У хащі лісу стояв занедбаний млин. Віддавна ніхто на тому млині не жив і зерна не молов, тому що ходили слухи, начебто там водяться примари.
Одного разу циган добув десь мішок кукурудзи й став роздумувати, де б йому зерно змолоти, щоб ніхто не застав його за цією справою. Згадав він про лісовий млин і говорить дружині:
- Поклади-но мені у торбу хліба так шматок сиру, я піду вночі на млин кукурудзу молоти.
Пробрався циган на млин, засвітив скіпу, замкнув двері й прийнявся за роботу. Саме у цю пору вертався звідкись додому велетень і почув стукіт мірошницького колеса. Розібрало велетня цікавість, підійшов він до млина й постукався у двері.
- Відчини!
- Не відчиню, - відповідає циган.
- Відчини! - кричить велетень.- А то дах на тебе звалю!
Циган миттю витягся з торби сир, сунув руку у діру, що зяяла у стіні, і став сир у кулаку стискати, поки з нього сік не закапав.
- Агов ти, бешкетник! - крикнув циган, насміхаючись.- Бачиш, як із цього каменю
Вода капає? Прагнеш, щоб я з тебе теж усі кишки випустив?! Такі слова довелися велетневі не по душі, і проговорив він ласковимголосом:
- Так що ж ти даремно розійшовся? Ми з тобою можемо й поладити, адже я й сам не боязкого десятка!
Циган відімкнув двері, і вони з велетнем просиділи до самого ранку, усе розповідали один одному про свої молодецькі подвиги. Нарешті велетень Зголоднів й говорить:
- Агов, циган, чому б нам з тобою поснідати?
- Для себе я припас усе, що потрібно, а ти вуж сам про себе подбай, - відповідає циган.
- Добре, я піду спробую роздобути вола. Вола й на двоє вистачить. А ти тим часом дров припаси, щоб м'ясо зажарити.
Велетень пригнав вола із близького пасовища, зарізав його, оббілував і праг було на рожен насадити, а цигана із дровами досі немає так немає - велетневі не із чого вертів зробити. Відправився він у ліс і раптом бачить: циган як ні у чому не бувало копає яму під величезним буком. Здивувався велетень, закричав:
- Що це ти робиш?
- Почекаєш - побачиш! Не стану ж я бігати взад-вперед із дровами! Уже краще я викопаю цей бук і притягну відразу ціле дерево до млина!
- Так навіщо нам ціле дерево? - розлютився велетень, обломив кілька величезних галузей, звалив їх на плечі й покрокував до млина.
- Що ти прагнеш - піти по воду або вола на рожні вертіти? - запитує велетень. А циган відповідає:
- Краще вже я буду вола вертіти!
Велетень схопив волячу шкіру й відправився за водою. Ось повернувся він, дивиться: один бік у вола зажарився, а другий ще зовсім сирий.
- Що ж ти вола не перевернеш? Нехай він з усіх боків гарненько обсмажиться, - докірливо сказав велетень.
- З мене й одного боку досить, - крізь зуби процідив циган, - а якщо тобі мало, сам і перевертай!
Велетень зажарив вола й говорить:
- Ну ось зараз за їжею й довідаємося, хто з нас двох теперішній молодець! Велетень прилаштувався до вола з одного боку, циган - з інший, і прийнялися вони лупити за обидві щоки. Циган, поки їв, набив смаженим м'ясом повні кишені й торбу. Нарешті наситився велетень, ледве дихає, відвалився від їжі. Та отут-те побачив, що циган вирив у волячій туші печеру глибже, чому він.
Зворушився велетень, обійняв цигана й говорить:
- Дорогий брат, підемо із мною. Прагну показати своїм товаришам теперішнього молодця!
Циганові підлестила така честь, і вони рушили у дорогу. Незабаром прийшли вони до житла велетнів. Хозяе ва у той час збирали у саду черешню. Зігне велетень дерево, однієї рукою тримає за верхівку, а іншої ягоди оббирає. Циганові робота сподобалася. Підійшов він до одному велетневі й нібито допомагає дерево нахиляти, а сам знай собі вільною рукою ягоду за ягодою у рота відправляє. Раптом велетень відпустив верхівку, дерево розігнулося, циган злетів у повітря й - бах! - шльопнувся прямо у кущі, де сиділа у гнізді галка із пташенятами. Циган сунув галку у кишеню і як ні у чому не бувало виліз із кущів.
- Навіщо ж ти дерево відпустив? - запитує велетень.
- Відпустив?! Так я птаха побачив у небі й стрибнув за нею. Ось вона дивися! - Та с цими словами циган витягся галку з кишені. Раптом звідки не візьмися заєць біжить Циган як закричить:
- Тримай його! Тримай!
Кинувся велетень зайця доганяти, бігав за ним, бігав, так так і не піймав.
- Ех ти! - глузує з нього циган.- Куди вже тобі за птахами у небі ганятися, коли не зумів співай матір зверушку, що по землі бігає! Велетні діву даються, вірять шахраєві. Повели вони цигана у світлицю до свого старійшини, розповіли про молодецькі подвиги цигана, яким самі вони свідками були, і старійшина запропонував циганові залишитися у них назовсім. Ранком послав старійшина по воду двох велетнів і цигана й кожному з них дав скачаний бурдюк з волячої шкіри. Бідолаха циган і порожній-те бурдюк з останніх сил волочить. Те по землі тягне, то на спину звалить, і усе думає, як би йому із цієї колотнечі викрутитися. Прийшли до джерела. Велетні наповнили всі бурдюки водою, а циган побрав лопату й прийнявся рити канавку від джерела до будинку.
