Жив одна людина по імені Мия, і був він непоправний брехун, так такий митецький, що, якби дня через два довелося йому почути від кого-небудь своя власна брехня, він би напевно прийняв його за чисту правду. Якось ранком устав Мия з постелі й згадав, що у кишені у нього ні гроша. Став він міркувати, як би день перебитися. Дружина й діти їсти просять - хоч іди кради. Уже він і так і отак у розумі вертів і нарешті надумав наплести яких-небудь небилиць так за допомогою своїх вигадок і добути грошей. Підхопився Мия, схопив свій цибух і кисет і полетів прямо у кав'ярню. А там усі сусіди у зборі. Ось входить Мия у кав'ярню, ні з ким не здоровається й " хай бог помагає" не говорить, а сам такий сумний, сумовитий - ну, брат, не інакше як у нього вся рідня померла, і вже на цвинтар її звезли. Сіл Мия, цибухом про підлогу постукує й нікому ні слова, понатужився й упустив на груди кілька сльозинок. Інші аги навколо сидять і мовчачи курять. Нарешті один ага говорить:
- Слухай, Мия, щось ти нам давненько нічого не брехав. Ану ж бо збреши що-небудь, ти адже мастак по цій частині!
Але Мия й оком не повів. Уп'явся у одну крапку й постукує про підлогу порожнім цибухом - де йому тютюну-те побрати, якщо у кисеті ні щіпки, а у кишені гроша ламаного немає. Отут іншої ага окликнув Мию й просить збрехати позанятнее, а Мия немов води у рота набрав. Повскакали сусіди із крамниць:
- Що це ти у мовчанку відіграєш, коли нам полювання твоя брехня послухати!
- Молю вас богом, добрі люди! Дайте мені спокій! Велике горе звалилося на мою нещасну голову, таке горе, що я із труднощами й мовою-те перевертаю.
Всполошились сусіди:
- Що з тобою струсило? Скажи, Мия!
- Ах, краще й не запитуйте! Сьогодні ранком умерла у мене дружина! Бедняжка повинна була розв'язатися від тягаря, але під час пологів померла. Залишилося у мене шестеро хлопців, малий мала менше; удома вереск коштує й плач. Куди мені податися, страждальцеві, розуму не прикладу, ось і кинувся я сюди із усіх ніг!
У гаманці у мене ні гроша, немає на що покійницю поховати, немає на що дітям хліба купити!
Вислухали аги оповідання, і особи їх затьмарив сум.
- Нещасний Мия! Та треба ж було такому лиху обрушитися на його плечі! - жалували вони свого сусіда.
Стали аги гроші збирати - хто гріш пожертвує, хто два, і незабаром набралася у Мии повна пригорща монет.
- Агов, Мия! - викликнули тоді аги. - Дякуй богу, що у тебе кобила жива, а дружина вмерла! Аллах рахметиле, упокій бог її душу! Дружину людині знайти простіше простого. "У везучого дружина вмирає, а у невдачливого - кобила", - говорить стародавня приказка.
- Коли ти покійницю ховати збираєшся? - запитав раптом один із сусідів.
А Мия прикинувся, начебто не чув. Той перепитав раз, другий, потім потряс Мию за плече:
- Так відповідай же нарешті, коли ти будеш покійницю ховати?
- Добре б опівдні знести її у мечеть, - крізь сльози промурмотав Мия, - а потім поховати на цвинтар Вакие, тому що така була воля покійної.
- Не плач, Мия, - утішає його жалісливий ага. - Та у мене дружина вмерла, а я, бачиш, живий-здоровий. Знаю я, як боляче втратити дружину, але, віддяка богу, біль ця швидко проходить! Точно так само буває, коли
Ненавмисно вдаришся ліктем або коліном - спочатку дуже боляче, а потім усе заживе, немов нічого й не було. Дякуй богу, що твоя кобила жива й ти можеш звезти на базар у'язку дров так купити дітям хліба.
- Слава аллахові, добрі люди! - закричав отут Мия й, не попрощавшись, побіг на базар. На базарі купив м'яса й відніс додому, щоб до обіду поспів листковий чурек з м'ясом. Побрав плетену сумку - і знову на базар; накупив усього, що йому було потрібно, та ще не всі гроші витратив! Бадьоро покрокував він додому.
Час наближався до полудня, але розвеселий Мия й думати забув про свою брехню. Ось підходить Мия до будинку - і що ж він бачить! Зібралося у його воріт людей сто народу, чекають полудня, щоб нести покійницю у мечеть. Мия так і обімлів від страху: що тепер робити? Але негайно зміркував, як йому вивернутися. Знову прикинувся сумним і пробирається крізь юрбу.
- Дай боже тобі доброго здоров'я, Мия!
- Будьте здорові, друзі! - а самого сміх розбирає. Нарешті протиснувся Мия до хвіртки, відчинив її й до людей повернувся.
- Ви що це перед моїми воротами зібралися? По якому такому приводу?
- Щоб покійницю у мечеть знести, - відповідають йому хором сусіди.
- Так у чи своєму ви розумі, люди? - викликнув Мия. - Або, може, спятили? Не чи ви самі ранком у кав'ярні просили мене збрехати вам що-небудь несусвітнє, - ось я й набрехав. А більше ніколи брехати не стану, і якщо з волі аллаха у мене дружина помре, я вам так по совісті й скажу, не буду більше брехати. Та й нині-те нестаток мене брехати змусила!
Отут Мия хвіртку захлопнув - і у будинок.
А юрба не розходиться - люди кричать, лають Мию на чому світло коштує. А Мие й справи до цього немає - сьогодні у нього по вусах потече масло з жирного чурека.