Якось раз - а було те у старожитні часи - жінки пішли у ліс збирати маїс, але зібрали всього лише невелику горсточку зерен. Сумні, вони повернулися у село.
Через кілька днів, побравши із собою одного із хлопчиків, вони знову пішли у ліс, і цього разу знайшли багато маїсу. Та відразу стали товкти, щоб замісити хліб для чоловіків, які скоро повинні були повернутися з полювання. Але хлопчик украв багато маїсових зерен і, щоб жінки не бачили, насипав у посудини з бамбука, які для того й приніс. Та він повернувся у свою хатину, і висипав маїс, і віддав бабі зі словами:
- Жінки залишилися у лісі, вони місять хліб. Заміси хліб для мене, бабуся; я прагну з'їсти його й почастувати інших хлопчиків.
Баба виконала його прохання, і, коли хліб був готовий, хлопчики з'їли його. Та тоді вони відрізали бабі руки й мова, щоб вона не могла розповісти про крадіжку. Та вони відрізали мову ручному папузі з яскравим пір'ям і випустили на волю всіх ручних птахів, які тільки були у селі.
Але вони боялися гніву своїх батьків і матерів і тому розв'язали бігти на небо. Та ось вони вийшли із села, відправилися у ліс і стали кликати колібрі пьоддудду. Коли птах прилетів, вони всунули їй у дзьоб кінець товстої мотузки, а інший кінець прив'язали до лапи. Та вони сказали птахові:
- Лети й прив'яжи кінець мотузки, що у тебе у дзьобі, до ліани тут, на землі, а той кінець, що у тебе у лапі, - до дерева там, на небі. Та вибери саме товсте дерево з усіх, що ростуть у небесному лісі.
Птах зробив як вони просили. Та тоді хлопчики стали один за іншим підніматися по ліані, як по сходах, і вузли ліани служили їм замість щаблів. А коли ліана скінчилася, хлопчики зависли на мотузці, яку птах прив'язав до останнього вузла.
Тим часом матері повернулися у село й, не знайшовши синів, запитали у баби й у папуги:
- Де наші сини? Де сини?
Але ні баба, ні папуга не відповідали.
Одна з жінок глянула убік лісу й побачила мотузку, кінець якої губився у хмарах, і на мотузці - довгу низку дітей, взбиравшихся на небо.
Жінка покликала інших, і усе побігли у ліс і стали голосно кликати синів і ласкаво просити, щоб ті спустилися назад, на землю. Але сини не захотіли слухати й продовжували підніматися усе вище й вище. Тоді матері прийнялися плакати й ремствувати й, плачучи, благали синів повернутися, щоб знову щасливо зажити з ними разом. Але сини залишалися глухі до благань і, навпаки, стали підніматися ще швидше.
Та тоді жінки, бачачи, що просити даремно, самі прийнялися підніматися нагору по ліані, а коли ліана скінчилася, стали підніматися по мотузці, щоб скоріше наздогнати синів.
Хлопчик, укравший маїс, піднімався останнім і тому останнім досягся неба. Вступивши на небо, він глянув униз і побачив на мотузці довгу низку жінок. Тоді він обрізав мотузку, і жінки попадали на землю хто куди й звернулися у різних тварин і диких звірів.
А злі діти, на кару за свою жорстокість, засуджені з тієї пори ночі безперервно дивитися на землю й щоночі знову й знову бачити те, що відбулося з їхніми матерями. Ока цих злих дітей і є зірки.