Отож, жив на світі майстер, і був у нього у вчення хлопчик. Хазяїн і підмайстер часто ходили у ліс за дровами. Одного разу бродили вони по лісу, і раптом хазяї бачить двері, - вела вона, знати, прямо під землю. Сам майстер побоявся ввійти у ці двері й крикнув:
- Агов, підмайстер, злазь-но туди! Видобуток поділимо нарівно!
Ну що із хлопчиська побереш: молодо-зелене, веліли йому, він і радий намагатися, поліз під землю й пішов крокувати у кромішній тьмі, поки не опинився у величезному підземеллі. А у тому підземеллі три купи скарбів блискають яскравіше сонця червоного. На одній купі сидів могутній сизий орел, на другий строката змія про три головах у кільця звивалася, а на третьої - чорт причаївся, скалив зуби на хлопчика. Але хлопчик не боязкого десятка: підлетів до першої купи - не піддається вона, підлетів до другої - не зрушити з місця, підлетів до третьої - і ту не під силу вивернути. Тільки й міг хлопчик побрати що маленьку коробочку. Сунув він ту коробочку за пазуху, і раптом подув страшний вітер і відніс хлопчика у кам'янистий пустельний край, у дрімучий ліс, де немає ні птахів, ні людей, ні житла людського. Уже він плутав по лісу, плутав, усе шукав дорогу, зовсім із сил вибився, так дивом вибрався з хащі. Вийшов хлопчик на берег морський, а за морем місто видніється. Так як йому, бідному парубійкові, туди переправитися?
Довго ламав він голову, поки не придумав. Набрав товстих жердин, зв'язав їх, і вийшов у нього пліт, сіл він на нього й поплив. Плив, плив і добрався до іншого берега, де стояв той саме місто.
Міцно задумався хлопчик. "Куди мені тепер подіятися, бідолашному, нікого я тут не знаю, нікого у мене тут немає!" Та розв'язав він піти на постоялий двір. Найнявся хлопчик колоти дрова, і хазяїн нагодував його обідом і вечерею. Наступного дня хазяїн сказав хлопчикові:
- Ось що! Я тебе нагодував-напоїв, а тепер ступай, шукай собі нове місце, тому що ти мені більше не потрібний!
Хлопчик поплівся на базарну площу й зупинився біля однієї крамниці, а торговець запитує:
- Що тобі отут потрібно, малий? Відповідає хлопчик торговцеві:
- Не чи даси ти мені, хазяїн, небагато грошей на вечерю, дуже я Зголоднів!
Торговець була людина жаліслива й відсипав хлопчикові монет на цілих дві вечері:
- Піди співай!
Хлопчик утік, а коли витратив усі гроші, знову прийшов до крамниці, і так три рази підряд. На третій вечір торговець сказав хлопчикові:
- Піди, синок, попроси у кого-небудь іншого, я тобі нічого більше дати не можу.
Вислухав його хлопчик і повернув назад на постоялий двір. Крокує по кімнаті з кута у кут, а кішки на серце скребуть - як би йому обід так вечеря роздобути? Та раптом намацав хлопчик у себе за пазухою коробочку, відкрив - а там дев'ять свічників лежать. "Ось би мені дев'ять свічок купити, так вставити у свічники, так запалити - нехай горять!" Надумав хлопчик піти до одному панові, попроситися до нього у служіння.
- Заплати мені, пан, дев'ять грошів, і я прослужу тобі дев'ять днів! На тому й поладили. Через дев'ять днів одержав хлопчик дев'ять грошів і купив на них дев'ять свічок. Вставив у свічники, запалив, і - що б ви думали?
- звідки не візьмися прилетіли дев'ять дівчат і до самої напівночі співали, танцювали й на тамбурі відіграли. Коли ж годинник пробив дванадцять, дівчини простягнули хлопчикові дев'ять тугих гаманців і сказали на прощання:
- Ось тобі, голубчик, на витрати! - і полетіли.
Наступного дня надвечір хлопчик велів хазяїнові постоялого двору подати багата вечеря. Хазяїн засміявся й говорить:
- Де тобі за таку вечерю розплатитися! А хлопчик у відповідь:
- У мене стільки грошей, що я міг би купити весь твій будинок, - і показав дев'ять гаманців із золотом. Здивувався хазяїн - отаке чудо!
- Боже милостивий, звідки у тебе узялося стільки грошей, адже у тебе гроша ламаного за душею не водилося! Уже не чи украв ти їх де-небудь на моє лихо?
А хлопчик йому у відповідь:
- Клянуся тобі іменем батька - не крав я цих грошей, мені їх бог послав. Приходь увечері так захопи із собою дев'ять свічок - побачиш таке, чого довіку не бачив!
Хазяїна цікавість розбирає, немов стару бабку, мисливицю поміркувати.
Побрав він дев'ять свічок, захопив із собою рясна вечеря, пішов до хлопчика й сіл біля нього, чекає, що буде далі. А малий з'їла вечеря, потім запалив дев'ять свічок, що були у свічники вставлені, - і негайно ж прилетіли дев'ять дівчат, сталі співати, танцювати, на тамбурі відіграти, а рівно опівночі обдарили хлопчика гаманцями із золотом і полетіли. Так було щоночі. Хлопчик став незчисленно багатий і скупив половину міста. Рознеслася про це чудо звістка по білу світу, і дійшла вона до самого султана і його дочки. Призвали вони до себе хлопчика й запитують:
- Говорять, прилітають до тебе дев'ять дівчат і обдаровують золотом? Вірно це чи ні?
А хлопчик відповідає:
- Почекай, султан, Доки стемніє, тоді сам переконаєшся!
Присмерком султан і його дочка, а з нею всі знатні жінки Стамбула зібралися подивитися на чудо небачене. Розсілися вони по місцях, хлопчик запалив свічі, вставлені у свічники, і негайно з'явилися дівчата, сталі співати, танцювати, на тамбурі відіграти. А ледь годинник пробив північ, дівчата полетіли, обдаривши на прощання хлопчика гаманцями, набитими золотом. Дуже сподобалося усе це султанові, і задумав він відняти у хлопчика коробкам зі свічниками.
На наступний вечір скликав султан стамбульських вельмож і відправився з ними у будинок, де жив хлопчик з дев'ятьма свічниками. Султан і його наближені сіли на подушки, хлопчик запалив свічі - раптом піднявся свист, шум, і замість дівчат влетіли дев'ять арапів з товстими палицями й накинулися на султана і його вельмож. Добродії стамбульські кричать, репетують, а коли сам султан палиці покуштував, заблагав він, запросив у хлопчика пощади:
- Позбав мене від арапів, я залишу тобі коробці з дев'ятьма свічниками!
Дунув хлопчик на свічки, свічки згасли - і арапи вмить зникли.
А хлопчик повернувся у місто, що стоїть на березі моря, і до цієї пори там живе, якщо тільки не вмер.