Кажуть, у однієї одруженої людини було сім синів. Цілими днями плакали вони й просили поїсти:
- Батько, я їсти прагну! Мамів, я їсти прагну! На що батько відповідав:
- Ах, діти мої! Усю-Те життя я працюю, щоб годувати вас, а вам усі мало! Вічно ви голодні!
Але діти так плакали, що одного разу мати не витримала й зло сказала:
- Так ви просто ненажери!
- Мамів, хіба ти не даси нам поїсти? - запитав один із синів.
У серцях схопила матір шматок вяленого м'яса тапіра й жбурнула його дітям:
- Ось вам, їжте!
- Мама, але ж нам цього мало! - закричали діти. Тоді старший брат побрав м'ясо й обділив ним молодших.
- Хоч ви поїжте небагато, братики. На - усіх адже однаково не вистачить. Малята поїли. А коли від м'яса нічого не залишилося, старший брат сказав:
- Ось що, брати, давайте полетимо на небо й станемо зірками!
Усі семеро узялися за руки й прийнялися співати й танцювати. Так, танцюючи, усе вище й вище піднімалися вони у небо.
Вибігла з будинку мати, побачила, що діти її піднімаються у повітря, і розплакалася:
- Синки! Куди ж ви? Дивитеся, скільки їжі я вам наготувала!
- Не потрібно, мама! Нам більше вже нічого не потрібно! Ми летимо на небо, а там зустрінемо нашого дядька й теж станемо зірками.
Наспівуючи, танцюючи, кружляючись у повітрі, як птаха, піднімалися вони усе вище й вище, поки не виявилися на небі.