відвезти тебе туди, де живуть інші люди.
На інший день спозаранку качки побрали пліт Арі на буксир і повезли його туди, де жили люди.
У берега озера купалося багато дівчат; дівчини побачили пліт і злякано кинулися на берег. Але одна з них кинулася у воду й поплила до плота; Арі схопив її на руки, а качки відвезли пліт до його житла. Інші дівчата розповіли людям про те, що відбулося, і ті пустилися у погоню за втікачами, але наздогнати їх не змогли. Арі одружився на цій дівчатах, і у них народилося багато дітей.