За давніх часів жили три брати, і була у них прекрасна кобила. Одного разу у братів викрали її. Виявили вони пропажу й стали ворожити, хто кобилу повів.
Старший брат, як самий розумний, говорить:
- Я вважаюся, що злодій був високого зросту. Середній старшого підтримав:
- Коли він був високий, виходить, русявий. А молодший додав:
- Коли русявий, виходить, з величезними вусами. Пішли злодія шукати! Сказане - зроблене. Кинулися брати прямо через поле на дорогу й налетіли на людину, як дві краплі води схожого на їхнього злодія - і ростом високий, і волосся русяві, і вуса величезні. Тільки кобили при ньому не мабуть. Оточили його брати, немов розлютовані шершні, і ну дошкуляти:
- Куди справ нашу кобилу? Одне із двох вибирай - або гроші плати, не сходячи з місця, або кобилу поверни!
Бачить бідолаха, що попався він, немов курей у ощип, став вириватися, божитися, що видом не бачив їх кобили, а вуж красти й поготів не збирався. Але брати дарма не відступаються.
- Віддавай нашу кобилу, і всі отут! Ти украв!
Людина стоїть на своєму, тоді брати схопили його й поволочили у Травник до кадию на суд. Запитує їх кадий:
- Із чим прийшли?
А брати у один голос:
- Милостивий кадий! Ця людина украла нашу кобилу, і прийшли ми просити, щоб ти змусив його нам заплатити.
Став кадий розпитувати:
- А чому ви знаєте, що саме він украв вашу кобилу? Відповідають брати:
- Милостивий ефенди, дійшли ми до цього, бажатимеш чи бачити, своїм розумом, і тепер нам напевно відомо, що украв саме він і ніхто інший! Почувши таку відповідь, кадий вийшов у сусідню кімнату, побрав лимон, загорнув його у ганчірку й сунув у мішок. Виносить мішок до братів і говорить:
- Якщо догадаєтеся, що у цьому мішку лежить, розв'яжу справу у вашу користь; якщо не вгадаєте - кожний одержить по сто ударів по п'ятах. Старший брат заявив:
- Що там у тебе у мішку лежить - не знаю, а тільки заховане там щось кругле.
Середній старшого підтримав:
- Коли кругле - виходить, жовте!
- Коли жовте - виходить, у мішку лимон, - сказав наостанку молодший. Розмотали ганчірку, а там і насправді лимон. Але кадий усе ще не вірить братам.
Залишив він їх у себе ночувати. Ось настав вечір, кадий наказав зарізати щеняти й зажарити його братам на вечерю. Підійшов час за стіл сідати, брати прийнялися за їжу, а кадий їм і говорить:
- Якщо вгадаєте, чиє це м'ясо, - змушу злодія відшкодувати вам збитки, якщо не вгадаєте - кожний одержить по сто ударів по п'ятах. Старший брат заявив:
- Як би ця животина не звалася, а тільки вона цілісінький день по двору нишпорила.
- Коли ця животина цілісінький день по двору валандалася, виходить, вона у усі свій ніс сунула, - додав середній.
- Коли вона у усі свій ніс сунула, - виходить, це щеня, - уклав молодший.
Підхопився кадий з лави й крикнув:
- Угадали! Ваша побрала!
Та присудив відшкодувати братам збитки.