- Що ти таке затіяв? - запитують велетні.
- А ви хіба не бачите? - відповідає циган.- З якої ж статі щодня воду тягати, коли можна підвести її до самого будинку. Ось і буде вдосталь свіжої води!
Заблагали велетні:
- Не рій канаву, заради бога! Ще затопить водою наше житло.
- Ні, буду рити! - затявся циган.- А то й зовсім по воду ніколи не піду!
- Не треба, не рій, будь ласка, канаву, а вуж ми й тебе, і твій бурдюк з водою донесемо до самого будинку!
Розповіли велетні своєму старійшині, яке лихо вдалося їм від будинку відвести, а він і говорить:
- Коли так, я тепер цигана буду у ліс наряджати за дровами. Ранком посилає старійшина велетнів у ліс за дровами, а з ними й цигана.
Ось прийшли вони у ліс, кожний велетень облюбував собі по буковому дереву, спиляв його й на плече звалив. А циган розплутав довгу-довжелезну мотузку, що з будинку із собою прихопив, і заарканив ледве не пів-лісу.
- Що ти таке затіяв? - здивувалися велетні.
- Так нічого особливого. Навіщо бігати щоранку у ліс по дрова? Краще вже я відразу притягну запас днів на десять - п'ятнадцять. Заблагали велетні:
- Дорогою, не треба! Ти дровами весь двір зава лише, і прийде нам тоді перелазити через стоси у будинок!
- А я Усе-таки по-своєму зроблю, а інакше й зовсім дрова не понесу!
- Уж ти тільки послухайся нас, а ми й тебе, і твою у'язку самі додому допхаємо!
Доти велетні вмовляли цигана, поки той не погодився.
Удома розповіли вони про нову витівку цигана. Стривожилися велетні. Та старійшина, порадившись із усією громадою, говорить циганові:
- Затісно наше житло для такої орави. Ось тобі п'ятдесят дукатів і ступай пошукай собі інше пристановище!
- Та не подумаю! - відповідає пройдисвіт.- Мені й тут добре! Я з вами, як нитка з голкою, - куди ви, туди і я!
Циган спав на кухні, біля вогнища, там було тепло й зручне. Увечері чує циган, як велетні у кімнаті між собою шепотяться:
- Треба його прикінчити, а то від нього не позбудешся!
Вивідавши задум велетнів, циган дістав із прикомірка сідло, поклав його перед вогнищем замість себе, прикрив, а сам пішов спати у прикомірок. Через якийсь час крадеться у кухню велетень із величезним залізним молотком у руках. Як трахне: трах! трах! трах!
- Готовий! - промурмотав велетень і відправився спати.
Циган відніс сідло назад у прикомірок, ліг на своє місце й заснув. Прокинувся ще до сходу сонця, роздув вогонь у вогнищі й давай пісні розспівувати.
Прибігли велетні й діву далися: бачать, циган живий і здоровий.
- Як ти спав? - закричали вони.
- Відмінно! Ось тільки блохи кусали. Велетні у здивуванні підштовхнули один одного ліктями й замовчали. А старійшина знову прийнявся циганові говорити:
- Ні, право, затісно наше житло. Так до того ж, чесно зізнаюся, не пристало тобі з нами лигатися, тому що ти з героїв герой. Ось тобі сто дукатів, і ступай звідки прийшов!
- Так я й за тисячу дукатів не піду! - відповідає циган.- Мені й тут добре.
Та й навіщо мені йти звідси? Мабуть удома у мене ні старий, ні малий не плаче і їсти не просить!
Був святковий день, і тому велетні не стали працювати, а пішли у поле змагатися, хто далі всіх камінь кине. Адже й ми з вами, хоч і не велетні, а теж любимо цю гру...
Побере велетень цілу брилу собі на долоню, підніме на висоту плеча, так ка-ак жбурне її... Прийшла черга й циганові камінь кидати. Отут він і запитує:
- Що це за міцність із вежею вдалині видніється?
- А чому це тобі цікаво?
- Помовчите небагато, зараз побачите, як вежа на землю полетить! - зі злістю відповів циган.
- Ой-Ой! Не кидай туди камінь, - закричали хором велетні.- Кидай у іншу сторону. У тій міцності живе наш цар, і якщо ти потрапиш у його вежу, він зніме нам голови із плечей!
- А мені-те що! - відмахнувся циган.- Не боюся я ні вас, ні вашого царя! - і став рукава засукувати. Оточили його велетні:
- Дорогою, милий наш брат! Вислухай нас! Ми тобі подаруємо бурдюк, доверху набитий золотом, тільки йди ти від нас, заради бога! Ми й тебе, і ношу твою до самого будинку доправимо, щоб тобі не довелося над саживаться! Жаба без примусу у воду стрибає, цигана теж довго вмовляти не довелося.
Піднявся він на плечі до велетня, два інших схопили бурдюк, повний дукатів, і пішли. Раптом чує циган, як старійшина носіям шепотить:
- Хотілося б мені, щоб ви принесли дукати назад!
Циган прикинувся, начебто нічого не чув. Ось прийшли вони до будинку цигана, протиснулися у низькі двері. Нагнувся той велетень, що бурдюк із золотом тяг, і протяжно зітхнув: "Уффф!" А цигана точно вітром здуло - підхопився й кинувся на дах.
- Що таке? - всполошились велетні.
- Почекайте, зараз моя димар дасть вам відповідь, а ви передасте його своєму старійшині, якщо тільки живими до будинку доберетеся! Велетні кинулися бігти із усіх ніг, а бурдюк, набитий золотими
Дукатами, дістався циганові. Дука тов було у ньому стільки, що всім би нам вистачило з лишком!