Якось раз ішов мужик по лісу й раптом чує - на дереві у гнізді пташенята пищать. "Уже не напала чи на них яка-небудь тварина ненажерлива?" -подумав він і тикнув ціпком у гніздо, щоб злодія злякати. У ту ж мить із гнізда вислизнула змія, оповила ціпок і переповзла по ній на мужика. Здавила кільцем його шию й говорить: - Зараз я тебе вжалю!
Зовсім було розгубився мужик, але відразу зібрався з думками й став просити змію почекати з розправою - нехай-де перший зустрічний
Розсудить, чи має вона право його жалити?
Погодилася змія. Попадається їм на шляху перехожий. Так не праг він по правді судити, лише про той опікувався, щоб свою шкіру врятувати. Та сказав перехожий, що змія має право вжалити того, хто насмілився її торкнути. Знову просить мужик змієві почекати ще небагато, либонь так зустріне інший суддя. Глядь, а назустріч лисиця. Та говорить, що тут, на галявині, на низькому місці, судити не береться. Підемо із мною до найближчого пня. Залізу на пень, тоді з піднесення судити буду. Ось піднялася лисиця на пень і велить змії злазити на землю й устати поруч із людиною. Коли людей і змія виявилися перед лисицею, вона й говорить мужикові:
- Ех ти, дурень! Є адже у тебе ціпок у руці так мізки у голові - бий лиходійку по голові!