Спочатку Місяць жив на землі, і усе знали її під іменем Капей. Це була така бліда дівчина, що видалося, начебто вона виникла з білих бризів водоспаду. Проводила вона дні у хащі лісу, запалюючи вогники світлячків, або на берегах озер, дивлячись на своє відбиття у воді.
Люди кликали її Капей, але мало про неї знали. А тим часом вона користувалася більшим впливом у царстві Природи. Говорили, що це вона керує морськими припливами й відливами, проростанням насінь, змушує блискати кольорові камінці, розпоряджається народженням людей і звірів. Індіанці завжди радилися з нею, як їм рубати дерева й робити луки, засівати поля або закидати верші з берега ріки. Знахарі-Чарівники теж ішли до неї у лісову хащу за радою, перш ніж дати випити хворому трав'яний настій або повідати людям про те, що повинне з ними трапитися, будь те погане або ж гарне.
Це тьмяне життя зрештою набридло Капей. А вуж коли вона розсердилася на один чарівника, що жив з нею по сусідству, вона дуже засмутилася й розв'язала покинути людей, своїх братів у богу, і піднятися на небо з надією на краще життя. А що добре задумане, те відмінно зроблене.
Та ось вона почала зрізати ліани, що звисали з високих дерев. Потім вона сплела їх, вставляючи ціпка через кожні дві п'яді так, що вони утворювали якусь подобу сходів, і вийшла у неї величезні сходи, які видалися нескінченною. Коли сходи були готові, Капей підійшла до дупластого дерева й кликнула птаха; птах ця днем сиділа у дуплі, а вночі полювала за комахами, якими вона харчувалася.
- Кумонька совушка, зроби мені послугу! - сказала Капей.
Капей попросила сову піднятися до небесних вратам і зміцнити там кінець сходів. Сова була птахом послужливої й погодилася виконати прохання Капей.
Та ось Капей піднялася у блакитний простір, навіть не відпочиваючи на більших золотавих хмарах, які зустрічалися їй на шляху.
А очутившись на небі, Капей указала кожній зірці - своєї дочки – її місце на небесах; тепер Капей висвітлює у нічному мороці шлях своїм братам, що йдуть по дорогах землі.